На пом'я́тій серветці

На пом'я́тій серветці за столиком в чáйній

записані ноти в слова — це звичáйна

буденна картина, де звуки стихáють,

розмови прості — навіть ті утікáють.

Говорили годину — дізналися мало,

а серце би більше í не віддáло.

Бо сирени кричать, а уява мовчить,

і чай той, здається, холоне за мить.

Не до зустрічей зараз, не до романтики,

коли ніч забирає ліхтарі у танки.

Коли кожен світанок — це шанс, що живеш,

і життя — це ритм, парадідл меж.

Рутина тепер — це свічка й вода,

це плани на день, що зітруться як тьма.

Це сірий асфальт і зелений хрест,

і дороги, де час обриває контекст.

— Why not? — сказав він, дивлячись у ніч,

де кожен квартал має сотні облич.

— Хай почнеться гра, — і вона усміхнулась,

Бо навіть у бурі душа не хитнулась.

І можна прожити, тримаючи лад,

Де поряд гримить черговий снаряд,

Хотілося б голос почути живий —

Той рідний і ніжний, спокійний, людський.

Де світ обривається, ллється імла,

той голос звучить, як надія жива —

він ніжно співає, мов срібна струна,

Що ти не один, і вона не одна.

У темряві, дé лише гýл і тривóга,

той голос для серця — мов тúха дорóга.

Він кличе і гріє, мов батьківський дім,

нагадує, як ми зростали у нім.

Коли все навколо покрилось пітьмою,

той голос звучить, як весна за зимою.

Він ніжний, мов подих у вітрі нічнім,

Soft power — це тепер міць твоїх стін.

2024.12.23:03:33