Частина ІІ. Історія давно минулого майбутнього

2012 рік. Бостон. США

Різке світло, котре пробивалося через не зашторені вікна, сліпило навіть крізь заплющені повіки.

Шон різко розплющив очі і сів на ліжку. Шия затекла від незвичної пози і болісно нила, пальці рук, стислих в кулаки, здерев'яніли і він насилу зумів їх розтиснути.

Кілька секунд мозок ще приходив до тями, а потім спогади крижаним поривом вітру увірвалися в свідомість і Шон застогнав. Схопившись на ноги, ледь не перекидаючи приліжкову тумбу, він кинувся зі своєї кімнати вниз і на сходинах різко зупинився. Моментально світ ще раз перевернувся з ніг на голову.

Каро зникла, а він був в Аргайл-Хауз. Як і раніше був у маєтку. Отже в минулому нічого не змінилося, але ж Лілі...

Шон вбіг у Велику вітальню й побачив Фелісіті. З опухлим від сліз обличчям вона сиділа на дивані, стискаючи в долоні стільниковий телефон і байдуже дивилася кудись в бік вікна.

— Мамо? — Шон завмер. — Мамо!

Фелісіті повільно повернула голову до нього і слабо усміхнулася:

— Я рада, що ти поспав, мій хлопчику. Я ось сиджу з телефоном... Раптом Лілі одумається і зателефонує.

Шон проковтнув слину, готовий розплакатися в будь-яку хвилину.

— Шон? Ви завжди були такі близькі. Я не вірю, що ти нічого не знаєш. Чому вона втекла з дому? В чому причина? Може, справа в нерозділеному першому коханні? Проблеми з однокласниками? З якимись сумнівними компаніями? Скажи мені, Шон! Скажи, бо я просто божеволію, — Фелісіті схопила його за руки.

Раз по раз Шон відкривав рот, щоб сказати матері правду, але знову і знову навіть звук не злітав з його вуст.

— Я знаю, що ти щось знаєш! Якщо не скажеш мені... — голос Фелісіті зірвався на ридання і вона притиснула голову до своїх колін.

— Я знаю, де Лілі, але ти ніколи не повіриш мені. Вирішиш, що я з глузду з'їхав, а довести тобі я нічого вже не зможу, — Шон присів поруч з Фелісіті на диван і обхопив голову руками.

— Шон? — Фелісіті напружилася. — Шон, говори!

— Пообіцяй не перебивати і дослухати мене до кінця. На мить відключи розум і прислухайся до моїх слів серцем. Повір у те, що я кажу правду. Прошу тебе, — Шон з благанням глянув на неї.

— Я обіцяю не перебивати, а за решту не ручаюся, — напружено зиркнула на нього Фелісіті.

— Допоможіть мені, всі вищі сили, — важко видихнув Шон. — Все почалося з того моменту, як ми переїхали в маєток...

— Я так і знала. Ви з самого початку не хотіли переїжджати, — спалахнула Фелісіті.

— Мамо, ти обіцяла, — скосив на неї погляд Шон.

— Вибач.

— На горищі, серед старого мотлоху, ми знайшли старовинне дзеркало в дерев'яній оправі з ініціалами «С.A». Лілі принесла його в мою кімнату і залишила на комоді. А потім... — Шон набрав у груди більше повітря і продовжив. — У дзеркалі я побачив дівчину в дивних шатах. Вона теж побачила мене. Незабаром виявилося, що дзеркало — своєрідний портал з нашого часу в минуле. У дуже далеке минуле. Торкаючись його поверхні, ми з Лілі змогли проходити в світ цієї дівчинки. Вона виявилася дочкою Річарда Джея Аргайла — першого господаря маєтку — і дзеркало належало їй. Ми намагалися врятувати її та її матір від загибелі навесні 1912 року на Титаніку. Про це якось пронюхала Кароліна. Під час нашого останнього переходу вона з'явилася в моїй кімнаті і розбила дзеркало. Я встиг повернутися, а Лілі — ні. Лілі залишилася в 1911 році.

Фелісіті розширеними від жаху очима дивилася на Шона:

— Моя дочка подорожувала в часі і залишилася в минулому?

— Мамо, знаю, що в це неможливо повірити. Ти думаєш, що я зараз, швидше за все, під кайфом, але я готовий заприсягтися тобі на чому завгодно і чим завгодно, що кажу правду. На жаль, тільки довести мені свої слова вже нічим, — руки Шона тремтіли, а дихання стало частим і збитим.

— Я справді не можу в це повірити, але якась крихітна частинка душі просто не розуміє, навіщо тобі, в свої майже дев'ятнадцять років, вигадувати подібну маячню. Сказав би, що Лілі просто втекла з якимось рокером, на п'ятнадцять років старшим за неї, — протягнула Фелісіті, розтягуючи кожне слово.

— Єдине, що я можу тобі показати — розбите дзеркало в моїй кімнаті, а ще короткі біографії Річарда Аргайла та його сім'ї. Точно! — Шон різко схопився на ноги. — Біографії! Там повинно бути те, що трапилося після мого відходу. Нехай пройшла тільки ніч, але паралельно вже минуло сто років.

Шон залишив Фелісіті і помчав назад до своєї кімнати. Минаючи уламки розбитого дзеркала, він присів на ліжко і, відкривши лептоп, став набирати у пошуковику біографію Річарда Джея Аргайла. Нарешті знайшовши її, тремтячими пальцями відкрив вікно і зойкнув.

Там навіть коротко не згадувалося доля Скарлетт. Сам Річард Джей помер від серцевого нападу другого січня 1913 року. В той же день, коли його спіткала смерть і тоді, коли Шон вперше прочитав про нього, переїхавши в маєток.

Шон нічого не розумів. Якщо в попередній версії минулого, в енциклопедії про Скарлетт згадувалося хоч щось, то в цій реальності про неї не було жодного запису. Шон намагався згадати повне ім'я Джеймса — нареченого Скарлетт, але не міг. Немов в тому місці пам'ять була повністю стерта. Біографія Ніколаса вбила віру в краще остаточно. Після смерті лорда Персиваля Ніколас отримав свій багатомільйонний спадок і залишився в Британській Імперії. Одруженим він не був. У липні 1915 року, під час Першої Світової війни, він добровольцем пішов на фронт, а у вересні 1916 року загинув. З ним і згасла лінія старовинного роду Філбеккерів.

Шон застогнав і схопився за голову:

— Ніколас! Господи! Куди ж поділася моя сестра? Я не вірю, що ти про неї не подбав. Ти не міг так вчинити. Не міг її кинути. Хто завгодно, але не ти!

— Шон? — на порозі його кімнати стояла Фелісіті. — Шон, невже це правда?

Шон повільно повернув до неї голову і кивнув.

— Але хіба так буває? — Фелісіті притулилася плечем до одвірка, не в змозі встояти на ногах. Її божевільний погляд затримався на дерев'яній рамі, котра тонула в морі з дзеркальних уламків на підлозі.

— Мамо, я й сам нічого не знаю. Не розумію. Ми всі зробили висновок, що справа в розташуванні. Дзеркало в кімнаті Скарлетт, дочки Річарда Аргайла, стояло на ось цьому комоді. У наш час це було те ж дзеркало, що правда вже старе і пошарпане, але стояло на тому ж місці. Відкинувши всі закони фізики і логіки теж, ми зробили висновок, що в зв'язку з розташуванням одного і того ж дзеркала в різних часових просторах, з'явився якийсь портал — двері між світами. Як пояснити все по-іншому, я не знаю.

— О, Шон! — Фелісіті сповзла по стінці на підлогу.

— Мамо, все це було не заради забави. Ми намагалися вберегти Скарлетт від загибелі на Титаніку, а Ніколаса від...просто від загибелі, — Шон не сказав про справжню долю Філбеккера з попередньої реальності.

— Якщо дзеркало розбите, то ми більше ніколи не побачимо Лілі? — Фелісіті розридалася. — Я вже втратила рештки здорового глузду? Цієї розмови не було і бути не може. Подорожі в часі неможливі. Цьому передує ряд причин.

— Мамо, але це правда. Мені шкода. Мамо, мені так шкода, — Шон більше не міг стримувати себе і заплакав.

— Шон, ти дійсно говориш мені правду? — знову з благанням Фелісіті глянула на нього.

— Так, мамо. Поліція ніколи не знайде Лілі. Не в цьому часовому просторі.

— О Боже! Господи! Господи, — Фелісіті голосно й надривно заплакала, відчуваючи, що земля під ногами похитнулася.

Шон стояв біля розбитого дзеркала, стискаючи долонями скроні і намагався збагнути, що йому робити далі. Завіряти матір в гучних обіцянках, що він знайде Лілі і поверне додому, було, принаймні, нерозумно, але здаватися Шон таки не збирався.

— Шон? — Фелісіті зробила крок до нього.

— Я нічого не обіцяю, але зроблю все, що зможу. Якщо у мене буде хоча б один шанс з мільярда, я ним скористаюся, — запевнив він.

Саме в ту мить Шон вперше відчув себе самостійним і дорослим, здатним приймати важливі рішення. Таким, яким завжди був Ніколас.

Фелісіті, ковтаючи сльози, кивнула. Більше їй нічого вже не залишалося.

2013 рік. Бостон. США

Шон наполегливо нишпорив по всій всесвітній павутині, вишукуючи хоч якісь згадки про портали для подорожей у часі, але натикався лише на повісті маловідомих авторів-фантастів.

Дні змінювалися місяцями, а він в своїх пошуках не просунулося ні на йоту. Це злило, засмучувало, печалило і гнітило, але нічого вдіяти Шон не міг.

Фелісіті занурилася в роботу і повільно віддалялася від нього. Шон її розумів. Іноді йому здавалося, що було б набагато краще, якби в минулому застряг він сам, а не Лілі. Вона в теперішньому часі точно зуміла б знайти вихід і повернути його додому.

У хвилини повного відчаю Шон ловив себе на думці, що якби з енциклопедії дізнався про те, що Лілі і Ніколас одружилися — просто б відпустив ситуацію і змирився. Ніколаса він щиро любив і цінував як вірного та відданого друга, тому без сумніву вручив би йому долю єдиної сестри, але ж щось знову пішло не так. Була причина, по якій спадкоємець багатомільйонного спадку добровольцем пішов на фронт і загинув. Здавалося, невблаганний злий фатум переслідує Ніколаса у всіх альтернативних реальностях, незважаючи на те, з ним Лілі, чи ж ні.

Зрозумівши, що жодна книга світу не допоможе і не дасть підказку, Шон подався на старе кладовище, де знав, поховані Аргайли, але і там його чекало розчарування. Могили Річарда Джея і Прімроуз — батьків Скарлетт, були розташовані там, де Шон їх вже бачив минулої реальності, а ось могили Скарлетт не було.

Подумки лаючись, Шон брів по сектору до виходу з кладовища і все ж знайшов для себе один маленький плюс — якщо могили Скарлетт не було поруч з могилою Прімроуз, значить, на Титаніку вона не потонула. Значить, залишилася живою. Хоча ні найменшої згадки про її подальшу долю в анналах історії він так не знайшов. Цілком могло статися, що її чекала настільки ж незавидна доля, як і Ніколаса.

Шон склеїв дзеркало. По уламкам зібрав його за два тижні і зумів повністю скріпити спеціальним клеєм. Незважаючи на тріщини, що залишилися павутиною між уламками, дзеркало виглядало цілком непогано і знову зайняло своє місце на комоді, але, на жаль, чарівність свою таки втратило.

Кароліна більше на очі Шону не потрапляла. Як це в неї виходило, Шон не розумів, а може, занадто занурений у свої тяжкі думи, просто її не помічав.

Минуло п'ять місяців, в минулому давно настав 1913 рік, і Шон більше не боявся фатальної дати 14 квітня 1912 року.

Він обрав іншу тактику: шукав всі дані про залізничні гілки та їхніх власників, намагаючись розшукати Джеймса. Безсумнівно, настільки впливова сім'я повинна була бути згадана в книзі про бостонських підприємців ХХ століття, і в один з холодних квітневих вечорів доля усміхнулася Шону.

Молодий спадкоємець Джон Джеймс Гамільтон був виявлений Шоном на сторінках енциклопедії абсолютно випадково — як співвласник заводу по виготовленню авіаційних двигунів, якими комплектувалися бойові вертольоти під час Першої світової війни. У жовтні 1914 він викупив пакет акцій у якогось збанкрутілого містера Багера і став співвласником заводу разом з якимось містером Ла Треллом. А кілька місяців потому у них почалася Перша світова війна. Що знав про неї Джеймс? Можливо, Лілі встигла розповісти їм зі Скарлетт те, що колись для неї самої було історією, а тепер раптом стало реальністю? Нікому було відповісти на питання Шона. Незабаром знайшлася і коротка біографія Джеймса. Шон полегшено видихнув, але ненадовго.

18 травня 1915 року Джон Джеймс Гамільтон одружився з місіс Кетрін Скарлетт Гамільтон, в дівоцтві Аргайл. 22 серпня 1916 року в них народився син, названий Ніколасом Шоном Гамільтоном. А через два дні, 24 серпня, місіс Гамільтон померла внаслідок післяпологових ускладнень.

Схоже, злий фатум переслідував не тільки Ніколаса.

Дивлячись на друге ім'я дитини Скарлетт і дату її смерті, Шон плакав. Вчепившись пальцями у волосся, в будь-яку хвилину готовий вирвати його з корінням, тихо плакав, розуміючи, що вберегти від смерті в молодості ні Скарлетт, ні Ніколаса він, на жаль, не зуміє. Те, що визначила доля, не підвладно було навіть чарівним порталам в минуле.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.