Крок перший: кавалерування. Група 18-

Вітаю. Ваш твір був першим конкурсним, який я прочитала. Не шкодую, що обрала саме його) Анотація поставила дибки всі мої захисні рефлекси квочки. За мить я припустила, що, можливо, це буде жартівливе щось. Але ні. Відчуття після прочитаного були діаметральні: і сподобалося, і тригерило. Сама історія і герої реалістичні, події життєві, Маркові співчуваєш. Гера такий, що достеменно не зрозуміло, чи він все ж "дядько", чи дорослий хлопець. Буденність, з якою Гера розповідає про вбивство, колишню і друзів, настрожує. У Марка не виникло ж питань, чому чоловік не за ґратами чи хоча б, яке було покарання. Загалом, як читач, я задоволена. В тексті є роздуми, є хвилювання, є непорозуміння, романтика і приправлено дрібкою гумора. Бажаю успіхів в творчості)

😍Одна з найкращих робіт, які я наразі прочитав👍👍 Така милота💞 Згоден із попередніми коментаторами щодо провисання у деяких моментах сюжету, пасивності Олега, надто наївному фіналі, зокрема поява мами та сестрички, але загальне враження приємне. Іноді хочеться чогось світлого та позитивного, аби не потонути у пітьмі реального світу🪔 То що таки то за хвороба в Олега? У будь-якому випадку робота цікава, викликає емоції, порушує важливі питання, тож від мене лайк❤️ Хай щастить на конкурсі🤝

Цікава інтерпретація. Точно сміливий експеримент👍 Згоден із колегами щодо рваного ритму і складності визначення форми🤔 Деякі слова мене збентежили, як от порівняння зі шкарпеткою. Хіба у той час було розуміння що то таке? Та й Адам, коли з'явився на світ описував усе барвисто, порівнював із медом, хмелем смородини тощо. Він же лише появився на світ і до нього там взагалі нічого не існувало🌃 Щодо сексизму та мізогінії теж згоден, але особисто мене тут це не сильно зачепило. У біблії значно більше, тож якось і не зауважив🤷‍♂️ Загалом сподобалось. Звісно, інцест не дуже, але то "справа сімейна"😃 Але сама ідея цікава і повторюсь: дуже сміливо👍 Хай щастить на конкурсі🙏 Організатори мають якусь номінацію дати за старання😉

Марго це просто кохання. Яскравий, колоритний, дуже привабливий з емоційної точки зору персонаж. Цікавезний світ, особливо сподобалися роботи, що зазирали в обличчя, ця концепція співчуття до них головної героїні. Весь твір неймовірно чуттєвий, прискіпливо деталізований у насолоді відтінками емоцій та бажання. Як на мене, це і плюс, і мінус водночас. Мені особисто було важкувато читати, хотілося подій. Однак зрозуміло, що цей твір не про це, і автор написав саме те, що збирався: намальований соковитими мазками емоцій епізод. Мова колоритна, хоча деякі речення здавалися трохи «іншомовними», наче перекладеними. Дуже багато гусячої шкіри в різних іпостасях :) але жанром це цілком виправдано. Із задоволенням почитала б ще щось від автора. Успіхів!

Мала форма, чим більше подій, тим менша якість, тим менше розуміння що відбувається, особливо в моїй стилістиці. Тому маю що маю. Щиро дякую за оцінку ♥️

"Як шкарпетка на дереві висіла". Написання слів автора в діалогах. Все прекрасно. перший твір, який розумію і бачу просто. Поки мені найкращий.

О-о-окей... Я була у тому чатику з Орденом гачка, і тепер сиджу і гадаю, чи не мене вивели як ту набридливу дівчину, яка всім читала лекції і хотіла "фопів-шмопів". Якщо що, народ звідти розбігся не через Орден, а з геть непов'язаної причини. А тут опонентів у сварці перефарбували у геть чорний колір... Так, всі розплювалися і добряче посварилися, але навряд чи там були прям погрози життю, чи я чогось не знаю? Якщо спробувати трохи абстрагуватися від того, що було засновано на реальних подіях, то все ще... ну, про недостатню романтичність вже писали. Взагалі оповідання виглядає обірваним, а не закінченим. Сталкер прямо в моменті щось написує, а героїня навіть не встигла нам показати, що. Сталкер знає про ключі, знає, що героїня у гостях приймала ванну - звідки? Камери? Це кріпово. У нього (неї?) імовірно і дублікат ключів є, принаймні, таке може бути. Писати погрози на дверях через сварку про в'язаних восьминіжок - що відбувається? Чи це не занадто? Чому Софія зненацька передумала і почала поводитися дружньо, хоча не було примирення, вибачень, з'ясувань, що відбулося? Хоча мені справді важко абстрагуватися) Чекаю деанону з нетерпінням) Імовірно, авторка створила для цього оповідання новий профіль, щоб ми її все одно не впізнали, тоді, звісно, нічого вже не поробиш. Просто подумайте, шановна, хто у цій ситуації більше схожий на описаного вами сталкера. Більше мені додати нічого.

Нічого собі 👀. Якщо дійсно так то історія стає більш кріповою.

Тобто, Орден гачка реальний?😱 Дідечко голомооозий… «Писати про те, що знаєш» виходить на новий рівень крінжі🤦‍♀️

Так, ми навіть використовували це як локальний хештег, під яким були схеми в'язаних звіряток. Це був, імовірно, найзатишніший і наймиліший шматок нашої бесіди. Розмова про кооперацію і фопи теж почалась як намагання підбодрити одну з учасниць, це був теплий і дружній момент єднання. Печально, що тут так все перекривили.

Ви так чудово описали, дуже затишно та мило🥰 В мене зараз аж шкіра нервово смикається, від того, як це було використано.😖 А я ще за назву ордену «авторку» хвалила, до якої вона не має жодного відношення… Я загалом завжди була проти використання життєвих ситуацій в якості прямих референсів у художній літературі. Обробити, скласти пазл з різних реальних подій — так, описати, ще й прибрехавши, ні-ні-ні! Сум, огида, фрустрація. Відчуття, наче мене ошукали😵‍💫

Він існує досі, але авторка не має до нього більше ніякого відношення. Тому м'яко кажучи, неприємно було побачити його згадку в тексті.

Навіть мені неприємно, можу собі уявити, як вам🫂

Що ж, що я можу сказати... непроста ситуація. Як на мене правильним є такий розвиток подій: Гері проводить з Марком НОРМАЛЬНУ бесіду, Марк їде з міста, а Гері йде до терапевта проробляти свої травми та вступати у клуб анонімних алкоголіків. Марку до слова психолог теж не завадить. Гері — досвід для Марка в плані морального росту, НЕ РОМАНТИКИ, наголошую. Марку був потрібний дорослий, який його направить, підтримає та не засудить. Та чи є Гері правильним прикладом? Сказати важко. По факту у Марка типовий приклад деді ішуса. Йому в першу чергу потрібна батьківська фігура, а не партнер. Гері потрібна була людина, яка його направить. І я згодна з тим, що молодь може з цим допомогти. Свіжий погляд, наявність іноді потрібні розчарований зламаній людині. Та все ж йому треба брати себе у руки. І не шукати романтики з молодим хлопцем! Хоч йому і 18, але це занадто рано. Він ще дитина, підліток і дорослий тільки юридично. Тим паче, що в США в кожному штаті у різний вік це повноліття починається. Робота, я би сказала, непогана. Та дуже суперечлива. Фінал мене дуже напружує. Стан хлопця теж. Алкогольні вставки з Гері теж. Емоційно, все таке, але я не розумію ставлення автора. Він засуджує це чи ні?

Та пробачить мене автор, але захоплення твором я не поділяю. Рефлексія на тему війни, безумовно, важлива, але де романтика, де кавалерування? Наді в тексті було настільки мало, що плакати хочеться. Гумор та суржик написані прикольно. Я не з тих людей, які лаються на діалекти та суржик. Я таке люблю, цілком поважаю і сама використовую. Я просто втратила нить оповідання. Спочатку гг скаржиться на свою роботу, потім третину твору балакає з Барні й іншу частину грається з тваринками. Задум може й хороший, але виконання взагалі мені не відгукнулося. Тим не менш, дякую за роботу

Автор не в образі. Нормальна тема якщо робота не зайшла) Я вам вдячна за розгорнути коментар 🫶 і бажаю гарного настою 🪷

Авторе, йомое, це що за облом?! Я ж не усну тепер, якщо не дізнаюся продовження! Якщо це частина цільного твору, то піар спрацював! Комічна мова оповідання, цікава ситуація, прикольні персонажі. Правда романтикою це важко назвати. Однієї згадки стосунків, улесливих слів сталкера та коротких обійм у цій ситуації недостатньо, щоб розкрити романтику. Сам по собі твір багато обіцяючий, але конкурс зрештою вимагав саме романтику. Та якщо плануєте публікувати продовження після конкурсу, пишіть, обов'язково почитаю!

Дуже милий та гарний твір! Мені неймовірно сподобався меседж, який доносить, що приймати допомогу — не соромно. Флафно, мило, щиро. Описи сподобалися. Сподобалося, що не було зайвої води. Попри темряву, вийшов хеппікор. Радості та любові хлопцям. Дякую за роботу та приємні враження!

Питань немає. Зроблено круто. Здається, уе перший фф на конкурсі. Та ще й по самій трушній та древній фанхаті - біблії! Нічого собі! Похвально! Цікавий погляд на створення Адама та Єви. Подобається смілива репрезентація почуттів Єви. Як на мене, дуже оригінальний фанфік вийшов! Не кожен наважиться досліджувати питання релігії у квірному конкурсі. Молодець, авторе, бажаю удачі тв натхнення!

Воу! Це воно! Мені дуже зайшло. Ура добротному фемслешу. Конечно, є певні одруківки, але мені вони не завадили насолодитися процесом. Героїні дуже добротні. Мені неймовірно цікаво було читати думки Лялі. Стиль оповідання чимось відгукнувся мені Поланіком. Марго теж така. Хитра лисиця, але я рада, що вони зрештою поговорили і все закінчилося хорошо. З іншого боку і хотілося трішки більше лору, але ну його! Бо так! У багатьох проблема з інфодампом. Краще нехай не буде інфодампу, ніж він буде! Якщо автор твору після конкурсу розкриє себе, обов'язково читатиму інші роботи також! Спасибі за чудову роботу!

Привіт! Дуже рада, що сподобалося, дякую за відгук!

Я ЗНАЛА! Я знала, що це ви, я відчувала це! Якщо в групі слешу був не зовсім мій твір, то це - неймовірний, ще раз дякую вам Міло!

Підозрюю що на цих змаганнях я найвпізнаваніших анонімних автор х))

Знаєте, у мене таке відчуття, ніби я це бачила! От читала щось про подібний всесвіт. Здається, на марафоні пані Крапки. Якщо я не помиляюся, автор взяв шматочок звідси. Тож, знову твір, який є шматком іншого всесвіту. Скажу чесно, задумка дуже цікава, але... ну куди, йомое, стільки лору. Трішки й по справі можна було би, але так... майже немає ось цієї романтики. Було би чудово, якби лор у цьому творі був більше умовним, оболонкою, щоб ми змогли зрозуміти головну пару, адже саме пара виглядає цікавою та мені не вистачило нагоди їх відчути. Як ніби кількість лору просто забрала цю змогу. Знов ж таки, багато людей на конкурсі (можливо, я теж, хто його зна. я або читач, або конкурсант, третього не дано) припустилися неймовірної помилки: ЗАБАГАТО ЛОРУ. В самій книзі це не виглядало би важко, але в конкурсі де треба 15 сторінок ворда — це капець. Безумовно, потенціал великий і окремо почитати цю роботу було би чудово. Мінусів більше для себе не знайшла, далі тільки плюси)

Почав прочитання робіт із групи -18. Це перше оповідання на конкурсі🥁🥁🥁 Сподобалося. Чесно, навіть подумав, чи то часом не я випадково написав, подався та забув😅 Схоже чимось на мій стиль, але то я, мабуть, собі лещу, бо реально круто написано👍 Не думаю, що зміг би так гарно передати переживання головного героя👏👏👏 Згоден із попередніми коментаторами. От мені теж не вистачило деталей, але то вже я зауважив у кінці, коли твір закінчився. Якби не згадки про вираз обличчя лікаря, то подумав би, що гг незрячий, тому і мало описував, більше через дотики. Знову ж таки, почав не довіряти сам собі😰 бо писати про незрячих то моя фішка👨‍🦯 За пунктуацію сказали, форматування тексту, аби легше було розділити спогади від дійсності теж🤔 До речі, за морально-етичну складову плюсик, а то зраду дружині, що протистоїть окупантам, тут мало хто б зацінив😈 Та й таке зацінити, то ще треба добряче стукнутися головою. Звісно, всяке в житті буває, але у цій історії це був би провальний хід. Саме ось ця інтимність, не розділене кохання, біль, що відчував гг як у прямому, так і переносному сенсі, все це створило насичену та емоційну оповідку, навіть без додаткових деталей😍 Тільки я не зрозумів, сумніви щодо спогадів у назві то через те, що гг не міг збагнути чи лікар відчував щось схоже, чи то він собі надумав і дофантазував? Окремий плюсик за квест із пошуком професії лікаря👨‍⚕️ Я спочатку чомусь подумав, що то психолог... Дяка за цікаву розповідь і зичу успіху на конкурсі🤝 Якщо часом надумаєте доповнювати історію, тоді натхнення✒️

Я ж казала, що ми схоже пишемо! Тепер розумієте, що я відчувала, коли читала Вашу роботу в "Кривавих історіях"?

Ахах 1/1 Ведемо рахунок далі🤝

Ахах

Сподобався постапокаліптичний світ, хоча його б можна було б описати значно детальніше й розкрити причини катастрофи. Початок надто загадковий і відірваний від контексту. Художні засоби і філософські міркування - це чудово, але вони мають бути узгоджені з сюжетом і краще прояснювати сюжет та авторський задум, а не ще більше заплутувати. Ідея з монстром всередині з одного боку гарна, але з іншого боку місцями нелогічна: то монстр мучить героїню, то монстру боляче, коли їй теж погано. Не подобається кліше, що коли лесбійка, то вона виглядає, немов бодібілдер. Або це має бути виправдано сюжетом: наприклад в постапокаліптичному світі виживають лише в гарній фізичній формі, бо доводилося не просто ховатися під землею, а битися голіруч з мутантами. Натомість бракує більш ґрунтовних описів персонажів: звички, жести, манера говорити, колір очей і волосся, вираз обличчя, якісь хобі, окрім любовного трикутника та очисних споруд... Хотілося б більше характерів персонажів, а не об'єктивації. (Так, я тут замість майже засновника ЛС, тільки одиниці не всім виставлю))) Марго над нею так нависла і стала дихати в рота, коли гг побачила свою колишню, що то вже якось аж трохи лячно. Любовний трикутник збігається з трикутником Карпмана. Закінчивши одні невдалі стосунки не факт, що Ляля зможе не втрапити в нові приблизно такі самі: вона, наче мала дитина, що з жаскою регулярністю знаходить собі якусь халепу. Марго з нею панькається, натомість про саму Марго з оповіді від першої особи Лялі ми дізнаємося зовсім небагато...

Згоден із зауваженнями колег. Цікавий світ, сам сюжет і персонажі, але це уривок чогось більшого. Забагато інфодампів, але то й зрозуміло, адже впхати такий об'ємний всесвіт в обсяг малої прози не можливо. От і довелося перенасичувати текст потоками інформації. Дуже-дуже не сподобався головний герой. Розумію, що різні персонажі бувають, навіть прикольно, коли гг трохи підбішує, але вже надто ірраціональні його дії. Зривати маску із союзника під час смертельної битви чи ось цей нездоровий егоїзм: насрати на весь континент, аби філін був зі мною, нащо закривати портал? А от Моріс якраз навпаки сподобався. Яскравий зразок раціональності та честі. Мені аж його шкода стало. Він щось приховує, може те щось змінило б хід історії, але поки що враження такі🤷‍♂️ Девід егоїст і дурень, а Моріс жертва його тупих маніпуляцій... Як варіант розвитку подій: Девід і є тим магом, що підсилює портал задля своєї вигоди, Моріс про це знає, але чомусь не може на пряму сказати і тоді головний герой стає головним антагоністом, що посилює історію врази та робить її логічнішою. Ну і чисто технічні зауваження: потрібно добре вичитати текст, позабирати зайві повтори та русизми, збалансувати діалоги, описи та події, аби уникнути інфодампів, звернути увагу на пунктуацію. В цілому розповідь сподобалась, особливо початок. Захопливо, епічно, нагадало якусь комп'ютерну гру чи ранобе. З моменту знімання маски з філіна градус зацікавлення почав падати, враження ставали все гіршими та гіршими. Фінал розчарував, бо його просто нема. Багато сюжетних ліній не закриті. Бажаю авторові/авторці натхнення на дописання та покращення твору👍👍

Ніколи не подобалося оце паразитування на популярності "Біблії" - в поганому сенсі максимально похмура книга, що тисячоліттями використовувалася, як знаряддя влади над людьми. Та й взагалі мені цікавіше читати те, що автори самі вигадали максимально не спираючись на чужий сюжет і персонажів. Або якщо вже фанфіки, то хоч по фанхаті, що хоч трохи подобається. У конкретно цьому творі не сподобалося почергове злягання усіх майже з усіма, чогось популярна тема злягання людини з Богом, фактично з творцем і батьком, що можна вважати доволі моторошним різновидом інцесту. Це вже не слеш, а якийсь проміскуїтет, бісові любовні трикутники-багатокутники. Увесь твір вони лише шпекаються і майже не спілкуються нормально. Деякі художні засоби дивакуваті й надто химерні. Бог, схоже, у цьому творі ненавидить жінок ще й боїться їх: оно Єву одразу створювати не схотів))) Богиня - змія, а Бог-мужик чогось нормальний. А в умовах конкурсу наче якісь бонуси будуть навпаки за корисні для жіночої половини людства ідеї чи щось таке... Незвичайний гібрид поезії і прози з дивакуватими метафорами - це мабуть єдиний відносно позитивний момент.

Сюжет цілого здоровенного роману утрамбовано в один нудний інфодамп. От наявність сюжету і складного авторського світу це наче й добре, але тільки тоді, коли це описується цікаво, а не так, як на початку цього твору. Гг тут рідкісний йолоп, хоча й кумедний: зірвав маску з союзника, хоча навколо ще повно живих ворогів! Але в реальності страшно, якщо на війні є такі ж ідіоти. Гг мусить ламати себе задля стосунків, яких з ним навіть не хочуть. І що ж може піти не так?!))) Навіть автор, схоже, не знає, як цей твір адекватно закінчити, бо в слеші часто всі жадають хепіенду, але тоді почнеться люта дичина і діалоги та поведінка головних героїв припинять бути природними та правдоподібними. Батько гг бабій, бо не зустрів істину пару. А може все якраз навпаки й наслідок сплутано з причиною?..

Цей твір неочікувано виявився навіть... нормальним. Сподобалося, що гг не накоїв дурниць, а лікар вірний дружині, яка на війні. Є вдалі філософські міркування. У гг неприємний світогляд стосовно "нестоличних" мешканців, які, на його думку, застрягли між совком і цивілізацією. Правдоподібно змальовані паскудні думки гг, з якими він, одначе, успішно бореться. А взагалі тут любовна лінія і в прямому, і в переносному сенсі дуже болісна))) Але з часом усі почуття, які легковажно навигадував собі гг, кануть у небуття, щойно в нього закінчаться хворі зуби. Або ж будь-які власні зуби взагалі.

Я довго ржала з останньої тези))) Дякую за фітбек)

Я надіюсь буде продовження і це буде максі😳 із задоволенням прочитаю! Якщо вернутись до тексту, то мені дуже зайшли діалоги, гарно прописані і живі💚і сторі обірвана на ледь не на найцікавішому 🤨 В першій частині сторі забагато інфи, але це часто проблема короткої форми і жанру фентезі. Мене спочатку дуже потішила відсутність людей і наявність рас саме звіролюдів в цьому фентезі світі (а потім вони з'явились😮‍💨) та і ельфи з гномами мені лишні. Навіть якось зацікавленість в читанні у мене знизилась після їх появи. Хочу техно світ меча і магії із звіролюдьми!😅

Від анотації вже стало лячно: школяр застряг у ліфті з набаняченим дорослим мужиком... Сидіти на підлозі у ліфті... Або малий безстрашний, або всі мешканці під'їзду зненацька завжди були культурними людьми й ніколи не сцяли та не блювали у ліфті. Тихий асоціальний школяр і дорослий пияк - стосунки між ними, це не просто стомільярдна в історії літератури реалізація кліше "різниця у віці", це ще й майже педофілія, адже старшокласникам останнього класу максимум 17-18 років. Мало того, цей років щонайменше на 5 старший мужик ще й вбивця: а може ніхто на нього не нападав, може він з гомофобних міркувань вколошкав жертву?.. Розповідати, виправдовуючи себе, можна будь-що. "Марко остаточно змішався" - з чим змішався?! "Марко дохнув з усієї сили" - не треба! Живи, чуваче!)))) Підозри хлопця цілком обґрунтовані й щось із таких кепських сценаріїв цілком могло трапитися, адже дорослий пияк, що раптом прагне товариства школяра, це до біса підозріло! Чого вони всі так невдоволені тією самотністю?! Дорослий мужик ладен слухати про ракети, якими не цікавиться, школяр ладен проводити час у товаристві значно старшого і явно підозрілого пияка, аби тільки не "страшна і жахлива" самотність. Історія про "одного психа" просто чарівна))) І не ясно головне: куди, в біса, поділи труп того гостя з пістолетом? Бо якщо все оточення Гері перелякалося і кинуло його, то навряд суд визнав ту ситуацію необхідною обороною... Ідея Марка не казати про свої почуття і поїхати в інше місто вчитися й знайти нових друзів цілком вдала. Так би й мав закінчитися цей твір. Не ясно, коли наклюкавшись по самі вінця, Марко встиг розстебнути штані. Про квіточки, засунуті в дупу дотепно))) Діалоги в них наче й добре прописані, але стосунки між ними це таки невдала ідея. Марко мав би вступити до універу, поспілкуватися з іншими людьми, подорослішати, а вже потім заводити стосунки з Гері, якщо не знайде собі когось. Гері б мав йому сказати про це, але фінал занадто відкритий і неоднозначний.

Я надіюсь буде продовження і це буде максі😳 із задоволенням прочитаю! Якщо вернутись до тексту, то мені дуже зайшли діалоги, гарно прописані і живі💚і сторі обірвана на ледь не на найцікавішому 🤨 В першій частині сторі забагато інфи, але це часто проблема короткої форми і жанру фентезі. Мене спочатку дуже потішила відсутність людей і наявність рас саме звіролюдів в цьому фентезі світі (а потім вони з'явились😮‍💨) та і ельфи з гномами мені лишні. Навіть якось зацікавленість в читанні у мене знизилась після їх появи. Хочу техно світ меча і магії із звіролюдьми!😅

Так вони ж там наче вимерли, нє? Чи я то я просто не уважно читаю?

Якщо ви маєте на увазі людей, то ні, я навіть зараз пам'ятаю що вони від монстрів за допомогою ПВО відбились :D

Та ні, я про ельфів та гномів. Людина - це та тварюка, що не вмирає й ніколи не помре.)

Мені особисто було важко читати (як вже писали в коментарях, люди у стані сп'яніння то сильний тригер). Довгий, як гра у пінг-понг, діалог, який не надто рухає сюжет. Детальні, багатослівні, обтяжені епітетами обговорення тортів та кулінарних зусиль, стосунків та станів сп'яніння. На початку трохи здивували імена героїв. Сеттинг, наче, не натякав на те, що це не українське місто. З того, що сподобалося: автор майстерно передає відчуття головного героя. Портрет хлопця (можливо, з РАС, деякі риси здалися знайомими) намальовано вміло та зі знанням. Сподобався епізод з пиріжечком, тобто, двома пиріжечками, тут опис смаку та відчуттів героя здався якраз дуже доречним. Історія першого біля-сексуального досвіду чуттєва, написана якісно, хоча, звісно, трактувати мораль можна як завгодно) Сподобався опис реакції хлопця після, як він біг вулицею, дуже яскраві порівняння, психологічно правдоподібно та вміло написано. Бажаю автору успіхів!

Це шкідливий стереотип, що кішок потрібно годувати молоком. В дорослому організмі (і у тварин, і в людей) відсутній фермент, який розщеплює лактозу. Окрім того, в дикій природі не передбачено, щоб кішки ловили рибу чи пили молоко, чи їли солоний суп зі спеціями... (Ветеринар мав би розповісти про все це Лесі.) Якщо надворі мороз, то тваринам не варто давати сухий корм, бо вони не зможуть знайти воду. Сподобалася філософія про життя лайно під час споглядання за ранковими справами кішки) "скорботне гузно" - це сильно!))) Взагалі дуже подобається така гумористична оповідь від першої особи і така головна героїня, що любить тварин, природу, і навіть у часи війни з почуттям гумору дивиться на світ. Вийшло описати дуже колоритних покупців та й взагалі повсякденне життя гг зображене яскраво і захопливо.  Сподобався опис шалених українських реалій. На жаль, доводилося бачити отих налякано-агресивних ухилянтів, які ненавидять військових з ТЦК та ще й поширюють різні кацапські наративи, аби виправдати себе. Дивлячись на них, починає здаватися, що вони заслуговують на те, аби кацапи приперлися в їхній дім... Тема реабілітації військових в цивільному житті дійсно важлива. Леся з другом чудово ладнають, тож було б доречніше з них зробити пару, змінивши стать комусь із них, аби вписатися в тему конкурсу. (Вийшло б оригінально, якби навпаки чоловік вигнав дружину-військову, яка своїм ПТСР лякає дітей.) А Леся і Надя щойно познайомилися і майже нічого не знають одна про одну. Вони ніразу навіть не поговорили нормально, але вже наявний висновок, що вони подобаються одна одній. Звісно, і в реальному світі люди часто настільки безвідповідально ставляться до власного особистого життя і потім мають безліч проблем. Але психологиня б наче ж повинна якось більш розумно поводитись: не влізати без дозволу в особистий простір іншої людини, вміти завести доречну розмову, таку щоб спонукати чомусь схильну до дурнуватого ніяковіння Лесю почуватися нормально. В день знайомства одразу цілуватися... Надмірне вживання алкоголю на святі, схоже, далося в знаки))) Ставлю на те, що ці стосунки не протримаються й тиждень, коли дівчата трохи більше поспілкуються та дізнаються про недоліки одна одної. Також текст потребує редагування й очищення від росіянізмів: "лишати" в значенні позбавляти, "воєнкомат" замість "військкомат" тощо. Перші 2 розділи оцінюю на 9-10 балів, а от з 3-м усе далеко не так райдужно...

Дякую за слушні поради і смачні коментарі ❤️‍🔥 Про поцілунки в перший день знайомства була вимушена міра. Часу на написання було обмаль... Але то таке. Най би Надя встромила виделку в око Лесі - це було б файніше 😌🤣🤣 Погоджуюся про кішок і молоко, але є й виключення з правил. Маю в хаті одне руде дурко яке шаленіє від молочки. Вона на притрушений вампір кидається на той нещасний пакет поки я намагаюся його відкрити))) Щодо котячої риболовлі теж мушу не погодитися. У моєї бабусі була кішка, справжня хижачка. Поки ми з братом сиділи з вудками біля берега та біснувата стрибала в рівчак і ловила більше верховодок за нас 🤣🤣🤣 Ой, все, втомилась писати 😮‍💨 Ще раз дякую і бажаю гарного дня 🏵️

Дуже дивні в них були стосунки, що Аліна аж забанила номер колишньої. Та й гаджети наче не показують повідомлення з забанених номерів, що б одразу мало насторожити Аліну. І далі у ставленні Аліни до Софії видно чимало перманентної агресії. Аліна досі вважає повністю винною в конфлікті Софію, це Софія повинна забути всі образи... Причина сварки недолуга, але до появи сталкера дівчата це так і не усвідомили. (Поділились би на 2 гуртки з ФОПом і без та й по всьому). Аліна описує Софію, наче якогось педантичного монстра, схильного читати всім лекції, але у творі ми бачимо цілком нормальну дівчину. Аліна якраз таки сама справляє враження непослідовної людини, яка часто змінює свою думку, хоча звинувачує у цьому Софію. Тож нормальних стосунків у них точно не вийшло б, але спільний ворог і небезпека тимчасово їх об'єднали. Візит із шваброю вийшов кумедним) Одразу помітно, що Аліна ніколи не цікавилася ні кримінальними новинами, ні документальними детективами і наївно вважає, що з допомогою швабри реально здолати будь-яких злочинців. Це ж треба, які люті хейтери у гуртках в'язання водяться! Оскільки загадкового сталкера так і не вирахували, то оповідання зовсім незавершене.

Дуже приємно написане оповідання, хороший авторський стиль. Трохи спрощено та злито тему конфлікту з батьками, не надто віриться у кінцівку з появою матері та сестри — самі пояснення здалися трохи наївними. Хотілося б розуміти, чим хворий головний герой, зламала голову, стараючись здогадатися :) але дуже сподобалося повільне, не в лоба, знайомство з його обставинами та психологічні реакції на музику, як він оживає, намагається вибратися з ями. Бажаю автору успіхів!

Мені скоріше сподобалось чим ні, хоча теж трози тригернулась на цю парочку. Не так по віку, як саме становище Марко. Він хоч і сам усвідомлює свою вразливість не може з цим впоратись, банально через відсутність хоч якогось погляду зі сторони. Ні батьків, ні родичів, ні друзів хто міг би більш холоднокровно оцінити ситуацію. Не лізти, а саме спробувати глянути зі сторони. Тож хоч читати було класно відчуття під кінець в мене дивні.

Мені трошки не вистачило Наді у тексті як діючої особи ( ще трошки обезкуражили її стосунки з Михайлом. Я не певна, але ніби серед психологів не прийнято заводити навіть дружні стосунки з пацієнтами, бо це порушення професійної етики. Чи я не правильно зрозуміла їх передісторію? Поправте якщо так.). В усьому іншому сподобалось.

Дякую за слушні зауваження ❤️‍🔥 Насправді я мало що знаю про їхню сферу діяльності. Нажаль чи на щастя мені не доводилося мати справ із психологами. Інакше б мене пов'язали)) Буде час покумекати як і що з тим всім робити...)

🤗❤

😶😶😶 А все так цікаво починалось. Автору/ці вдалось витримати якусь межу комічності та моторшрсті у тексті, що доволі гарно грало по нервах. Персонажки ніби окреслені, але багацько різних імен і ось. Ми зупинились на зав'язці. А що тут кавалерування 😅? Дії сталкера? Ну навіть знайомство Аліни з Софією не описано... кхм коротше я б почитала продовження, але наразі повний облом. Теоретично лінія зі сваркою могла працювати, якби ми знали трохи з попереднього життя дівчат. А так щось не спрацювало( Я прям реально засмучена, бо текст супер приємний та образ сталкера цікавий.

Приємна робота, чітко в темі кавалерування й непогано описані проблеми інклюзивних людей. Трошки я не поняла як Олег опинився в квартирі подружки баби Ані. Він її онук? Чи інший родич? Чи винаймає? Знаю, що не важливо, але смикнуло так. Про Ліку трохи крінжово вийшло. Сцена з мамою та сестричкою мила, хоча сумно що їй таке відношення допекло тільки на другій дитині.

Несподівана, але цікава тема. Форма з римою мені складна, бо я в цілому з таки форматом важко дружу 😅. Але реалізація дійсно вельми оригінальна. Щодо самого концепту, нуууу. Сюжет і персонажі не так вже радикально відходять від оригіналу, окрім загального посилу. Якщо я добре той текст помню читала Біблію давненько.

Читаю вже другий твір автора/ки і цей мені подобаєтся набагато більше. Дуже гарно продуманий сетинг поламаного світу та його мешканців, хоч й описаний у двох персонажах. Їх взаїємні загравання нестерпно милі. Прям велике ❤

Рада, що сподобалося. Дякую!

Я тримла за нього кулачки, це була моя едина 10 в цій группі )))

Співчуваю головному герою, хоча, чесно, в кінці дуже хвилювалася за те, чи все гаразд з дружиною лікаря) насправді з лікарями це ж майже стокгольмський синдром :) на додачу до звичайного нормального потягу до цікавої людини. Описи психологічно вірні, виважені, розповідають нерозказану історію головного героя. Цікаво, який вік персонажів, бо спочатку гг здався підлітком, а потім засумнівалася. Бажаю автору чи авторці успіху!

Дякую Вам щиро)) за фітбек й емоції

Отак сходу в анотації вже на читача вивалили гору спойлерів! У реалізмі, ще й любовному романі взагалі непросто здивувати несподіваними поворотами сюжету, а тут вже одразу очевидно, що один варіант з двох. Бракує опису нещадного сімейного шкандалю, який передував вигнанню Олега. Сподобалася ідея про принизливість жалості і мудрі слова Дмитра про допомогу. Хоча, все одно, немає майже нічого гіршого, ніж опинитися на місці Олега. Персонажі добре продумані. І крім батька всі такі позитивні: навіть вредна Василівна годує безпритульних котів. Особливо сич сподобався. Воркаут з тою дивною болячкою - це реально можливо? Чим сподобався Олегу Дмитро ясно: слухає круту музику, завжди допоможе, дуже (аж до неправдоподібності) уважний до інших; має чудового дресованого сича. А от чим Олег міг сподобатися Дмитру, дуже складно уявити. І справа навіть не в інвалідності... Олегові бракує якихось позитивних рис характеру, якихось дій, наприклад, щоб зробити щось корисне для того ж таки Дмитра. Загалом, написано нормально, є вдалі художні засоби. Одначе частина речень надто одноманітні, наче батько Олега найняв снайпера-гомофоба і той стежить за неборакою в приціл: "Олег сів..." "Олег глянув..." "Олег лежав"... Про загадковість хвороби і трохи неправдоподібно позитивну кінцівку вже писали, цілком погоджуюсь. А от Ліку Олег міг упереджено негативно сприйняти внаслідок ревнощів.

Ну чого ви так?). У житті ж часто й густо можна почути: "Чим вона його взяла?" або "Що вона у ньому знайшла?".

Зі сторони часто все виглядає не таким, як є насправді. А у творі автор якраз може показати реальне положення речей у стосунках, які у творі позиціонуються, як вдалі, одначе Олег не докладає жодних зусиль до цих стосунків, хоча мав би. Наприклад, між персонажами міг би бути якийсь діалог, з якого було б видно, що Олег розуміє якийсь складний життєвий досвід Дмитра, поділяє його світогляд, здатен сказати щось розумне і значуще, тощо.

Ем це все 🤔👀? Ні ну світ цікавий, намішанов всіх й багато та ще й велика змова.... але в на с тут навіть букетний період не почався 😅. Йой написано класно, але як на мене сюжет щоб хоч якось це читалось оповіданням не вийшов. Буквально обірвали на пів слові.

Дуже приємна й легка робота, хоч й з трошки сумною темою нероздаленого кохання. Подобається як показані вагання персонажа та його спроби владнати із своїми думками. Трошки цікаво чи помітив це зі сторони лікар.

🖤🤗

Не сподобалось. Вчинки героїнь надто необдумані, хоча ситуація дуже серйозна. Читати було тривожно, але нічого так і не вичиталось: хто сталкер, яка його ціль, в чому сенс гуртка? Окей, я підозрюю ту дівчину, котра подарувала глечик, бо більше нікого. Забагато зайвих деталей як на мене. Імена людей з гуртка, цукерки від батьків… В поліції не довбні. Поліція вміє працювати раптом що. Я не уявляю, щоб людина, котра отримала підозріле повідомлення, взяла б швабру і пішла б рішати. Зателефонувати знайомим, друзям, зрештою написати Софії і поговорити з нею? Поговорити ще тоді, у стосунках. Одним словом не свідомі герої, а я таке не люблю . Ну і текст: русизми, «розчинені двері» — в чому їх розчинили, в кислоті?) Як мурахи можуть «бігати поза спиною»? Може на спині ? Шкірою? І краще сироти, а не мурахи, але менше з тим. Над логікою і персонажами ще працювати.

Гарно😊 Легко читається, цікаво, буквально проковтнула текст. Ідея дуже для мене незвична – фантазії про незнайому людину, з якою випадково перетнулися шляхи, і яка нічого не підозрюючи, піде потім додому їсти вечерю зі своєю родиною) Не очікувала зустріти таке на цьому конкурсі, плюсик за оригінальну ідею. Згодна щодо трикрапок, їх дійсно на початку було забагато, більше навіть немає що зауважити)

Дякую🖤🤗 мені дуже приємно, що вам сподобалось)

Сердечки не брешуть — усім сподобалось☺️

👉👈🥰🖤🫣

Я не буду повторюватись про частину більшої книги та класний лор — тут я повністю солідарна з колегами. У чому не повністю солідарна, це з думкою про Девіда. Так, він хлопчисько. Типовий альфа-вовчик (мабуть, я не дуже в темі). Трохи упертий, трохи егоїстичний, дещо тугий — про це він сам нам і каже. Але не поганий. Він намагається сподобатись, подарунки робить. Це мило) Моріс взагалі поза конкуренцією - дуже класний персонаж. Ідея з соулмейтами не нова, але мене зовсім не дратувала. Можливо тому, що читала лише один текст на цю тему😁 Загалом: читалося легко, було цікаво, голос наратора чудово відчувається — Девід звучить саме так, як має звучати персонаж з його характером. Сподобалось😊 Але подавати главу великого твору на конкурс то справді ай-яй-яй, не робіть так більше)

Скажу чесно, анотація та початок твору дуже мене напружили🫠. В основному через те, що Генрі був п'яний, не люблю п'яних людей... Хоча й різниця у віці (достеменно невідомо наскільки велика, до речі🤔) теж зіграла свою роль. Далі стало краще та миліше, Генрі виявився доволі непоганим чоловіком, хоч і зі своїми тарганами... Наприклад, спочатку каже, що від нього пішла ✨колишня✨, а потім питає у гг чого він вирішив, що то була дівчина😅 Або тут дійсно труднощі перекладу, як зазначали інші, або банальна неузгодженість... В будь якому випадку робота хороша, хоч і контраверсійна🤷‍♀️

Погоджуюсь з попередніми коментарями про «класику слешу». Робота одночасно світла, підіймає важливі теми та має в собі один трохи напряжний троп... Так, дівчино, що з'явилася виключно для того, щоб головний герой додатково себе накрутив, я про тебе говорю🙄 А в цілому мені сподобалося! Поява матері та сестри в кінці роботи особисто мене приємно здивувала🥰

Плюси: це явно частина більшої книги, і її можна, посидівши, спокійно розписати глав на п'ять-десять, і то тільки той шматок, який ми вже побачили. Щоб все, що було сказано про світ текстом, перетворилося на більш кінематографічну історію... Загалом, це великий фентезі світ, з нього можна навіть серію книг зробити. Мінуси... Нажаль, мені складно, бо мене тригернув головний герой) Він неймовірно егоїстичний! Кидатися зривати маску посеред бою - це взагалі геніальна ідея, я навіть не знаю, як таке коментувати. Погоджуюся з тим, що "навіщо закривати портал" - це найтупіше питання... Господи! Дійсно, навіщо, це ж просто кожного року купа людей помирає, подумаєш! Те, що гг робить з Морісом - шантаж і харасмент. Гг готовий пожертвувати своїм світом і всіма його мешканцями, щоб затягти у ліжко людину, яка його не хоче. Моріс йому нічого не винний, оця вся тема з соулмейтами - то особисті проблеми гг. "Мене не турбує доля континенту, або підписуй угоду, або..." взагалі нагадує самі знаєте які недавні заяви самі знаєте кого... Мене лякає, у якому напрямку все це развивається. Гг бачить, що Моріс його не хоче, і продовжує продавлювати. Може, звісно, я зря боюсь, що все піде як у романтичних книжках з букнету, а насправді це несподіване художнє рішення показати ці стосунки очима головного злодія... як у "Лоліті"... Коротше, отаке от ідейне неспівпадіння сталось. Імовірно, автор або не бачить зі сторони, як воно виглядає, або бачить, і йому ок. Мабуть, щоб відгук був хоч трохи корисним, пораджу погуглити оформлення діалогів)

От іноді кажуть - розкривайте героїв, світ, сюжет... і це загалом гарна порада, але тут - наче спеціально затерте все, що не торкається ідеї, нема ні описів, ні історії життя, ні навіть імен... і виглядає це добре. Схоже на картини, де спочатку бачиш тільки кілька загадкових плям, а потім пляма перетворюється на одяг, а білий фон зливається з обличчям і тілом... і через мить мозок розуміє, що бачить і застигає в захопленні, що такої маленлької, простої форми достатньо, щоб осягнути задум. Бо решта і не важлива, а важливе - оце тендітне, щемке, непроговорене почуття, яке герої вгадують по натякам і поглядам, носять, ховають у собі і роками пам'ятають мовчки. І як багато такий бутон, що зів'яв, навіть не розкрившись, може значити для людини.

Зиро вдячна за Ваші емоції. Саме це я й вклада у твір💔 І вітаю Вас з перемогою🖤🤗

Ну, не знаю навіть. З одного боку ми маємо двох глибоко травмованих психологічно, не потрібних нікому головних героїв, які тягнуться до першого, хто проявив співчуття стосовно них, а з іншого - ваніль ванільну. Я не кажу, що це погано, але точно на любителя. Навіть на поціновувача сьонен ай, бо, власне, оповідання можна віднести до класики піджанру. Скло ще те, якщо гарненько вдуматися. Нижче писали про брак почуттів та емоцій. Як на мене, їх вдосталь, але над їх подачею не завадило б попрацювати.

Сподобалося, зайшло. Було тим чим мені треба в цю мить. Відверто кажучи рефлексувати про самотність на самоті паскудна річ. Однак ще паскудніше, коли самота є перманентним станом в умовах максимально не зацікавленого оточення. Все одно що ридай навзрид в компанії родичів і кожен буде в цю мить дивитися в свій гаджет і не бачити твого становища. Мабуть тому, такі як Марко і такі як Гері сходяться. Починають чути один одного, бо крик двох самотніх людей це вже дует і він здатен бути синхронним. Мінусів не бачу. Хочу побачити більшу версію твору

Якщо Гері продав будинок у ЛА, яке пишеться через дефіс, то вони у США, де повноліття наступає у 21 рік. І загалом толерування стосунків підліток-дорослий, хай вони і поцілувалися вперше у 18 Марка Не треба так

Окреме спасибі за те, що пояснюєте макіним мудозвонам, хто працює у ТЦК Хороша історія Сподіваюся, собаки не замерзнуть взимку та брат гг знайдеться

Дякую 💛💙

Все було би добре, якби Ви не кинули героїнь на тому, що вони обов'язково розберуться зі сталкером. Однак не розібралися же. А погрози про смерть - то вже якось надто стрьомно

Не зрозуміло, що за хвороба у гг, що аж до ампутації та протезів справа дійшла Як мама скидала йому гроші, якщо сама їх не мала? Не в'яжеться це з тим, що писати не могла. Бо телефон перевіряти - то таке, а ось гаманець - це важливо В іншому оповідання хороше. Особливо тим, що підіймає відразу дві гостросоціальні теми

Марго однозначно не Марно прийшла

Плюси: анотація безсумнівно таку зіпсовану людину, як я, заінтригувала. Є своя перчинка, але близкість не толерує між підлітком і дорослим, і добре, що тут 18- Мінуси: текст більше схожий на переказ. Мені не вистачило самих історій про ракети, які б захопливо розповідав хлопець. Все ж варто вписати, що саме він каже і які в нього ємоції при цьому. Тоді мотивація чоловіка віддячити буде куди реалістичнішою. Загальне враження: сумнівне

Ему легше не стане: криловладне, яке не літає Так батько гг зустрів свою Айрішу чи 20 років бігає? У вовчому клані і лиси, чи то - окремий клан? У цілому, був би це завершений твір, було би цікаво, а так виглядає обрізаним для 18- і дико обломує таке завершення історії без завершення

"Тієї ж миті" не виділяється комами. І не "ж", а "самої". Здогадалася, що це про стоматолога десь там далеко, бо у вгадайці писали про твір про стоматологів. А так би було ще далі)) А так - що за двері, який стрьомний чувак тебе уважно торкався, суцільні переживання за гг. До того ж, що неможливо же через назву зрозуміти, де справжні спогади, а де - ні, поки воно все не розкрилося. То вже про яке тільки порушення етики не подумала дорогою)) Добре закрутили

Дякую за комент і поради))

То таки Ви написали про уявного колегу

Про уявного

Співчуваю Після Вашого питання я так і подумала Але палитися не обов'язково

Ну то я видалю) Дякую за розуміння)

Цікавий погляд на створення Адама та Єви, а також на їхніх творців! Особисто мені він імпонує більше за «оригінал»👌Хоч чимало людей і можуть сказати: «Довбані мудаки, навіщо ви виперли людство в такий жорстокий світ! Він не був створений для нас!» І вони теж матимуть рацію. Сама форма подачі своєрідна... Це верлібр? Вибачте, не розбираюсь😢

А для кого ж цей світ створений?

Не знаю) Напевно, все ще для богів 🤔

Дідько, у мене дилема. Зізнаюся чесно, вік Марко мене тригерить, бо я вже стара тітка з дітьми такого віку, і якось воно неспокійно було читати. Тим більше, наскільки Гері старший від хлопця ми не знаємо🤔 Ще з того, що непокоїло — деякі фрази виглядали ніби переклад, якось неприродно. Але! Персонажі дуже гарно прописані, подобається як розкриваються їхні характери. Сюжет також гарно зроблений, дуже правдоподібно розгортаються події — героям віриш, що вони реагуватимуть саме так. Тож маю дилему, як оцінити, адже для себе бачу в історії як плюси, так і мінуси. Тут ще додається, що на мене перекинулася пошесть шукати усюди український сетинг, хоч і сама раніше мала історії в іноземних декораціях)) Але це точно не впливатиме на оцінку, бо надто субʼєктивна штука, а я за справедливість. Буду думати)

Я так сміялася із цих дурників. Зустрілися дві самотності ❤️‍🩹

Текст вийшов доволі напружений, блекаут відбувся на повну. Це досвід те, що вже від нас не відняти. Я спочатку не могла зрозуміти чому головна героїня одразу подумала про бандитів і того, а виявилося у кінці в неї персональний сталкер. Загалом сюжет гарний і гарно розкриває момент відновлення стосунків між двома людьми. Чого бракнуло особисто мені : так це розуміння що головна героїня під постійним тиском на початку. Тоді б її переживання виглядали б більш вагомою. Але все одно написано чарівно.

Часто ми є те що нас оточує. І часто ми є тими хто себе недооцінює Я не можу зрозуміти який діагноз в головного героя, однак приємно спостерігати що він не один. Приємно розуміти що він зміг відкритися, а Дмитро зміг до нього достукатися. Звичайно приємно бачити що головний герой відновив зв'язки зі своєю сім'єю, точніше з більшою її частиною. Чого бракнуло особисто мені як читачу :: розуміння чому прогнали головного героя з дому. Чому він живе один, Чому він самотній. Залишилось незрозуміло чому йому не писала мати. Через батька?

Вигнали, бо зробив камінгаут і так - мати не писала через батька - у тексті же все це чітко видно

Не видно

Мабуть, залежить від надивленості

Розкажіть

Що? Я ж уже написала щодо гг Я маю на увазі, що начитаність/надивленість сильно допомагає читати та помічати деталі

Хах, дякую, почитаю трішки більше