Детонація

Неонові вивіски сліпили очі й карикатурно віддзеркалювались на одвічно мокрому асфальті. Очисники повільно їздили вулицями. Великими, круглими щітками, що крутились, вони намагались відмити дорогу від маслянистих потоків.

Френк поглянув угору і побачив власне зображення. На велетенському білборді, що проеціювався крізь туман прямо в повітрі, рухомі рядки віщали дані про нього: ім’я, номер тех посвідчення, останнє місце перебування…

Космобійник дочекався доки патрульна машина промайнула над вулицею і віддалилась достатньо, а тоді вийшов з вузького перевулку. Оминувши знайоме зображення графіті, він спустився у підвал.

Довгий, погано освітлений коридор був переповнений людьми і не зовсім. У когось не було кінцівки, або стояв протез, на кшталт Френкової ноги, але більш примітивний. Шкіра деяких істот вкривалась жахливими виразками. Вони постійно кашляли. Напівприбульці не користувались респіраторами. Навряд такі речі повсякденного вжитку були їм по кишені. Пара відвідувачів цього злакового місця здавались мертвими: комахи кружляли роями над їх оголеними тілами, що не рухались. Френк не чув смороду крізь респіратор, зате цілком відчував його їдкий дотик очима.

— Тут черга, козел, — почув Френк, явно у свою адресу. — Чого вилупився, га? Багатій!? — пропищав один із жовтошкірих, скоріше ящерів, аніж людей, що мав великий шрам на обличчі.

— Багатій? Багатій! Покажіть… Прикінчимо його… Мені потрібні нові черевики, — раптом почало лунати з усіх частин десятиметрової черги.

Поволі, всі вони наближались і обступали Френка. Космобійник озирнувся. Між ним і виходом уже скупчилось декілька бажаючих приміряти його куртку.

— Мені така пасуватиме, — прошипів жовтий зі шрамом.

Френк дістав Шокер.

— Хех-хех, — проскреготів шрамований, дістаючи ніж. — Усіх не впораєш, ковбою. — Він облизався і дивився Френку прямісінько в очі.

— Ваґз! Недороблений ти курвин сину. Двері ж тонкі, — прокричав низький голос з кінця коридору, почувши який усі принишкли і почали розходитись. — Як хочеш отримати свій дексамедрол, то відійди, будь ласка, НАХРІН від нього.

Через роззяв показався силует. Це був високий чоловік, з ковбойською шляпою на голові, в присутності якого всі опускали очі. Ваґз слідував прикладу товаришів по черзі. Тільки космобійник стояв на місці і зустрівся очима з Ріко.

— Ви подивіться, народ. Це ж, бляха, Френклін Рут… Що таке? Ви новини не дивитесь? Цей курваль нещодавно вбив двох копів, і дев’ятьох цивільних, на додачу. Ходімо, вбивця копів, тобі без черги.

З віддалених куточків коридору пролунали ледь чутні вигуки невдоволення.

— Так от. Мені потрібно це, — протягуючи зображення механізму, випалив Френк, щойно вони зайшли в кабінет.

— Одразу до справ, чи не так!? — посміхнувся Ріко, впавши у крісло. — Правду кажуть про вашого брата, часу не гаєте.

— То як?

— В мене цього немає. Скажу більше, ти не знайдеш цю річ у жодного контрабандиста сектору.

— Ти ж наче профі.

— Так.

Френк дивився йому в очі.

— Такий сплав використовують лиш в одному місці. Але жоден профі не поткнеться в Даріус Лаб. Це тупість.

— Даріус Лаб? — схопивши контрабандиста за комір, проричав Френк.

— Якісь проблеми, друже? — промовив Ріко, розтягнувши посмішку, що оголила пожовклі зуби. Двоє мордоворотів рипнулись до них, але Ріко махнув рукою і ті повернулись на місця.

Френк поглянув униз. Дуло Шокера зависло в сантиметрі від його паху. Космобійник ще якийсь час тримав комір, а тоді відпустив, розвернувся й пішов.

Шлях до виходу йому заступили ті самі верзили, що демонстративно відштовхнули поли своїх плащів, оголивши Шокери.

— Ти крутий, — промовив Ріко, насупивши одну брову. — Працюй на мене і матимеш кредитів більше ніж у Єднократа.

— Гроші мене не цікавлять.

— А хіба космобійниками стають з інших причин? Звісно, ще ж є жага пригод, але як на мене, то дитячі казочки.

Френк не відповів, спостерігаючи як верзили криво шкірились. Він повернувся до Ріко і, розстібнувши куртку, натиснув кнопку пристрою на грудях. На моніторі невеликого, квадратного механізму загорілись червоні цифри, що розпочали зворотній відлік.

— Так от. Це — саморобна, нейтринна бомба. Вимикача немає. Якщо менше ніж через три хвилини я не опинюсь у своєму траку, не введу двадцяти чотирьох значний пароль деактивації зі сканом сітківки, весь район анігілюється. Повір, про бомби я знаю багато, в певній мірі навіть занадто.

— Бляха, мужик, — аплодував Ріко. — Як ти взагалі спокійно ходиш з такими величезними, сталевими яйцями. Трясця, мені побільше таких як ти в команду, гляди й революцію провернули б. Як закінчиш справи, завітай, побазікаємо.

— Якщо я не зроблю те, що повинен. Ніхто вже не перейматиметься через кредити, чи Єднократів. Та і базікати не буде можливості.

Ріко кивнув і лобуряки відступили.

— Наступний! — чув космобійник, коли йшов коридором. Всі його пропускали, відводячи погляд.

— Сцикуняри, — посміювався Френк.

Космобійник помітив жовтошкірого зі шрамом і почав збавляти хід, прямуючи до нього. Той марно відводив обличчя. Френк зупинився. Магнітна підошва блискавично зіштовхнулась з жовтим обличчям і лишила добрячий відбиток. Бідолаха гепнувся спиною об пошарпану, сиру стіну і сповз долу, прикриваючись руками в очікуванні «добавки». Решта зробили вигляд, що не помітили цього і розступились подалі.

— Не пам’ятаю, що саме ти хотів: черевики, чи куртку? — запитав чоловік, наблизившись до нещасного жовтяка і присів навшпиньки. — Байдуже, — додав він, не дочікуючись відповіді. — Черевика ти вже отримав, тож перейдімо далі. Перед тим, як ми поставимо крапку у цьому питанні, я розповім тобі історію. Часу в мене нема, але з віком сентиментальність може відкинути всі інші почуття. Тож, слухай. Жив один космобійник, звали Самсон. Ото був дійсно крутий мужик. Мені пощастило якось працювати з ним. Спуску нікому не давав. Та якось, він вирішив випити в зачуханому кабаку, на Геліонісі, доки його напарник здавав вантаж. Тут ми зробимо ліричний відступ. Ти знаєш, хто такі червоні корсари? Гм?

Мовчазний бідолаха, тримаючись руками за скривавлений ніс, лиш обережно помахав головою в сторони, примружуючи очі.

— Звісно. Бо якби знав, то скоріш за все був би мертвий. Так от, червоні корсари — це пірати-садисти, що жеруть тіла своїх жертв. Канібали. Особливо вони полюбляють полювати за космобійниками, яких легко виявити за знаменитими нашивками на куртці. Легендарній, бляха, куртці. Всі інші чоловіки нам заздрять, жінки — бажають, а діти — надихаються і хочуть бути такими ж, коли виростуть, бо вважають нас справжніми супергероями.

Френк наблизився ще ближче.

— Корсари здирали шкіру з Самсона, у якомусь підвалі. Коли той був ще при тямі… Ще одне доречне і цікаве запитання. Чи знаєш ти, скільки часу може прожити людина без шкіри, але з високим больовим порогом, як Самсон? От, ти не знаєш. А я тобі скажу. Дуже, дуже довго. Якщо дивитись в контексті таких тортур, то надзвичайно довго.

Френк зняв куртку і протягнув її вперед.

— Якщо хочеш, вона твоя.

Гулка тиша дзвеніла у вухах. Колишній шум теревенів уже давно стих. Не тільки кашель ущух, навіть дихання не було чути.

Бідолаха зі шрамом мовчав і не ворушився, а через декілька секунд з-під нього, по підлозі, почала розповзатись жовта калюжа.

— Так я і думав. — Френк надягнув куртку і вийшов з підвалу. Протягнувши руку, він клацнув вимикач нагрудного пристрою. Відлік на екрані зупинився за шість секунд до позначки нуль.