Вифлеєм

Світ заплітається в такт — чорними, білими, мороком:

Наче все добре, а все до підвалин не так.

Ладан і смирну несла — знаєш, прозріла — все порохом...

І золотяться вуглини із диханням в такт.

Ладан і смирну несла — а кораблі розминулися,

Мій «Вифлеєм» загубився в якомусь порту...

Пізно жаліти й дарма, все що пішло, що не збулося,

Під — кілометри води все снують пустоту.

Над — кілометри ночей, зорі в шляхах переплутались...

І в перекинутій чашці уламки планет...

Між — маяки і кити. Між — скелі в море закутались,

Зорі не вказують шлях — ні вогнів, ні прикмет...

Світ розпадається в такт — чорними, білими, кручами...

І у житті, як і звично, не те і не так.

Тихо муркоче мотор, хмари на лопать накручує...

Завтра світанок — останній на небі маяк.

22.12.2019 р.