Мандаринове диво

Емілія заснула біля каміна, мама вкрила її теплим пледом і заходилася готувати мандариновий пиріг, адже його так любив їхній тато...

Сказати по правді, дівчинка дуже пишалася своїм татом: він одним із перших пішов боронити рідний край, звільняти землю від «дияволів». Щодня Емілія писала татові листи, малювала малюнки і кожен раз сподівалася, що він прочитає і відповість...

Мама ж щодня молила Бога, аби їхній тато був живий і здоровий. І от сьогодні зранку прилетіло повідомлення:” Любі мої дівчата, я повертаюся додому. Чекайте. Сьогодні вночі буду з вами “.

Стіл накритий білосніжною поцяцькованою скатертиною, посередині мандаринова свіча, поряд таріль з пирогом, мама яка закуняла на стільці і донечка, що спить біля вогню. Ідилія...

Раптом двері скрипнули і хтось увійшов у будинок. Мама протерла очі і побачивши тата, кинулася вкривати його цілунками. Емілія повернулася на інший бік і відчула тепле дихання, рідні долоні... Розплюшивши очі, вигукнула:

— Таточку, нарешті ти повернувся! Це... Диво!

Емілія залізла татові на коліна і почула тихеньке «няв»

— Іще одне диво, дивися, мамо!

З під пахви вилізло мале руде кошенятко.

— Татусю, а як його звати?

— Не його, а її, бо це кішечка. А ім'я у неї Мандаринка.

— Ти наше маленьке мандаринове диво! – Емілія притисла кішечку до себе. — Завтра облаштуємо тобі затишний куточок, а сьогодні спатимеш біля нас.

Мандаринка потерлася об ноги нових господарів і скрутилася клубочком.

За вікном падав лапатий сніг, співала свою колискову завірюха, залітаючи у димарі, а в будинку пахло мандаринами і сімейним теплом.