Детонація

Далекобійник сів на порожній стілець. Мультибот — плаский квадратний пристрій — одразу ж під’їхав уздовж прилавку, поглинув крихти й інші дрібні шматочки забруднень, відполірував лаковану деревину, лишаючи по собі приємний хвойний запах. Чоловік тим часом прибрав лікті з прилавку, відсахнувшись.

Закінчивши швидку очистку, мультибот видав ламіноване меню і програв заскриптовані репліки:

— Вітаю, сер. Бажаєте фірмову страву? Сьогодні у нас…

— Звали нахрін і поклич живого офіціанта, — холодно видав Френк, демонстративно кинувши меню на стійку.

— Звичайно, сер. Один момент.

Симпатична, повненька офіціантка розцвіла зашарілою посмішкою, щойно побачила свого відвідувача.

— Шикарне у вас місце… — Френк поглянув на бейдж з сердечками по контуру, — Вероніко. Добре, що леді з таким прекрасним ім’ям може перекласти брудну роботу на ботів.

— Власник мережі закусочних «МакҐафін» — брат одного з членів четвертої палати Єднократії. Але я вам цього не говорила, — пошепки мовила жіночка, підморгнувши. — Чого бажає стомлений ковбой? Бажаєте фірмову страву? Сьогодні у нас реберця під соусом чилі, просто пальчики оближеш. — Вона лоскотала повітря маленькими пальцями, нігті яких виблискували отруйно-рожевим.

— Звучить збіса апетитно, — крадькома оглянувши її з ніг до голови, промовив Френк. — То несіть, міс, а на десерт… Бачу Вас немає в меню.

Вероніка розсміялась. Аж занадто бурхливо, як для такого жарту.

— Яблучний пиріг, — промовила вона, накручуючи пасмо волосся пальцем, а тоді закашлялась. Приступ не був схожий на «повітря не в те горло» чи симптоми застуди. Вона почервоніла, ховаючи очі під довгими, закрученими віями. — Це, просто алергія. На пил.

Френк окинув поглядом ідеально чисті й відполіровані стійки та прилавок. Підлога сяяла настільки, що можна було побачити власне відображення. Він ніколи не сказав би цього вголос, навіть собі не зізнався, але бот свою роботу виконував на сто один відсоток.

— Вам добре платять, міс? — нарешті спитав він.

— Та… так, — ковтала слова Вероніка. — Звісно.

Френк видавив посмішку й додав:

— І каву, будь ласка. Велику. Чорну.

— Зараз буду, — озиралась вона через плече на шляху до кухні.

Мультибот під’їхав, дістав з-за прилавку чашку і наповнив її кавою.

Френк не був радий цьому, але бесіда (явно переповнена примітивним, майже доісторичним фліртом) з молодою офіціанткою, підняла настрій до того рівня, щоб спокійно відреагувати на бота.

Чоловік дістав із гаманця декілька хрустких купюр великого номіналу й засунув під меню.

— Гей, волоцюго! — безцеремонно промовив полісмен, що тільки но зайшов до закладу. Голос його, проходячи крізь респіратор, звучав злегка металічно і шорстко. — Немитий ти непотріб, їдальні для бездомних за три квартали на захід по Рівер… — Полісмен замовк і потягся рукою до зброї, щойно помітив пістолет на поясі Френка.

Нечисленні відвідувачі припинили скреготіти приборами по своїм тарілкам і з цікавістю витріщались то на полісмена, то на Френка.

— Не хвилюйтесь, офіцере, — нарешті видав Френк спокійним голосом, добряче сьорбнувши з чашки, на якій красувався напис «МакҐафін = другий дім». — Не бойовий транквілізатор класу Шокер-4, на запобіжнику, і у мене є дозвіл, у внутрішній кишені куртки.

Полісмен повільно глянув за спину Френка на сусідній стілець і побачив там куртку з емблемою Космопорту.

— Перепрошую, сер, — прибравши руку від зброї і утамувавши зухвалий тон, вимовив полісмен. — Одразу не впізнав космічного лицаря, через ваш… зовнішній вигляд.

— «Космічного лицаря»? — зі смішком запитав Френк, все ще не повертаючи обличчя до співбесідника.

— Ну, так. Кажуть робота космобійника… перепрошую, космічного далекобійника, значно небезпечніша і важливіша за професію звичайного копа. Пірати, мародери, саботери, всі вони майже щодня нападають на траки і перешкоджають безпечним подорожам, влаштовуючи диверсії. Так я чув.

Знявши броньовані окуляри і респіратор, полісмен додав:

— То всі розповіді, правда?

— Скажу вам так, офіцере, зброя в мене на поясі не для краси.

— Зрозуміло, — з дитячим захватом вимовив офіцер. — Знаєте, соромно зізнатись, але в дитинстві я мріяв стати космічним далекобійником. Так. У мене вся кімната була завішана плакатами з космічними лицарями, а моделей вантажівок було: хоч музей відкривай, — розсміявся він. — Та на жаль, за результатами Тесту, дару в мене не виявили… Дозвольте ще одне питання. Не кожного дня зустрінеш героя.

Френ втомлено гмикнув:

— Авжеж.

— Левіафан. Ви його бачили?

Разом з молодим офіцером, всі присутні затамували подих.

— Ніхто не бачив.

Полісмен розчаровано видихнув, а десь із залу пролунало приглушене невдоволення.

— Бо його не існує, — продовжив Френк. — То радіоактивні хмари, що вбивають миттєво, лишаючи по собі жахливі наслідки. — Він зробив щедрий ковток з чашки. — А якби й існував, не лишав би тих, хто міг потім про це розповісти.

— Звідки ж тоді такі історії?

— З Біблії.

Полісмен якийсь час шукав очима відповідь, десь у просторі, а тоді повернувся до реальності.

— Ще раз перепрошую за непорозуміння. Самі знаєте, робота така. Не буду заважати. Гарного вечора, сер.

Відійшовши на кілька кроків, він повернувся. Обличчя почервоніло.

— Можна фото?

Френк поставив чашку й натягнув посмішку.

Радісний служитель закону наблизився впритул, поклавши руку на плече космобійника. Потім витягнув вільну руку вперед, на рівні очей.

— Фронтальний знімок, — мовив коп.

Наручний пристрій видав маленький спалах і в ту ж секунду спроеціював у повітрі результат. Широка посмішка полісмена сяяла, наче в рекламі зубної пасти, а очі блищали. Тим часом, бородата фізіономія космобійника «хизувалась» темними колами під очима. Та навіть це, в купі з неслухняним волоссям, не могло позбавити його обличчя привабливості, що виражалась у правильних, симетричних рисах широкого підборіддя і великих очах.

Офіцер, все ще посміхаючись, кивнув і почав віддалятися до виходу. Відвідувачі тим часом повернулися до своїх тарілок, завівши звичну скреготливу симфонію. Раптово, наплічна рація копа зашипіла. Він зупинився. Френк не чув, що саме говорили та за мить зустрів холодний погляд полісмена, який повільно дістав свою зброю.

— Прийнято! — дослухавши, промовив той у рацію. — Лишайся на місці, не заходь в середину. Виклич підмогу. Я все контролюю.

— Сер? — в черговий раз звернувся він до Френка. — Це ваш трак, там на стоянці? Реєстраційний номер: три, нуль, ейч, чотири, один?

Френк зачепив чашку, залишки кави пролились на стійку. Це спровокувало бота під’їхати і почати очистку.

— Сер! Я повторюю. Це ваш трак?

— Так.

— Відкиньте пістолет, повільно! — крикнув коп. — Руки так, щоб я бачив! Без різких рухів! Обличчям на підлогу!

— Добре, — спокійно промовив Френк, повільно встаючи зі стільця, прихопивши куртку.

— Облиш куртку, — крикнув полісмен, стискаючи пістолет у долоні.

Френк не кинув куртку, а лиш проводив дивні маніпуляції, наче намагався язиком дістати шматочок м’яса, що застряг у нього між зубами.

— Я сказав кинь куртку і на підлогу, падло.

Вероніка вийшла з кухні з тарілками в руках. Помітивши цю картину, вона зупинилась. Злякалась. Від різкого руху пиріг упав на підлогу. Яблучна начинка розмазалась по плитці й швидко рознесла приємний аромат з екстрактом ванілі.

Космобійник все ялозив язиком. Його погляд раптом зустрівся з яскраво нафарбованими очима офіціантки.

— Мені шкода, — прокартавив він і з силою щось розкусив.

Пролунав гучний тріск заряду статичної електрики. Розрив. Буквально на одну мить тіло Френка обрамила сфера хаотично розкиданих, багатокутних шматків світла, немов перешкоди білого шуму на старих телевізорах. Спалах.

Френк почув хрускіт, а тоді опинився в темному місці. Це вже була не закусочна. Складське приміщення почало освітлюватись лампами з детектором руху, щойно чоловік гепнувся на підлогу.

Одразу ж він потягся до наручного бортового комп’ютера і провів декілька операцій. Після натиснення останньої кнопки на маленькому моніторі з’явився радар, що показував червону цятку, яка стрімко наближалась до епіцентру.

— Давай, їдь до мене.

Френк видихнув і спробував підвестись, та відчув різкий біль. Ліва нога, трохи нижче коліна, була відірвана, наче потрапила до м’ясорубки. Об’ємна калюжа крові уже встигла набігти з фонтануючої артерії.

Від раптового осягнення він заричав, тоді закричав і пролаявся.

Не в змозі підвестись, чоловік підповз до одного зі стелажів і почав відкривати коробки, доки не знайшов щільну тканину. Він встромив палець в розірвану артерію, заткнувши її, а тоді туго перемотав рану. Поглянув на екран бортового комп’ютера: червона цятка тепер віддалялась.

В очах почало пливти і Френк втратив свідомість.