Алло…

Алло…

Десь там, зрадливо в далині,

Я подих твій під шкірою відчую.

Все дивно так,

Немов у примарнім сні

Я постать твою бережно малюю.

Почуй!

Невігласно, безцеремонно,

Як в останній раз,

Зібравши у кулак знамення ночі.

Пробач…

Моє кохання – чорний, незбагненний знак,

Невідворотно біль тобі пророче.

Відкрий

Своє ти серце, як замок!

Я без ключа зламаю дикі грати.

Наважся!

Жми вже на курок –

Несила пристрасті цю в собі ховати.

Чекай…

Мене в обіймах залиши –

Вони для мене пристрасті кайдани.

Ввійди

В храм незбагненно втраченої душі

Без жалю, без вагань і без омани.

Привіт…

Але у відповідь – лише гудки,

Сигнали, що забрали сенс будення.

Нехай

Мого кохання щирий заповіт

Відправить це послання в сьогодення…