Есеї Про

Планківська епоха.

Спочатку був вибух? Не той вибух, який ми чуємо щодня незліченними кількостями та бачимо смертями, руйнуваннями, стражданнями, а той який приніс життя. Всесвіт народився? Господь народився? Славімо його! Ні. В цей раз народилась Ідея. Червоним наелектризованим спалахом щось зачесалось десь всередині та почало нав’язливо відволікати. Швидкість – відносне поняття і я це приймаю, тому, зазвичай, стримано чекаю у своєму холодному кутку, неталановито наспівуючи несучасну мелодію, поки Ідея почне мене хвилювати, не так геніально, як Хвильовий, але не менше. Чи хвилюють вас ваші Ідеї?

Епоха великого об’єднання.

Подальше розширення передається легким штовханням та холодом, як в дитинстві, коли мороз поколював щічки, а лапатий сніг хрустким звуком не давав зосередитись на недитячих проблемах, які спотворюють появу Ідеї взагалі. Моя Ідея застигла та тверда, а я все ще в кутку. Тепер зрозуміло, чому він холодний? Вона непрозора, нечиста та неясна, але світла та істинна – це точно, але дивитись я боюсь, бо, мабуть… мене буде спалено? Від холоду? Тож закритими очима можна спробувати потерти Її, бодай трошки, щоб довести достовірність своєї віри. Чи вірите ви у праведність своєї Ідеї?

Епоха космічної інфляції.

Тепер я звик до холоду. Коли його не відчуваєш, то його вважаю уявним. Це неважливо, бо Ідея тепер росте, міцніє, пробивається крізь хащі моїх суб’єктивних міркувань та нудних упереджень, недостатніх знань та незадовільних навичок, зухвалих амбіцій та незакритих гештальтів. Чи закриваєте ви свої інтелектуальні гештальти?

Електрослабка епоха.

Я вже не в кутку, бо скільки можна там бути, вже час ставати активним спостерігачем та підтримувати розвиток Ідеї в яку вірю. Хотілось би підняти Її, розгледіти, відігріти, посприяти та зрозуміти, але ще занадто рано. Немає маси, а є відчуття матерії сенсів та надій. Тепер я знаю точно, що матерія сенсів повинна перемагати матерію антисенсів – такий шлях успіху реалізації Ідей. Чи вірите ви в успіх реалізації своїх Ідей?

Епоха первинного нуклеосинтезу.

Пройшла всього одна секунда з появи Ідеї. А ви думали вічність? Хай так, але в холодному кутку це не відчувається, принаймні мені. В минулому абзаці я писав, що вже вийшов із кутка, але я злукавив. Я ще там, бо тепер наміри проаналізувати Ідею, розклавши на життєздатні елементи, набувають не аби якою дофамінової сили. Гайда підніматись та йти вперед. Чи приносять вам ваші Ідеї дофамін?

Епоха первісної рекомбінації.

Сміливість без вагань подивитись на свою Ідею винагороджується незгоранням. Навіть очі не пече, не ріже, не сушить. А я страхався. Ідея зорить світанком на березі Чорного моря, шумить мрійливими хвилями, лоскотно шепоче м’яким бризом, гріє теперішнім незламним моментом. Це воно! Це те, що має бути на моєму поки нереальному фізично папері. Чи мають ваші Ідеї бути на фізично існуючому папері?

Темні віки.

Настав час для Ідеї відчути на собі «блекаут» у повному обсязі. З’єднатись із пітьмою та забутись у ваганнях, невпевненостях, зволіканнях, саморуйнаціях. Неспроможність биття по клавіатурі, заради Ідеї, змушує чекати. Що? Світло звичайно! Прогнози зазвичай хибні. Наміри зазвичай невдалі. Покинувши цю Ідею я блукаю у наповненій вогкістю темряві, потираючи плечі для зігріву, роздумуючи про що-небудь, але не про Неї. Як вийти з пітьми без Ідеї? Ніяк, я, зазвичай вертаюсь по Неї. Чи настають у вас темні віки Ідеї?

Реіонізація

Вийшов із пітьми та нарешті я бачу зорі. А ви? Вони розставлені по місцях в яких я не мав можливості бувати, але в їх правдивість я вірю. Нарешті я стою на твердій землі й вона кружить мене разом із собою. Нарешті я точно знаю, що моя Ідея – варта життя, як і ця планета. Кожен раз дивуюся появі нової галактики в моїй голові, котрі утворюється вибухами, які дарують життя.