***

Ніч розлила свій шоколад

В горнятка сірі мого міста.

А от би зараз снігопад,

Такий, як в дні мого дитинства.

Там зорі рясно осипались,

І було зовсім без тривог.

Там ми малі ще сперечались

Чи бачить все із неба Бог?

Бабуся кликала до хати:

"Ідіть, бо змерзли вже носи!"

Якби ж нам лід отой забрати

І тихо в хату занести.

А дід палив дровами грубку,

Бурчав щось тихо: "От дурне,

знов промочила свою шубку,

але додому все не йде."

Все це було, неначе вчора,

Та ніби й в іншому житті.

Зима ж тепер назавжди хвора.

І спогади такі крихкі...