ВОГНЕННО

Невже ясніють зорі і горить

Живе світання у трояндах білих,

Й бажає говорити рідний світ,

Як зорі почуттями пломеніли?

Й творилося красиве почуття

У двох серцях, неначе дар кохання –

Любити віддано, щасливо так,

Як любить Сонце, серце як прохало...

Відчути рай, повірив у вогонь

Усіх зірок, світанків, це – майбутнє:

Любити – так тримати нам його,

Немов метелик, що бажає чути.

І відчувати щастя і любов,

Щемливе щастя! Що вирує завжди,

Як розквітає доля – дар-бутон,

Як ніжиться поезія троянди.

Красиво так! Адже в моїй душі,

У наших віршах – сила і розмова:

Сягнути крилами земних вершин

І дарувати Сонце, волошкове.

Яка загляне в очі почуття,

У ньому (і в поезії) воскреснуть

Нічні зірки, аби закалатав

Вогонь сердечка так безмежно-чесно.

17.12.2024. 15:26.