Розділ 5

— Сніг! Ти бачив, на вулиці йде сніг! — Лілі увірвалася в спальню Шона без стуку і підлетівши до ліжка, почала трусити його за плечі. — Прокидайся!

— Лілі! — Шон натягнув ковдру вище і вирячився на неї. — Що ти хочеш?

— На вулиці сніг. Поглянь, яка краса, — замуркотіла вона.

— Це не дає тобі права вриватися в мою кімнату без стуку і стягувати з мене ковдру, не діти вже, — гнівно відповів Шон.

— Боїшся, аби я чого не побачила? — засміялася вона.

Шон презирливо глянув на неї:

— Що? Ну ти й збоченка.

— Всі ми дещо такі. Мінуси епохи, в якій живемо, так би мовити — знизала плечима Лілі.

— Що ж, це дуже сумно, а тепер забирайся звідси.

— Соромишся? — розреготалася вона, схрестивши руки на грудях.

— Ще чого, — Шон вирішив вийти переможцем з гри і з насмішкою піднявся з ліжка. Він був одягнений у зручні спортивні штани.

Лілі з цікавістю подивилася на його худорлявий, але підтягнутий торс і усміхнулася:

— А ти нічого так, без футболки, і кубики на животі видно. Маєш абонемент?

— Так, ходжу після уроків, а що? — знизав плечима Шон.

— З тобою вже не соромно піти на пляж, — захихотіла Лілі.

— Забирайся. І готуйся. Помста моя завтрашнім ранком буде страшна, — гукнув їй навздогін Шон.

— Ой! Боюся-боюся, — скорчивши гримасу, Лілі вибігла зі спальні та попрямувала будити Фелісіті, котра ще теж спала.

Шон підійшов до вікна, кидаючи погляд на маленький настільний годинник на тумбі. Ледь перевалило за восьму ранку. У неділю належало безсоромно проспати ще мінімум години зо дві.

Відсунувши молочний газовий тюль, Шон глянув на вулицю і одразу прикрив очі від сліпучого яскравого сонця. Сніг, котрий покрив землю,

іскрився в ранкових променях, відсвічуючи блакитним відтінком. Стовбури дерев теж прикрашали снігові шалі, як і дах альтанки прямо під еркером кімнати Шона.

— Доброго... — ніжний голос затих.

Шон різко повернувся від вікна і зустрівся з шокованим та розгубленим поглядом оксамитових очей Скарлетт. Він завмер, все ще тримаючи руки в кишенях штанів і ледь віддаючи собі звіт в тому, що стоїть перед нею напівголий.

Скарлетт почервоніла до коренів волосся і опустила погляд на свої домашні туфельки з м'якої чорної шкіри.

До Шона не одразу дійшло, що вона розгубилася від виду його оголеного торсу, а коли він нарешті зрозумів те, швидко схопив футболку, котра лежала на узніжжі ліжка, та натягнув її на себе:

— Я... Вибач, що збентежив. Я не хотів.

— Це було... Було так неправильно з мого боку. Я не повинна приходити до вашої кімнати без попереднього дозволу, — мовила Скарлетт, все ще не піднімаючи погляд.

— Та не переймайся, моя сестра так постійно робить, — усміхнувся Шон.

Скарлетт зітхнула:

— У мій час це неприпустимо.

— Що саме? Увірватися в кімнату брата без попередження, чи розглядати його без футболки? — Шон з цікавістю спостерігав за виразом її обличчя.

— І те, і інше. Розумієте, чоловіки в моєму часі завжди одягнені в сорочки, котрі застебнуті на всі ґудзики.

— Я що перший хлопець, котрого ти побачила в такому вигляді? — скаламбурив Шон. — А як же купання, наприклад?

— Купання? — очі Скарлетт округлилися. — Містере Шон...

— Та я про те, що ви ж відпочиваєте на пляжі і все таке.

— Жінкам не прийнято купатися з чоловіками. Це непристойно! — в очах Скарлетт загорівся блиск обурення.

— Боже ж мій! — Шон ледве стримався, щоб не розсміятися. — У моєму світі тебе чекає справжнє потрясіння.

— Я дозволю собі відмовитися від нього, — манірно відповіла вона.

— Ти ще передумаєш. І клич мене просто Шоном, без офіціозу. Не проти?

— Це недоречно. Ми з вами дуже мало знайомі, ви не мій родич, тому...

— Будь ласка, бо я відчуваю себе цілковитим невігласом поруч з тобою, — кокетливо схилив голову на бік він.

— Добре. Я спробую, — кивнула вона, роблячи уклін.

— І без цього. В іншому випадку, я, як звичайна чорнота, буду падати перед тобою на коліна та цілувати твої туфельки.

— Ну що ви, сер, — Скарлетт мило усміхнулася. — Вибач. Шон.

— Ось так краще, — усміхнувся він у відповідь. — А чому ти так рано? Щось сталося?

Тільки тепер Шон звернув увагу на її ніжно-бузкову сукню з золотистою облямівкою і ромбоподібною вставкою на грудях з густого кремового ажуру. Туалет був куди розкішнішим, аніж її вчорашня сукня.

Тугі пружинисті локони її волосся грайливо підстрибнули, коли Скарлетт глянула на дзеркало:

— Сьогодні приїжджає сер Ніколас Філбеккер. Я буду весь день зайнята, а якщо ви прийдете, вас можуть побачити. Тому я прийшла сказати, щоб ви...

— Сиділи вдома, — закінчив її фразу Шон.

— Прошу пробачити мене за такий вчинок. Я просто не можу вчинити інакше, — Скарлетт схилила голову до плеча і винувато глянула на нього.

Шон знову задивився на порцелянове личко, втрачаючи будь-який зв'язок з реальністю.

— Шоне? — тихо покликала вона.

— Що? А, так! Добре. Звичайно. Все круто. Іди, приймай гостей. Ми заглянемо пізно ввечері. Якщо захочеш, — заторохтів він.

— Я йду до своєї кімнати о пів на десяту, — знову зніяковіла Скарлетт.

— Буду мати на увазі, — кивнув Шон.

Скарлетт, розгублено змахнувши довгими віями, торкнулася дзеркала і зникла.

Шон подумав про те, чи вловила вона підтекст його останньої фрази. Він не хотів, аби вловила. Чи хотів? Шон і сам не знав.

Коли Шон нарешті спустився на кухню, Фелісіті вилаяла його за запізнення і поклавши сніданок, завантажила решту посуду в посудомийну машину. Після оголосила, що вони будуть прибирати в оранжереї, бо вона вже купила кілька горщиків домашніх рослин, але все вільне місце буде відведено під міні-спортзал. Вона навіть замовила перший тренажер для пресу.

Шон та Лілі тільки здивовано перезирнулися.

Прибираючи в досить великий оранжереї, Лілі вловила момент і поцікавилася у Шона, коли вони відвідають Скарлетт, на що той переказав ранкову розмову з нею. Лілі була засмучена, адже їй вже не терпілося знову потрапити в минуле. Нічого цікавішого для неї тепер не існувало. Сам Шон поводився куди більш стримано і свою зацікавленість практично не показував.

Вечір настав досить швидко. Після вечері Фелісіті засіла за своєю улюбленою мелодрамою з пачкою серветок і відерцем морозива, Лілі зайнялася читанням якоїсь книги, а Шон повернувся до себе.

Лілі виявилася права, Аргайл-Хауз був занадто великим для трьох людей. У ньому було багато місця, але не було чим себе зайняти.

Шон і сам не зрозумів, як втомлений після прибирання заснув. Снилося йому щось дивне, а може він вже й прокинувся. Поруч з ліжком стояла Скарлетт. Її обличчя осявала ніжна зворушлива усмішка і Шон здивовано притиснувся спиною до спинки ліжка. Вона простягла до нього долоню і легко провела кінчиками пальців по щоці. Шон трохи ніяково усміхнувся у відповідь, намагаючись запитати її, як там гість, але язик, здавалося, прилип до піднебіння і жоден звук не давався.

Наступної миті Шон різко сів у ліжку і оперся ліктями об коліна. У кімнаті він був один. Годинник показував північ. Вечір був втрачений. Скарлетт напевно давно вже спала. Зітхнувши, Шон знову звалився на ліжко, навіть не думаючи роздягнутися, але сон вже не йшов. Думки блукали навколо того, що сталося за уїк-енд і в що досі вірилося насилу.

— Ні, Каро, у мого брата немає дівчини, — Лілі дзвінко розсміялася і зачинила дверцята шафки в шкільному коридорі.

Русява дівчина з яскравим цукерковим макіяжем усміхнулася і поправила невидимі складки на зеленій сукні, котра ідеально сиділа на звабливій фігурці. Звичним жестом вона поправила густий довгий чуб і поклала руку Лілі на плече:

— А ти не могла б трохи допомогти? Ми ж подруги з тобою.

— Тобі справді Шон подобається? — Лілі знову розреготалася і закотила очі.

— Ти дивишся на нього з точки зору сестри і не помічаєш того, який він класний. Він багатьом подобається, не тільки з нашого класу, але ж вони — так собі, а я твоя найкраща подруга. Так? — Кароліна вигнула ідеально профарбовані брови.

— Звичайно, — кивнула Лілі і раптом подумала про Скарлетт. — Я спробую щось придумати. Приходь до нас сьогодні. Шон зазвичай після школи завжди вдома, ти зможеш заманити його в бесіду, а я підтримаю. Ну як, для початку?

— Супер! Я буду о п'ятій.

— Дуже добре, — Лілі натягнуто усміхнулася і поспішила на англійську в роздумах, чи варто говорити Шону про цю аферу.

Кароліна була в принципі непоганою і навіть популярною дівчиною в школі. До того ж Шону завжди подобалися світловолосі високі дівчата з гарною фігурою, а тут Каро явно вигравала.

Поміркувавши, що оскільки вдома є тренажерний зал, Шон вирішив, що в спортзал ходити більше не буде і одразу після уроків попрямував додому. Весь день його мучило почуття провини перед Скарлетт. Адже він обіцяв прийти, але не зробив того.

Кинувши свій рюкзак Шон, навіть не пообідавши, поспішив до дзеркала. Він торкнувся поверхні пальцями і по ньому миттєво пішли легкі хвилі. З'явилася кімната Скарлетт, але її самої не було. На ліжку лежала закрита книга, в усьому іншому панував ідеальний порядок. Шон торкнувся дзеркала рукою і через мить опинився в її спальні. Тихесенько пробравшись до дверей, відчинив їх і визирнув у коридор. Кругом стояла тиша. На хвилину Шон вирішив, що вдома взагалі нікого немає, але тут із сусідньої кімнати, яка в його часі служила спальнею для Лілі, почув голоси. Один він впізнав по легкому британському акценту, той належав Медді — покоївці Скарлетт. Другу співрозмовницю Шон не впізнав. Мабуть то була одна з численних покоївок Аргайл-Хауза.

— Просто впала? — перепитав чужий голос.

— Містер Ніколас перелякався, але поводився дуже достойно й благородно. Який він красень. Боже мій! Але невже він не знає, що у міс Скарлетт недуга? Я думала, всі вони знають.

— Мадам Прімроуз приховує це од усіх. Мабуть боїться, що у міс кавалерів поменшає, — з насмішкою пробурмотів чужий голос. — Але хіба залишиться хтось байдужим до статків Аргайлів? Ні звичайно. Навіть закривши очі на хвору наречену.

— Хіба так можна? Міссі немов маленьке янголятко, що зійшло до нас з небес. Ти, Бетсі, її зовсім не знаєш. А недуга її вилікується, щойно вона заміж вийде. Так каже стара Бабет.

— Всі ці багатії однакові. Ось працювала я у одного містера. Як же його звали...

Хтось торкнув Шона за плече і він відчув, як обливається холодним потом. Повільно повернувши голову, зіткнувся з оксамитово-карим поглядом і полегшено видихнув. Поруч стояла Скарлетт.

— Що ти робиш? — прошепотіла вона. — А якби хтось тебе побачив?

— Бетсі? Бетсі? — з Малої вітальні почувся високий владний голос.

— Це матір. Боже мій! — Скарлетт схопила Шона за руку і заштовхнула в абсолютно темну кімнатку навпроти кімнати Лілі.

Тихо закривши двері, Скарлетт затамувала подих. У темряві Шон не бачив її обличчя, але вони стояли так близько одне до одного, що її шовкові локони ніжно торкалися його щоки та шиї. Від Скарлетт чудово пахло білими трояндами, але цей запах змішувався з запахом мила і ще чимось.

— Що це за кімната? — прошепотів він.

В ж ту мить біля дверей якраз почулися впевнені розмірені кроки Прімроуз і Скарлетт в темряві витягла руку, щоб змусити Шона замовкнути. Кінчики її пальців торкнулися його вуст. Відчувши його гаряче дихання, Скарлетт

інстинктивно відсахнулася і похитнулася, втрачаючи рівновагу, але Шон стиснув її руку, притискаючи до себе. Настала абсолютна тиша і навіть стукіт їхніх сердець став ледь чутним.

Голоси стихли, стукіт підборів Прімроуз і покоївок почувся біля сходів, а після настала тиша.

Шон акуратно прочинив двері і в кімнату впало світло з коридору. Помітивши, в якій позі він стоїть, гмикнув. Він притискався до стіни біля дверей, однією рукою міцно тримаючи притиснуту до нього Скарлетт. Вигляд у неї був переляканий, винуватий і злегка здивований.

— Вибач, — з цими словами немов ужалена, Скарлетт, вискочивши з кімнати, відведеної під прасувальну для білизни, попрямувала до себе.

Шон вийшов слідом і поспішив за нею.

Обережно зачинивши двері Шон, нарешті, дозволив собі видихнути і глянув на Скарлетт, котра стояла біля вікна. Її плечі здригалися і Шон злякався, що вона плаче. Чого-чого, але стати причиною дівочих сліз для Шона було рівносильне смертній карі. Заспокоювати він теж не вмів.

— Скарлетт? — Шон невпевнено зробив крок до неї.

— Я можу попросити вас піти? — не обертаючись, запитала вона.

— Звичайно. Вибач. Щоправда я не знаю за що перепрошую, — розгублено відповів.

Коли Скарлетт повернулася від вікна, в кімнаті крім неї вже нікого не було.

— Ти не говорила, що у нас будуть гості, — трохи розгублено промовила Фелісіті, з'явившись в передпокої. — Я Фелісіті.

— Кароліна Вілкс, — Каро зобразила на обличчі голлівудську усмішку. — Можна просто Каро.

— Рада знайомству. Дівчатка, вечеря буде через годину. Кароліно, ти ж залишишся у нас на вечерю? Відмов я не приймаю, — жартівливо пригрозила пальцем Фелісіті.

— Я буду рада залишитися, — відповіла Каро. — Який шикарний маєток! Я знала, що він просто суперський, але не думала, що настільки.

— Давай проведу тобі екскурсію, — самовдоволено усміхнулася Лілі.

На сходинках в передпокої з'явився Шон. На чарівну усмішку Каро він лише махнув рукою.

— Ти поспішаєш? Може посидимо всі разом? Побалакаємо? Я Кароліна, але друзі звуть мене Каро, — вона простягнула долоню для рукостискання.

Жест, яким майже не користувалися учні. Це здивувало Шона і він відповів. Очі Каро грайливо зблиснули.

Шон таки приєднався до дівчат і після прогулянки по будинку вони осіли в Малій вітальні на другому поверсі. Лілі запропонувала подивитися який-небудь фільм. Ні Каро, ні Шон проти не були.

Вечір вийшов досить цікавим. Після вечері Каро тактовно, але зрозуміло натякнула на те, що вже стемніло і її треба провести. Шон і Лілі зібралися провести її разом, але тут Лілі згадала про якийсь непрочитаний параграф по якомусь предмету і наспіх вибачившись, побігла до себе.

Шон розкусив ідею подружок в дві секунди і зрозумів, що весь вечір був спланований, але образи на Лілі не відчував. Каро була привабливою, ерудованою, цікавою — якраз його типажем. Він же був молодим і вільним хлопцем, нікому і нічим не зобов'язаним.

Поглянувши в світло-сірі очі Каро і зустрічаючи там веселі вогники, Шон усміхнувся. Натягнувши свою куртку, пропустив її вперед, прикриваючи вхідні двері.

Лілі повернулася на кухню і допомогла Фелісіті прибрати.

— Ти обдурила їх? — усміхнулася Фелісіті.

— Так. Шону потрібні друзі. Він дуже замкнутий і його цураються. Я хочу йому допомогти, — Лілі склала посуд в посудомийну машину і акуратно поправила скатертину на столі.

— Все так погано? — Фелісіті прибрала на робочій поверхні.

— Він надто переймається з приводу того, що сказати, а ось Каро відкрита і в школі її люблять. Дружба з нею явно піде Шону на користь, — відповіла Лілі, протираючи рушником помиті в раковині столові прибори.

— Ти моя розумниця. Я пишаюся тобою, Лілі, — Фелісіті поцілувала її в маківку.

Після прибирання Лілі піднялася на другий поверх і вирішивши, що заслужила нагороду за добру справу, увійшла в кімнату Шона, аби взяти його лептоп. У нього той був новішим та потужнішим. Потім передумала і, підійшовши до дзеркала, легко торкнулася поверхні. По ній пішла ледь помітна хвиля і Лілі побачила кімнату Скарлетт. Вона якраз сиділа за секретером і щось писала. Більше нікого не було.

Лілі усміхнулася і пройшла крізь дзеркало.

— Привіт!

Від несподіванки Скарлетт здригнулася:

— Добрий вечір, Лілі. Як минув твій день?

— Круто! Відпочивали з подругою. Фільм дивилися і все таке. А твій?

— Насичено, — відповіла Скарлетт, ніяковіючи.

Лілі така поведінка розчулювала. Нарешті вона відчувала себе не молодшою, а дорослою і повчальною.

— Поділишся? — Лілі сіла на ліжко і те жалібно заскрипіло.

— Ну... Урок французької, танці, потім обід з батьками і Ніколасом у друзів батька, потім читання, зараз ось пишу лист своїй кузині в Лондон. Вона виходить заміж незабаром і ми намагаємося часто писати одна одній, — усміхнулася Скарлетт.

— І справді насичено. Коли у кузини весілля? — гмикнула Лілі. — Як ти тільки все це витримуєш? Це ж муштра!

— Весілля призначено на кінець березня наступного року, — безтурботно відповіла Скарлетт. — Муштра? О ні! Це зовсім не муштра. Міс мого статусу повинна все це робити. Ще в мої обов'язки входить катання на коні, правила етикету, малювання, історія, арифметика, мистецтвознавство та ведення господарства.

— Тебе що, готують в дружини британському принцу? — пробурмотіла Лілі.

— Ти що? — Скарлетт злякано задріботіла довгими віями. — Я невідповідна пара для королівських нащадків.

— Та вони тільки побачивши тебе падали б штабелями, звалені твоєю красою. Усі без винятку, — засміялася Лілі. — До речі, що у тебе за важливий гість? Сподіваюся, не наречений?

Скарлетт мило усміхнулася:

— О ні! Ніколас — мій кузен. З Англії. Він молодший брат Сангрін. Кузини, що виходить заміж. Він кожне Різдво гостює у нас.

— Але до Різдва ще кілька тижнів, — здивувалася Лілі. Взявши з тумби біля ліжка одну з порцелянових ляльок, почала її зацікавлено розглядати.

— Вони завжди приїжджають заздалегідь. Цього року гостює у нас тільки Ніколас. Я думала над тим, щоб розповісти йому про вас. Він дуже відповідальний молодий джентльмен і я впевнена, що збереже нашу таємницю, — запитально придивилася до обличчя Лілі Скарлетт.

— Якщо ти йому довіряєш, то чому б і ні. Тільки більше щоб нікому. Інакше можуть з'явитися проблеми, — серйозно відповіла Лілі.

—Я розумію. Дозволь запитати?

— Давай, — Лілі поклала ляльку на місце і перекотилася на живіт.

— Ти одна прийшла, а де Шон? — Скарлетт знову почервоніла і зніяковіло повернулась до столу, запечатуючи конверт зі щільного жовтуватого паперу.

— О! Пам'ятаєш, я говорила тобі про подругу? Так ось, він пішов її проводжати, — Лілі багатозначно кивнула.

Але, схоже, Скарлетт витлумачила все по-своєму:

— Увечері? Вони пішли тільки вдвох?

— Ну, у нас третя сторона не потрібна для проводжання додому. Кохання-зітхання і все таке, — Лілі захихотіла.

Скарлетт сковтнула з таким виглядом, ніби у неї нестерпно боліло горло.

— Ти чого? Все нормально? — здивувалася Лілі.

— Так. Зрозуміло, — кивнула Скарлетт.

— То давай, тягни сюди свого кузена, будемо знайомитися. Обіцяю, я буду слухняною дівчинкою, — захихотіла Лілі.

— Вже пізно. Після десятої години нам заборонено залишати свої кімнати,

— натягнуто промовила Скарлетт.

— О! Ну й розпорядок, — скорчила гримасу Лілі, підіймаючись з ліжка. — Кажу ж, муштра!

Скарлетт лише безпорадно розвела руками.

— Тоді я теж піду. Побачимося завтра, — Лілі змахнула на прощання і зникла в дзеркалі.

Скарлетт підійшла до дзеркала і уважно придивилася до свого відображення. Думки її закружляли біля сказаних фраз Лілі. Вона не дуже розуміла мову дивної дівчинки з майбутнього, але те, що Шон захоплений якоюсь юною міс, зрозуміла чітко. Скарлетт торкнулася дерев'яної підставки та вже хотіла трішечки зрушити дзеркало, але передумала. Вона — Кетрін Скарлетт Аргайл і навчена приймати будь-які поразки з високо піднятою головою.

— Звана вечеря? — Скарлетт перевела погляд на серйозного юнака з темно-русявим волоссям, розділеним на бічний проділ. Його сталевого кольору очі з усією проникливістю стежили за її реакцією.

Прімроуз — місіс Аргайл — приголомшливо красива брюнетка в ніжно-кремовій блузі з камеєю і приглушено-коричневій спідниці в підлогу, повільно попивала чай з елегантної чашки тонкого фарфору з малиновим розписом.

Її владний бурштиновий погляд різко впав до дочки:

— Щось не так, Скарлетт?

— Все так. Просто це несподівано, maman, — пробурмотіла вона,

втупившись у свою тарілку з омлетом.

— Чому ж? Батько кожен приїзд родичів відзначає званою вечерею і те, що Ніколас приїхав в цьому році один, нічого не змінює, — тон Прімроуз був крижаним. — Вирівняй спину! Що це за постава за столом?!

Скарлетт автоматично сіла якомога рівніше.

— До речі, Джей, може, ти скажеш їй? Навіщо відкладати? — Прімроуз перевела погляд на Аргайла, котрий сидів на чолі столу.

Високий підтягнутий чоловік атлетичної статури, з темним волоссям, карими очима і акуратними маленькими вусиками, відклав свою газету «New York Post» і уважним поглядом простежив за виразом обличчя дружини, дочки й племінника.

Ніколас, котрий володів майже солдатською виправкою, граціозно нахилив голову в бік і вниз:

— Дядечку, з вашого дозволу, я можу пройти в бібліотеку і трохи почитати.

— Ніколасе, не варто. Я вдячний за твою тактовність, але в нашій бесіді не буде нічого такого, що б тебе не стосувалося. Ти можеш залишитися.

— Як вам буде завгодно, дядечку, — ввічливо кивнув Ніколас.

— Справа в тому, Скарлетт, — Джей зробив коротку паузу і Скарлетт зрозуміла, що він трохи нервує. — Справа в тому, що два шляхетних молодих джентльмена висловили мені своє захоплення тобою і прохання твоєї руки. Я пообіцяв розглянути обидва варіанти.

Прімроуз гордо скинула підборіддя, немов ті два джентльмена були принцами крові, не менше.

— І що, papa, — голос Скарлетт здригнувся. — Ти прийняв рішення?

— Так доню. Я його прийняв, — відповів похмуро Джей.

В його очах Скарлетт вловила тугу. Вона метнула переляканий погляд до Ніколаса, але той лише опустив голову.

Майбутнє Скарлетт вже було визначене.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.