Її очі

В її кришталевих очах,

В яких небесна блакить,

та зелень лісу - зібрались воєдино.

Зібралась й печаль.

Вона змарнівша й сумна,

А по її щоках, стікають невтомні сльози.

Скажино мені, на ласку милу:

Чом же ти плачеш?

Чому в твоїх очах - відблиски його обличчя?

Скажино мені, на милість богів:

Чом же ти так сумна?

А твої губи...

Тремтять від кожного подиху.

А твої очі...

Твої кришталеві очі, так змарніли...

О милостива Афродіто!

Прошу тебе, порятуй же ці прекрасні очі.

Та не дай їм знову,

поринути в печаль.