Моїй ненависті...

Вона не згасає... не йде до кінця...

Не зникне... не стане попелом...

Немає їй краю, немає кінця

Її не приборкати спокійним, холодним розумом.

Вона сходить у грудях немов дика троянда,

Шипи її позбавляють права змиритись,

Ні розуміння, ні співчуття, ні порядку –

Це минуле тепер мені може лише наснитись.

Як не горить, то жевріє, але не гасне,

На звороті душі стає чорним, кривавим тавром,

Коли ж вже небо розпогодиться й стане ясно?

Коли ж у серце не гнів повернеться, а добро?..