Коронесса. Казочка-пригода і люди казкові

Коронесса, дівчинка

Дмали, маленькі люди

Кранг, старший серед дмалів

Брук, головний провідник

Смідук, Гук - дмали

Пірноу, строкатий собака-кіт

Торокуди, ще менші люди ніж Дмали.

Хорагв, божество якому поклогяються Торокуди

Чаркуда, головний вартовий

торокудів.

Бешкетниця Коронесса

Мене звати Коронесса.

Ім’я дивне якщо чесно.

І від цього я страждаю

тому, що завжди шукаю

на свою маленьку дупцю,

хоч якусь пригоду куцу.

Про оказію одну

і сьогодні розкажу.

Я гуляла у дворі.

Мама відпустила: «Йди!

Та, бешкетнице, гляди,

далеченько не біжи!»

Погойдалась, пострибала,

камінці м’ячем збивала

і побігла цуценятко

по доріжці здоганяти.

Хутко мчалась, вітер в спину,

спотикнулась об поліно –

розтягнулась, і червінці

заіскрилися в голівці.

Відкриваю очі – вечір.

Незнайома місцевість…

Між деревами уздріла,

стежечку, яка чорніла

берегом униз, мов змійка.

Я ступила на ту стрічку,

мов на ескалатор. Дивно –

якось непомітно, стрімко

опинилась біля річки.

Стала – оглянулась…Мамка,

стежечка куди дівалась?!

Геть пропала. Чи не було?

Як вертатися в нікуди?

Йду вперед. А що робити?

Манить невідомість. Тихо,

обережно просуваюсь,

майже до землі згинаюсь.

Що, як рівновагу втрачу?

Та надіюсь на удачу.

Стежка пролягла високо,

а внизу вода глибока.

Страшно, лячно… Все ж їду –

точно тайну віднайду.

Глядь! Малесенька хатина,

притулилась дивним чином,

на крутому бережечку,

між кущами, недалечко.

Половинка у хатини,

закопалась в руду глину.

Двері невеличкі,

дашок з черепиці,

шторки ромашкові,

на віконцях нових.

Дворик іграшковий

здається загадковим.

Придивляюсь. Ловлю звуки.

Десь почувся дивний стукіт.

Завмираю, ледве дишу,

миттю падаю за брилу –

серце вилітає з грудей…

Підкажіть, що далі буде?