***

Мої думки — хаотично розкидані зірки,

Що неможливо зібрати в сузір'я.

Мої сльози — блискучі перлини,

Що мерехтять темної ночі під зоряним небом.

Я проводжу рукою по лобі,

Хапаюсь за голову — клубок підступає до горла,

А очі печуть від перлин.

Чому я такий нікчемний?

Чому настільки дурний?

Депресія тиха, крадеться нечутно,

Якщо не помітиш її завчасно, —

Вб'є тебе зі сміхом злорадним...

Із часом її голос лунає гучно

В кутках людської свідомості.

Ти - маріонетка в пазурах депресії,

Вирватись зможеш?

Вона смикає за ниточки,

Керує твоїм тілом і свідомістю,

Їй потрібна лише твоя смерть

І твої спогади…

Підходиш до краю високого дому,

Дивишся вниз, надієшся на спокій..

Руки тремтять, всі спогади танцюють перед тобою.

А серце тріпоче, кричить "зупинись"!

А ти, дурний, мрієш про вічний спокій.

Робиш крок вперед, заплющивши очі.

#верлібр