Медова жага

Непідступній сниться підступ...

Вона полюбила завідома змиті руїни,

Обпечені ртуттю і надто самотні міста.

Вона змалювала до болю щасливі картини,

Де ніч проростає, надійна і зимно-пуста.

Вона полюбила байдуже до вічного диво,

Зронила пустелі, що їх дарувала весна.

Сузір'я спокути її зруйнувало безвинно.

Тепер - надокучлива... Ллється сумна висота...

Вона проростала, мов пісня в забуті тенета,

Впивалась отрутою, наче медова жага.

Її не пізнати: занадто розкута вендета,

Лише б зрозуміти - де сяє її темнота...

14.01.2025