Змальовані маками

Фортеця не триматиме вічно...

Він чув її крики, та все ще любив до нестями,

Мирився зі снами в обідню живу заметіль.

Ранками тішив надією зварено-кави...

Вона усміхалась... у променях сонячно-зіль.

Він знав, що наївна, та й хитрості інколи повна:

Сніданкам не вірила, тішила знайдену суть.

Любила мовчання, із ним бо незмінено-кровна,

Як ті, що знаходять свою недопалену путь.

А там, за фіранками, знову обточує холод...

Він думав про неї, не зважував, як відпускать.

Нехай іще ранок побуде, мов стиснений солод,

Нехай ще побуде, бо легко лише не тримать...

21.01.2025