Мандаринове диво

Якось під вечір мама звернулася до донечки:

— А сходи– но, Еміліє до дідуся за мандаринами.

Дівчинка неабияк здивувалася, але зголосилася.

— Мамочко, а чому саме сьогодні?

— Ти сходи і потім про все дізнаєшся,– крізь сльози усміхнулася мама.

Емілія любила гуляти у дідусевому саду серед бананових, лимонних і мандаринових дерев.

— Ось тобі ліхтарик, аби освітити шлях. Іди тією стежкою, яка веде через хату бабусі Василини, нікуди не звертай і усім, кого зустрінеш — помагай.

Емілія поклала смаколики для тваринок, перевірила чи усе дрібне приладдя є в наплічнику, і вирушила у дорогу.