Збірка оповідань: Майстерня під відкритим небом

— Стріляй вже, мокра курка! — прозвучало роздратоване за спиною. — Мене вдома мама чекає, а тут ти, криворукий. Заманав.

⠀

Я тихо видихнув і, на хивилину подавивши хвилю злості, яка почала підніматись десь глибоко в середині мене, вистрелив червоною стрілою. Розвернувся та вистрелив у того, хто стояв позаду мене.

⠀

Балакучий маленький Йор моментально весь якось зблід та завмер, то відкриваючи, то закриваючи рота. З рештою, коли перший шок минув, а стріла Амура почала повільно розчинятись в його крихітному тілі, він заверещав:

— Нур, ти з глузду з'їхав? А-а-а, — здавалось, ось-ось, і дах, на якому ми дислокувались, паде на голови нерадивих закоханих, що стояли прямісінько під нами.

⠀

Я спритно дістався до друга та, незважаючи на його вибрики, закрив йому рота.

⠀

— Тихо ти, чого розверещався?

⠀

Його блакитні очі в мить почервоніли, а до моїх вух донеслось щось нерозбірливо розлючене.

⠀

Здається, якби міг, він спопелив би мене поглядом на місці. В той же час, моя проказлива натура не дозволила втратити таку можливість і я зареготав:

— Що? Ти щось сказав? Я не чу-ую, де ж наш балакуючий Йорчик? — не втримався від кривляння. — А-й! Боляче ж.

⠀

Маленькі зубки вп'ялися в мою долоню і я, мов ошпарений, відскочив на кілька метрів від злого ангелочка.

⠀

— Ну все, ти напросився! — це маленьке чудо спритно дістало з-за спини лук і стрілу та націлило на мене. ВІН ПОСМІВ НАПРАВИТИ ЇЇ НА МЕНЕ!

⠀

— Е-й, е-й, пожартували і досить, — підняв руки в мирному жесті. — Ти перший почав, і, взагалі, ми через ту парочку внизу. За-вда-ння.

⠀

Останнє слово я протягнув навмисне, немов розжовуючи дурнику загальне поняття. Ех, казали ж мені, хоча б інколи слухати п'яту точку і не шукати пригод.

⠀

— Я пам'ятаю, — голос Йора прозвучав на диво ласкаво, і, зізнаюсь чесно, я нічого не запідозрив.

⠀

Він порівнявся зі мною, ставши на краю мокрого даху. Стихійниці постарались. Я їм казав, що романтика це сонце та квіти, а вони мені про дощ заладили. От вам і дощ, крила відвалюються, та щось я відволікся. Оговтався вже, коли перша стріла Йора потрапила в молоду дівчину, самотньо читаючу збірник віршів Жадана на лавці бесідки. Вона заозиралась. Для того, щоб наші сили подіяли, необхідно було вистрелити в ще одну людину, і, тоді вони просто не встоять перед силою тяжіння між ними. Ну, нам так на лекціях розповідали, а направду ж це наше перше з Йором завдання.

⠀

Напарник дістав ще одну стрілу та довго й старанно прицілювався в натовп. Як я вже й казав, я не очікував, що в одну мить він раптом впритул вистрелить в мене. Я відчув лиш легенький вітерець, але повірте, ладен був придушити дурника за такі жарти:

— Ти зовсім вже? Перше правило обителі:"Ніколи не зв'язувати себе із смертними", — я стрепенувся та з жахом почав спостерігати за тим, як червоне оперення поступово тане в мені.

⠀

Що буде? Що тепер буде?

⠀

Мій погляд вихопив з-за стіни дощу ту саму дівчину. Уява ласкаво підсунула мій перший поцілунок, зі смертною, від якого мене ледь не знудило.

⠀

— Так хто там мовчить тепер, га, Нур? — маленьке янголятко, хоча ні, я помилився, тепер вже чортенятко, окреслило довкола себе уявне коло та затанцювало, приспівуючи. — Мокре курченятко сьогодні обіймає смертну, мокре курченятко...

⠀

Пісня була перервана моїм сміхом. А посміятись було чого. Я дістав з-за спини стрілу та помахав нею перед негідником:

— А це, мій друже, парна стріла, до тієї, яка попала в тебе і поки що не діє.

⠀

Варто було бачити це безглузде обличчя, коли тобі ніби-то й весело, а ніби-то вже й не дуже.

⠀

— Ти... Ти не зробиш цього, — в його голосі простежувались нотки страху. — Я ж наймолодший із Амурів, і взагалі, перше правило...

⠀

А от згадавши правила і своє положення, він вже виглядав більш впевнено. Певно, я мав би й простити його, але ні.

⠀

Йор спробував відібрати стрілу, але марно, я зреагував досить швидко і, вже падаючи на землю, задоволено простежив, як стріла потрапила в невдалого жениха тієї самої дівчини. От кому-кому, а Йору тепер точно буде весело.

Варто зазначити, зважаючи на своє більш високе положення та доклавши певних зусиль, я все ж зміг подавити силу чарів дурника, а от він усвідомив свою участь одразу і, заволав, мов, дівчисько:

— Ні-ні-ні, який хлопець, Нур. Не смішно!

⠀

— Нічого не знаю. Я завдання виконав, стріли досягнули свої цілі, а про деталі ніхто не казав, так що все. — підвівшись на ноги, я почав збирати розкидані речі, навмисне ігноруючи шкідника.

⠀

— Ну-у-р, — Йор почав з'їжджати з даху, марно чіпляючись за виступи та бурульки. Отака вона моя сила, сила Амура. А там, внизу, його чекав вже цілком і повністю закоханий юнак.

⠀

— Веселої нічки тобі, дурник, — абсолютно щиро підтримав та помахав на прощання другу задоволений я. Шибеників треба провчати відразу.

⠀

Звичайно, я розвію свої чари. Колись.

А поки що, піду доповідати про виконане завдання Раді Кохання. Головне не попастись на очі пані Марті, мамі Йорчика, а все інше дрібнички.

⠀

І, розправивши мокрі та зовсім не білі крила, я сягнув вниз з висоти багатоповерхівки, щоб через секунду підкорити нічне небо. Руде прекрасне волосся розвівав вітер, дощ пестив обличчя, а на душі розросталось щось тепле: відчуття повного задоволення собою.