Листи до родини. Історія з міста Галої.

Несамовитий крик рознісся з кімнати.

Причину такого жаху — дві фігури. Вони привертали увагу одразу, стоячи у світлі напіввідчиненого вікна. Чоловіча постать високого зросту у вишуканому костюмі з фіолетовою квіткою у кишені на грудях. Його світле волосся доходило до плеч й запліталися у хитру зачіску з маленьких джгутиків. На тлі цього велетня маленька жіноча фігура виглядала зовсім крихітною. Її тіло завмерло у танцювальному русі, одягнене у темно фіолетову сукню. Тільки довге руде волосся спадало униз не рухомим важелем крадучи рух в постаті.

При першому погляді могло здатись, що це справжні люди завмерли у дивакуватий танцювальній фігурі. Лише відсутність обличчя видавала їх штучну природу.

Мотря виглядала ледь живою. Її груди різко підіймалися від різкого дихання. Агапій при обняв жінку за плечі, побоюючись, що та ось-ось почне падати.

— Ну що ви люба так злякались. Це всього лише муляжі.

— Це виглядає точнісінько як Микола й Олена в день заручин. Я була певна, що відала їх речі якомога далі з будинку. Звідки цьому тут взятися? — голос жінки тремтів.

— Чи були ці манекени раніше в кімнаті? — запитав Радомир.

— Ні звісно. Що подібне може робити у дитячій кімнаті?

— При попередніх оглядах теж?

— Попередніх оглядах… — Мотря на хвилинку задумалась. — Ніби так, але я не заходила в саму кімнату. Цим більше займався батько.

— Зрозуміло, — чоловік трохи примружився, але підійшов до самих фігур. — Вони тримають наступний лист. Виглядає, хтось бавиться з нами у реальному часі.

« Сподіваюсь вам сподобався Квітковий вальс. Мама написала його спеціально для весільного танцю. Врятувати вбрання з вінчання я не змогла, залишалось зберегти лише це.

Деякий час після вбивства будинок цілий наповнював галас та сварки. Мене це лякало. Потім прийшла невблаганна тиша. Здавалось життя налагоджується потроху. Хто ж знав, що у цьому місці мене спіткає суцільна самотність. Години, а то й дні блукань між пустих кімнат. Дід продовжував зникати у роботі, а тітка зникала серед світських заходів. Слуги не встигали з усією роботою, що на них звалилась. Кого покликати? Кому скаржитись? Якщо усі, хто піклувався про мене померли тією ночі.

Розвагою стали записи батька. Його розробки завжди вражали своєю неординарністю. Скільки б я не сиділа над моделями та ляльками пробуючи самостійно розібратись у складних схемах нічого не виходило. Природа вирішила обділити клепкою для подібних речей. З часом з'явився друг та помічник. Саме завдяки йому ви можете бачити ці прекрасні ляльки. Разом ми навіть спробували зробити їх рухомими, що правда не вийшло. Однак, їх вуста знають деякі секрети.»

— Ляльки які розмовляють, що за богохульство? — обурився Агапій.

— Підозрюю це лише запис живих людей, — Радим почав оглядати самих ляльок зі спини, знімаючи одяг. — Подібним користуються для різних архівів та людей з вадами слуху. Сам Миколай дійсно пропонував запровадити концепт різних химерних ляльок з голосом, але наукова спільнота відкинула подібні дріб'язкові проєкти.

— Тобто це дійсно його розробка? — перепитала Агна.

— Так ми працювали короткий час разом у відділі розробок. Миколай мав необмежену фантазію до різних пристроїв та способів їх використання. Інколи трохи дивних, — Радив клацнув чимось. — А ось і система запису. Послухаємо.

« — Мамо розповіси мені казку?

— Казку? Ти ж не любиш їх слухати.

— Сьогодні хочу казку.

— Ну добре, — голос жінки наповнений теплом. — Давно-давно тут серед високих зелених лісів жив народ неабияких магів! Їх сила походила від самої природи, а доказом тому стали крила за їх спинами, що мали чудернацькі форми.

— Як в метеликів? — дитина чимось зашаруділа.

— І таких теж, — знов шарудіння — Тоді в правителя, ким ставав найсильніший з магів, народилися діти. Старша донька красуня силами пішла в батька й стала його вірною радницею. Молодша ж з’явилась на світ важко від чого їх мати відійшла до світу Ві. З того часу молодшу доньку правителя недолюблювали.

— Навіть її тато?

— Так. Молодша принцеса вміла чарівно співати й танцювати, але зовсім не проявляла видатних здібностей своїх родичів. Тож про неї забули на довгі роки. Все змінилось, коли на ці землі прибули чужинці. Їх магія відрізнялась своєю природою і тому користуватись нею тут вільно вони не могли. Мудрий правитель вирішив дізнатись, що ж чужинці шукають в такій далечині від власного дому та запросив у свій палац. Тоді один сміливий юнак побачив серед місцевих покинуту дівчинку з очима правителя.

— І він закохався?

— Так. Хлопчик запропонував втекти молодшій принцесі на кораблі. У зовсім новий незвіданий світ. Але його товариші мали інші плани. Схопивши принцесу вони через біль випитали у неї всі секрети палацу й вбили правителя.

— Вони знайшли секретний хід, як у моїй кімнаті?

— Ха-ха, можливо. Почався хаос й мешканцям скоро мешканцям довелось тікати за Скляні гори. Молодшій принцесі вдалось втекти з полону. Та народ її більше не прийняв через зраду. З тих часів народ за Скляними горами називає себе ліріями й вважають себе спадкоємцями самої Лі. А тих небагатьох, хто залишився на стороні молодшої принцеси вигнали на далекі острови. Вони скитаются по землі у пошуках визнання, але єдина хто чує їх молитви темноліка Ві. Ці ж землі відійшли чужинцям і стали Колонією Великої Імперії.

— Хіба такі казки правильні? Татові не сподобається, — зауважила дитина. — Він завжди каже, що казки мають щасливий кінець.

— Одна казка завжди може мати різні кінцівки. Тому їх і цікаво слухати від різних людей.

— Мені не подобаються це.

— Тоді колискову?

— Так.»

— Чудернацькі казочки, — Радомир підійшов до другої ляльки. — Плівка для запису виглядає поношеною. Це був голос вашої невістки?

— Так без сумнівів голос Олени, — Мотря перестала нагадувати побілену стіну, однак далі трималась за нещасного служителя — Вона завжди мала хист до вигадування дивакуватих історій. Брата це веселило.

— Другий механізм в гіршому стані. Огляньте кімнату поки я намагаюсь його запустити, — чоловік схилився над другою постаттю.

Агапій досі намагався заспокоїти знервовану господиню, тож Агні та Мілані нічого не залишалось як оглянути приміщення.

— Дівчинка казала про хід кімнаті, — найманка задумливо озирнулась.

— Певно це дитячий лаз для ігор, тож він має бути у полі її доступу.

Вони перезирнулись та присіли до долу, оглядаючи нижню частину стін та підлогу. Стінами вздовж усього приміщення на рівні дитячого зросту тягнуся малюнок. З початку можна подумати, що це лише частина декору кімнати. Проте Агна помітила дивне збіг.

— Фігури на малюнку. Вони танцюють, — її очі примружитися.

— То й що? Це просто дитячі малюнки. Орися багато шпалер попсувала свого часу… — Мотря теж присіла поруч, відмахнувшись від руки Агапія.

— Усі фігури прямують в одному напрямку, — найманка вказала до протилежної стіни. — Що там за стінкою?

— Поняття не маю, — жінка раптом розізлилась та перейшла на крик. — Мені здається це місце взагалі не так має виглядати!

Всі завмерли на мить.

— Як же воно має виглядати? Інші стіни, меблі чи...? — Мілана підійшла до стіни куди вказували малюнки.

— Ні… Наче стало менше місця. Чогось не вистачає, — Мотря охопила голову руками.

Тим часом чуюча притислась до стіни. Здавалось вона завмерла лише на кілька хвилин.

— Ця стіна не охоплена закляттям, — нарешті сказала Мілана.

— А ну відійди, — Агна схопила дівчину за плече та відсунула. У її руці блимнув браслет з невеликих камінчиків. Частина їх багряніла кольором полум'я, а друга нагадувала випалені вугольки. Найманка притисла долоню до стіни, обдаючи ту хвилю жару. Матеріал запалився за мить наче звичайний папір.

Муляж виявилось приховував інше приміщення. Арковий прохід вів до малої вбиральні та гардеробу, поміж яких виднілись двері.

— Ще хвилинку й ми послухаємо другу розмову, — Радим тим часом возився з другою лялькою.

Прозвучало тихе клацання механізму.

« — Батьку, ви не розумієте. Що я тут робитиму? — голос Мотрі рознісся по кімнаті. Більш жвавий та емоційний ніж їм доводилось чути сьогодні. — Мені треба піклуватись про власну родину!

— Хіба Миколай не був твоєю родиною? Ми тільки но поховали його, а ти вже тікаєш, — незадоволений голос Осипа.

— Чому ви знову говорили про брата? Найміть Орисі нову няньку та забудьте. В мене є власний дім та турботи. Чоловік не зрозуміє мою довшу відсутність.

— Він ніколи мені не подобався, — голос Осипа стає жорсткішим. — Хочеш — їдь до свого обірванця. Але не сподівайся, що твій син отримає хоч камінець з мого статку. Залишати цього хлопчиську й так ризиковано, а тягати весь час на чужі території — я в цьому участі не братиму.

— Як ви можете? — Мотря починає впадати в істерику. — Клим теж ваш онук! Хіба вам не потрібен спадкоємець?

— Я не збираюсь помирати, а дівчатка ростуть швидко. Гляди поняньчу вже правнуків, — насмішкувато зазначив Осип. — Тому гарно подумай, доню.»

Усі присутні перевели погляд на знервовану жінку.

— Хто міг чути цю розмову? — запитала Агна.

— Ніхто, — пробелькотіла Мотря — Ми говорили в кабінеті батька. Там багато захисту від прослуховувань та й це другий поверх, не просто залізти…

— Один маленький шпигун таки зміг, — іронічно гмикнув Радомир. У його руці блимнув маленький ключ. — Вона точно донька свого батька. Той теж вмів лізти у чужі справи. Проте тепер ми можемо пройти далі.

Мілана тим часом зайшла глибше в нетра ніші. Вбиральня не викликала цікавості. Маленьке вологе приміщення залишалось темним та пустим, в той час з іншої сторони здавався цілий сховок скарбів.

— У що одягалася дівчина? Тут самий дитячий одяг? — раптом обурилась Агна, зазираючи за плеча Мілани.

— Орися завжди була мініатюрною… — почав Мотря.

— Хочете сказати ваша племінниця зростом по моє коліно? — продовжила обурення найманка. Вона полізла у шухляди та різні сховки. — Тут не має жодного корсета чи пристойних панчох! Хочете сказати дівчинка такого статусу не мала гарної білизни?

— Ох, пані казати такі речі при чоловіках не пасує, — осудливо перебив її Агапій.

— Це важлива деталь в розслідуванні, — Агна зло жбурнула речі на землю — Тут немає речей дорослої людини. То де вони? Нам сказали дівчинка втекла без жодної підготовки. Хіба це не є прямим доказом зворотного? Чому родичі про це змовчали? — жінка майже кричала.

Єдина присутня родичка теж почервоніла від злості.

— Цим займалась прислуга. За побутом Орисі слідкувала не одна людина. Скоріш за все всі придатні речі перенесені у іншу кімнату для зберігання.

— Обміркуймо це як виберемо, — Радомир наблизився до закритих дверей.

Глухе клацання механізму. Мілана встигла помітити легку переможну посмішку на обличчі чоловіка, аж доки двері не відчинились.

Прохід далі невідомий зловмисник замурував.

Лі — богиня світла та життя. Покровителька цілителів, магів вітру та води, також матерів і вагітних.

Ві — темна близнючка Лі, покровителька смерті та мистецтва. Раніше до певного часу теж мала покровительство над магами вогню та землі.