Нема півмір у почуттях поета

Нема півмір у почуттях поета –

То дар чи доля? Благо чи біда?

Навіщо серцю надвисокі злети,

Якщо й від краплі болю вже ридá?

Чому поет не може просто бути –

Родитись, одружитись... Й в засвіти?

Приречений він серце своє чути,

І, болю в очі дивлячись, іти...

Чому не здатен душу засліпити,

А серце обернуть у кам'яне?

Не вміє зовсім виважено жити,

Й болить в нім кожне слово потайне...

О ні, поет не може промовчати!

І в цім його рятунок і біда...

Коли душа в нім хоче закричати –

Рядками стане, в римах зарида...