🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶

Електронні книги / #верлібр (57)

Чому тікає ніч

Місяць, як вітрило над кораблем,

Нісся на крилах ночі

В шкарлупці горіха,

Що впав з висоти та розбився на маленькі шматочки.

Його несе, його хитає, його гойдає у морі світла,

Але місяць посміхається,

Хоча він і стає сірим і майже непомітним,

Як мара, яка вийшла з лісу в сонячний день.

Течія все несе – і не видно кінця,

В той час як місяць розмотується зірками.

Нитка видніється ген-ген далеко у небесах,

Нагадуючи дорогу з тисяччю ліхтарями.

Там водоспад! Бережись!

І падає човник згори, грозячи зламатись.

Але раптом зникає вітрило, і човник вже просто гойдається на воді.

Це місяць, немов веретено, з себе всі нитки разом скидає

І зникнути серед інших зірок чимшвидш поспішає.

Ніч тікає, ніч тікає від людей,

Таких невдячних, не здатних побачити суті,

Що сховали її велич від сотень, тисяч очей,

Змогли голос вітру заткнути.

Дім ти швидко замикай,

Велосипед чимшвидш хапай

І несись, несись, несись,

Доки з міста не втечеш у ліс,

Де немає зовсім світла,

Але пахне прохолодою.

Там ти зупинись й принишкни,

Щоб пройтись повільною ходою.

Зазирни у ніч, немов немає нічого важливішого в житті,

І відчуєш, як стає легше на душі.

Там човен гойдається під вітрилом з зірок,

Там місяць у небі заплутався серед тисяч стежок,

Які утворили його ж нитки,

Які докупи йому до ранку потрібно зібрати.

...

Дарія Гульвіс(Денисенко)

Поштівка

Я знайшла в секонді поштівку

Нову, у плівці, великобританську

Ваза із синього скла

Колекція Вікторія енд Альберт мьюзіум

Товстий папір науковий вид тиснення

Я не встояла, вона коштувала сім гривень

(день завозу на Привокзальній)

Я відкрила її вже в кав'ярні навпроти

(якщо скляний кіоск плюс кавовий апарат плюс неонова вивіска дорівнює кав'ярня)

А там написано моїм почерком

Будь-який інший я б не впізнала

(чи залишається зараз в людей почерк)

ТАНЮ ЯКЩО ТИ ЦЕ БАЧИШ ТІКАЙ

І ваза на поштівці розбилась

Раніше ніж я почула

доволі

знайомій

звук

...

Тетяна Жучок
18+

exemplaris excommunications

Миколі наснилася скриня зі скромним світлом

він дихав високим днем і бабусиним хлібом

застигав як новонавернений під зоряним небом

що вночі народжує водяну лілію над його серцем

доки він снить на тремтячому пагорбі

як скриня віддає дар пам’яті.

коли одноразові боги скінчилися і згас багатоокий кристал і прийшов морок

у блакитну хату на пагорбі поселилася почвара дядько Ґроґ

без тіла людини і з головою про яку писав Неборак.

Ґроґ потіє пітьмою і кожен хто його побачить буде забутий

як спів горобця з розірваним серцем як велетень буде закутий

його немислимі посіпаки- сектанти-пастухи безшкурих вовків

несуть у долині від хати до хати exemplaris excommunicationis -

мертвий папір

і кожен хто його побачить буде забутий як син.

Микола жив на пагорбі і всіх пам’ятав давав імена кожній крихті хліба

він не спускався в долину до людей з худими очима

Микола доїв хмару пив її молоко і бродило у глеку кульбабове вино.

під його шкірою тече сяючий мед -

щоночі дядько ґроґ насилає кровопивців

вони вгризаються у тіло Миколи наче бобри-убивці

і тої ж миті падають у діабетичну кому падлюки ниці.

дружина Миколи янгол-і-демон і місяць-і-зоря її очі

вона віддала своє ребро з якого Микола зробив лук пророчий

вона віддала свій шепіт з якого Микола зробив тихі стріли

Микола спустився в долину - у трьох поетів поцілив

і вони згадали про всевишнє серце зроблене з диму і про вулицю тиху

її імена

поети писали про те кого пам’ятають і про те кого нема

носили в долині вірші що кровоточать як живе тіло.

і доки вони б’ються з лихими скелетами і мором і божевільним вітром -

Микола рушає до блакитної хати - дядька Ґроґа потурбувати.

...

Жаботинський Святослав

Резиденція

Подавайте заявку митці і мисткині

На резиденцію в селищі Порожні Пагорби

Між Долішнім Івачівом і Старим Мерчиком

За підтримки БФ "Українська діаспора"

Обов'язково бути ФОПом або мати родича ФОПа

Термін резиденції три роки

Але для вас вони минуть за три тижні

Чекаємо на ваші заявки

Обіцяємо багато нетворкінгу і промоцію ваших творів

Перевага бездітним і неодруженим

Схильним до палких поцілунків

Витривалим митцям і мисткиням

Десь під кущем троянд і шипшини

Що росте корінням назовні

Коли заспіває німий безголовий півень

Тобто у грудні

Настане дедлайн.

...

Тетяна Жучок

Паперовий голуб

Мене вигадав хлопчик смішливий якось пообіді.

Склав із аркуша м'ятого білого в синю клітинку, довго грався зі мною у жахлому бурому листі, ну а потім поклав на дубову і сонячну лавку.

І лишив помирати.

Мене, знаєш, знайшло рудокосе веселе дівчисько. Пожаліло, пригріло, сховало під стьобану куртку. Просушило від крапель дощу мої зім'яті крила і залишило в себе.

Ну а потім сказало, що я не така, ні до чого. І що птицям одвіку не клітка, а хмари та небо... Тільки пом'яті крила навряд чи піднімуть угору, тільки, знаєш, папір то погані — жахливі — пір'їни.

Я навчалась літати. Я рвалась на клоччя і клапті. Малювала на тілі живе, і легке, невагоме, те що, кажуть, в людей називають пір'їнами й пухом, те що сірі птахи відчувають життям і польотом...

І програла.

Металась, зривалась, старалась, чіплялась. Намагалась дійти до примарних тих планок і цілей. Намагалась знайти, перервати, порвати, зліпити, переклеїти сутність і стати живою, на диво...

Вийшло, знаєш, на лихо.

Так криво, з рубцями загинів, із протертими гранями-крилами-вірою-сонцем, із розбитим секстантом і з компасом що загубився поміж хмар і туману. Розмагнітився, мабуть, а, може, мені лиш здавались ті мільйони шляхів і доріжок, і зорі в кишенях, і що буде фінал, де жили вони довго й щасливо — я ж літала безцільно.

Сонце палить долоні. Не кинути, не залишити.

В грудях плавиться болем. За видихом — попелом кисень.

Зупинитися. Здатись. Забутись. Додому. До клітки. Там не буде дощів і не буде незвіданих далей.

Там дозволять згоріти.

А що неживій і не мертвій? Лиш вогонь і вуглини. Лиш реквієм тихого диму.

Щоб не бути. Не знати. Не бачити, не відчувати.

Щоби не.

Та для чогось лечу ще, спішу, спотикаюсь, зриваюсь. Усміхаюсь деревам і клоччям небесної сині, і хапаюсь за світ, за зірки, за людей і за себе. У-смі-ха-юсь.

Ти ж бачиш, ти бачиш, ти бачиш, ти бачиш, ти бачиш!

Усміхаюсь.

Усе ж.

Усміхаюсь.

Шурхочуть несправжні пір'їни. І здалеку не видно — не та, а підробка, фальшивка, і здалеку не мертва.

Здалеку я справжня.

Дивися.

І повір.

Та ти знаєш.

Ти знаєш, ти знаєш, ти знаєш, ти знаєш!

Жаль, ти знаєш...

Я голуб.

Лиш голуб.

Із зошита.

В синю клітинку.

~2017-2018 рр.

...

Маріка
12+

Ти — нездара (монолог антагоніста)

Ти на дні, усі зусилля марні. Люди відвертаються, лише зневажливі погляди час від часу кидають. І тут з'являється він, твій антагоніст...

Чуєш? Чуєш?

Вони сміються з тебе.

Ти не впорався, знову.

Ги-ги, це так кумедно.

Дивитися на твої заплакані очі,

На твій розгублений погляд.

Ти — нездара, ти — нездара…

Що ти кажеш?

Ти ж нікчемний.

Хто тебе слухатиме?

Тільки якщо скажеш щось дурне.

Ти — нездара, ти — нездара…

Тиснуть стіни? Тиснуть погляди?

Ти такий слабкий.

Ти такий смішний.

Ти — нездара.

Не знаю навіть, навіщо витрачаю час тут.

Адьйос.

...

Дарія Гульвіс(Денисенко)
16+

•сповідь

важливо: у моєму тесті відсутні загальноприйняті правила орфографії/пунктуації/рими, скажімо мій мистецький експресивний почерк.

...бездушшя...

я наповнюю енергетичний атом

у криті цеглини світобудови

дивлюся на потертий папір з ікон

моли-тов

рахую навстіж надгробки

    з

        паперу

сьогодні затемно для літнього дива

”друзі” не ходять

по бритву

не дивляться фільми

вони зачаїлися

як і покручені довгуваті

іс-тоти

           вони

                       лазять

парковкою

без усвідомлення

моїх шалених

затяганих

|затятих| мрій

хочу спочити

у млі безмістов'я

невичерпних рамок

ворон

ті карають, а хоч би товк

граматика в нуль

і править всим хаос —

«я наречу тебе

змарена

к ара.»

...

ластівка

Моя заблудла і неохайна душа

Моя заблудла і неохайна душа,

Кудись мене тягне.

Чи то у світло, чи то в темряву,

Або й зовсім у нескінченну глибину безладу.

Хотіла б я знати, яка доля мені уготована,

Коли в серці горять протиріччя,

То обпалюють, то остуджують.

І здається, що більше немає ніякого виходу.

...

Айлін Руж

Без назви

Навіщо нам на землю сонце світить, сади шумлять, шумлять смереки?

— То для добра, — пояснюють Монтеккі.

— То для добра, — теж кажуть Капулетті.

Але ж то сонце в чорних хмарах меркне, сади ламають град і вітер!

— Це зло, — кивають Капулетті.

— Це зло, — підтверджують Монтеккі.

До того ж війни ті постійні. І ворогують люди в світі!

— Це зло, — сумують знов Монтеккі.

— Це зло, — зітхають Капулетті.

То що ж робити? Війни не одне століття, і ми вже так давно каліки.

— То для добра, — храбряться Капулетті.

— То для добра, — у груди б’ють Монтеккі.

Але порожньо на планеті стане, бо люди на війні вмирають!

— То не біда! — відповідають нам Монтеккі.

— То не біда! — сміються Капулетті.

Ну, а якщо… згорять ліси і річки… І хто тоді відповідає?

— То Капулетті, — кажуть нам Монтеккі.

— Ні-ні, Монтеккі, — кажуть Капулетті.

...

Олена Шапран

І знову

Вона була до непристойності красива, завжди приходила непомітно.

ЇЇ обійми затамовували подих, по шкірі пробігав легкий морозець.

Дотики були мов вітер, вільні та легкі.

А вуста неначе дощ, такі ж прохолодні й ніжні.

На вилицях виднілися сльози, зрештою сльози - біль, яку вона ховала в собі.

Ох ці очі, як небо безмежні, як місяці посеред хмар.

Волосся руде, таке ніби листя зі старечих дубів.

...

Олесь Каменяр

Надія

Я прокинулась о шостій ранку,

З думкою про рідний дім,

Коли на небі ще горіли зірки,

Серденько моє все ще боліло та стогнало,

За рідний край, за Україну,

За зруйновані міста і села.

І чомусь о шостій ранку,

Коли нікуди не треба йти,

Прокинулась я з розбитим серцем,

Але з надією в душі.

...

Айлін Руж

Німота

Мінливі думки

Як сни

Сплелися зміями

Похмурі і німі

Без слів

Без мрій

Без дій

Гливка велична німота

Повільно рота роззявля

Глуха, сліпа

Кричить без слів

А з крихт розтерзаних надій

Знемога пророста

Іду

Бреду

Повзу

Крізь неможу роблю цей крок

У тілі забагато вже дірок

Не зібрати пазл цей нікому

Крізь біль і втому

Свій меч я підійму

І більше кроків не зроблю

Нема сил

...

Дарія Гульвіс(Денисенко)

Що це...?

Я прибув у порт "Всесвіт"

неспішно чекаючи на наступний рейс "Життя".

"Дивне відчуття, жити без поспіху та болю." - неспішно роздумував я.

Повільно й потужно корабель пливе

розсікаючи хвилі безмежні

прибуває до берега все ж.

Пришвартувавши свій якір міцний

всі пішли до штормтрапа.

Всередині

Поет поетичну поему писав

а я собі непомітно читав.

"Чудові слова про неабиякі відчуття." - мовив з захопленням я.

Стало, навіть, шкода

що забуду його

і він не згадає поеми слова.

-------------------------------------------

Штормтрап - різновид мотузкової драбини з дерев'яними щаблями, що використовується на флоті.

...

Олесь Каменяр

Переклад з естонської вірлібру Kristiina Ehin

ПО-ЩУЧОМУ ВЕЛІННЮ

Звичайні російські хлопчики

раптом вистрибнули на поле зі своїх

комп’ютерних ігор і одразу потрапили на передній край війни

їм сказали – там ворог

його треба денацифікувати

пропустити через сито

відсіяти людяність від нелюдяності

По-щучому велінню

немов засліплені звичайні російські чоловіки

стали стріляти по лікарнях та дитячих майданчиках

Мамо, я боюся, ми повинні бомбити все навколо!

встигає зробити дзвінок російський солдат

на далекий берег річки Об.

Тату, тримайся!

Пересилає повідомлення із притулку у Чернігові.

українська дитина п’ятий день поспіль своєму батькові,

який захищає міст через Дніпро

Проста російська жінка!

Твій син зараз вбиває!

Твій чоловік проливає чиюсь безневинну кров!

Роблю найбільшу пожертву у своєму житті Червоному Хресту

і мій внутрішній втішник застерігає:

нічого іншого ти зробити зараз не можеш –

вдихни глибоко в цей зимовий день з сонцем, що ледь промайнуло

Не дозволяй свою свідомість перетворити на поле битви!

Щука бажає знищувати

Бог допомагає, як уміє

Я зайшла до музею

дивилася на тріски, які колись запалювали мої предки,

і зловила себе на думці

А чи не горять вони вже з обох боків

як знак

Ти і я

Ми і вони –

хто ми тут в історії Європи

у цій, що продувається

усіма вітрами частини землі?

Тільки встигли після березневих бомбардувань

на руїнах вирости парки...

Лише встигли після зацементованого Чорнобильського саркофагу

народитися сини...

Лише встигли звестися меморіали...

Хто ми?

Невже тільки піщинки –

наважилися сподіватися,

що тримають лінію фронту

– добро і зло – перебуваючи між

з дитинством, що вміщає в себе

синє море з мерехтінням жовтих відблисків

Честь та совість

занурили у темряву...

У прикордонному місті

приготовлені столи для мирних переговорів

на яких графини з водою здригаються від

ракетних ударів

У далекому селі українська бабуся

робить млинці та вареники із запасів борошна та яєць,

які залишилися після бомбардування її сільського господарства

Українська бабуся

тримає відчиненими вікна у бік фронту де йдуть бої,

щоб сто юнаків прийшли до неї,

сіли за цим нескінченним жертовним столом поїли

і припинили цю братовбивчу війну,

а потім усі разом

поставили б назад дах

на її розбитий будинок

ОЛЕНА ШАПРАН

10.08.2022

HAVI KÄSUL

Tavalised vene poisid

arvutimängu tänavalahingute tallermaalt

äkki päris sõjaväljale sadanud –

vaenlast denatsifitseerima

inimlikkust sõelapõhjaks laskma

Havi käsul

pimedusega löödud –

tavalised vene mehed

tulistamas haiglaid ja mänguväljakuid

Ema, ma kardan, me peame pommitama juba kõike!

jõuab vene sõduri kaugekõne

Obi jõe kaldale

Isa, pea vastu!

saadab viiendat päeva

Tšernigivi varjendis konutav ukraina laps

sõnumi oma isale

kes kaitseb Dnepri silda

Tavaline vene naine!

Sinu poeg tapab praegu!

Sinu mees valab süütute verd!

Teen oma elu suurima annetuse Punasele Ristile

ja mu sisemine rahusaadik manitseb:

mida muud sa praegu teha saad –

hinga sisse selle talvepäeva üürikest päikest

Ära lase oma meeltest lahinguvälja teha!

Havi tahab hävitada

Taara avitab kuidas oskab

Ja ERMi külastades uurin igaks juhuks

kas pirrud

muuseumi klaasvitriini ja tulemüüri taga

juba lõkendavad?

Sina ja mina

meie ja nemad –

kes me oleme

siin Euroopa ajaloo

tuulepealsetel maadel?

Vaevalt said märtsipommitamise rusudele

pargid peale kasvada ...

Vaevalt sai Tšernobõli sarkofaag tsemendiga üle valatud

uued pojad sünnitatud ...

Vaevalt said memoriaalid rajatud ...

Kes me oleme?

Kas liivaterad ainult –

hinges vappumas terve rindejoon

– headuse ja kurjuse – vahel

sätendamas terve lapsepõlvetäis

sinikollast merd

Au ja südametunnistus

pimeduse piiramisrõngas ...

Piirilinnakeses kaetud pikk rahuläbirääkimiste laud

kus veekarahvinid tärisevad

raketilöökidest

Kauges külas küpsetab Ukraina vanaema

pliine ja vareenikuid

valmis varutud jahust ja puruks pommitatud kanaaediku

viimastest munadest

Ukraina vanaema

hoiab aknad rinde poole lahti

et sada poissi tuleks ja istuks

tema lõputu armulaua taha sööma

jätaks vennatapu ja tõstaks katkise katuse

pea kohale tagasi

Kristiina Ehin

03.03.2022 Tartus

...

Олена Шапран

Пам'ятаєш, мала?

Пам'ятаєш мала

як увесь час до тебе липла ниточка

ти сміючись казала: знову жених причепивсь!

і намотувала її на палець розказуючи абетку

абетка закінчувалася — а хвостик нитки завжди лишався

хіба не тому що немає ні на твоєму язиці ні під язиком тої літери

з якої бере початок моє ім'я?

Пам'ятаєш мала

як ви викликали Матюкливого Гнома

а кого ще було викликати в неопалюваній квартирі кінця дев'яностих

десь на примарному кордоні двох держав?

Я приводив його для тебе

і він — п'янючий і злий — ходив хитаючись по липкій линві від стільця до стільця

вигукуючи прокляття нашому і вашому недобрим світам

Я дивився і не зачиняв дверей

я знав що тобі подобається бути трохи поганою дівчинкою

Пам'ятаєш мала

несправжні цукерки і справжні цигарки

листи до Діда Мороза перехоплені потойбічною поліцією

амулети і камінці бородавки і перехрестя

і жаб'ячі пісні над ставком — упіймані саме для тебе на гачок молодого місяця?

Тож куди ти тепер мала?

На кого ти мене покидаєш у цьому березневому розламі між світами?

Озирнися мала — або ні — не озирайся

і я назавжди скам'янію тобі в грудях

і світитимусь — як світиться фальшивий китайський місячний кулончик

приторно-солодко — мов ота твоя ідіотська цукерка тутті-фрутті

незграбно — як оцей перший вірш написаний демоном

на ошматтях власного чорного зашкарублого серця

...

Єлизавета Жарікова

авіація

я складаю блакитні аркуші хвиль догори

мене викинуло на узбіччя асфальту як рибу

без повітря захлинаюсь у воді

у волі не волію просторіччям

як з-разок я не пристосована ніде

посмертні записи довголіття порушу

точність відточую

мушу.

— невже?

/чуєш, а як приборкати душу?/

кортить розірвати духмяний сніг

і бути одиноким соратником самоти

стрибок у нескінченність...

повір,

бувають і гірші

ніж

ти.

...

ластівка

Жвавий звір прокидається в ночі

Жвавий звір прокидається в ночі,

Коли день закінчується втомою,

То у темряві він тут у десь,

І скріпоче, і хрипе,

Все ніяк бажану Україну не розірве.

Все ще завзято грається,

Намагаючись знищити все на своєму шляху.

Але український народ не здається і не підкоряється,

Стоячи разом, пліч-о-пліч,

З вогнем своїх сердець захищаючи свою Україну.

...

Айлін Руж

Моя Україна, країна рідненька

Моя Україна, країна рідненька,

Тут рідне слово звучить на вустах,

Тут серце відчуває великий дух народу.

Тут зелені поля,

Тут сонце світить яскравіше за все,

Тут вишневі сади, тут ліси і гори,

Тут кожен куточок заповнений красою.

Тут гарячі серця та щирі душі,

Тут працьовитість, честь і гордість наша,

Тут воля, що завжди нас об'єднує.

Моя Україна, я завжди з тобою,

Ти мій дім, моя сімʼя,

Тут кожен день щасливий і прекрасний буде.

...

Айлін Руж

Пробʼє година, коли все скінчиться

Пробʼє година, коли все скінчиться,

І земля стане порожнечею.

Коли ми розвіємося під теплим вітром,

Сонце змахне нам прощальний мах,

Темряво огорне нас сонною пеленою,

І всесвіт відправиться у дальній політ.

І ляжемо ми спати у вічний сон.

...

Айлін Руж

Вона

Вона вирізала листки із щоденника та

Годувала безхатнів котів під звуки сирени,

Я ж дивився на неї з вікна квартири,

Де мав жити лише один місяць.

Ніхто не підходив — мовчки дивились,

А я не міг зрозуміти:

Чому на військових погляд такий холодний,

Чи можна до неї якось взагалі підступитись?

Я бачив як тиха й спокійна вона

Била бахвальних хлопів головою об стіну.

Мій сержант реготав та казав,

Що таку жінку ніхто не візьме за дружину.

Вона посміялась натхненно, коли раз

Піймала мій погляд з фрамуги балкону.

Можливо, я насправді її й не кохав,

Але не забуду ніколи.

...

Данила Чаглій

Я до безтяти закохана в...

Яровий вітер, чадне узбіччя,

Донець, терикони та гроні

Озер-кар’єрів, вечірній туман.

Блискучі левади, намисто вогнів

Елеваторів, міст, машин та

Зірок. У гуркіт моторів

Трамваїв, заводів, пташиний спів,

Як стелиться, наче

Море, буяє, пшениця-ковила,

Ич, під стукіт вагонів.

Зморений ранок, молитву в

Апостолів день, ранкові дзвони,

Коштовні хвилини вітання,

Окраїнні стежки, широку дорогу,

Хмарні полудні,

Артемівський профіль, ставні

На хатах старих і спалахи вікон,

Авангардні провулки, старечі дуби

В балках, у садках, біля школи.

...

Данила Чаглій
16+

Інший вимір

Я засинаю в готелі,

а прокидаюся у ліжку в лісі...

Виходжу у вікно, спускаюся сходами до моря,

але повертаю назад –

море перетворилося на болото і знов

таїть у собі жах…

Я заходжу до кафе, бармен наливає абсент...

Якась жінка за столиком лається страшними словами,

широко відкриваючи рот.

Вона схожа на ту, яка була до неї, в іншому сні,

у черевиках із лайна

з її рота вилітали мухи…

У кімнаті – два вікна, я виходжу в те, що веде до лісу

зістрибую з парапету

земля вкрита старою хвоєю

дивлюся, чи є просвіт далеко, вихід із цього лісу...

Бачу, йде чоловік у камуфляжі, його майже

не видно,

він їде, тримаючи за руку маленьку дитину

знаю, що треба знову тікати

Я прокидаюся у своїй кімнаті та ставлю собі

одне й те саме питання:

Скільки мене у цих снах? Хто кому сниться?

Навіщо це все?..

...

Анна Літман

Людина - птиця фенікс

Прагнучи до своєї мрії,

Люди готові йти до кінця,

Заради перемоги,

Навіть у відкрите небо полетіти.

Вони перемагають свій страх,

Крізь демонів попіл проходять,

І як фенікс воскресають,

Готовими до нових битв.

Це закон життя, який ніколи не зміниться,

Ми йдемо вперед, незважаючи на перешкоди,

Долаємо складність та проходимо крізь вогонь,

Щоб здійснити мрію, в яку віримо серцем.

...

Айлін Руж

Верлібри

Я приручу – та не одразу, потихеньку,

Я приручу – неспішно, непомітно,

Я покажу тобі смішні картинки

І розкажу історію веселу.

Я приручу – ти навіть і не ойкнеш,

Повідаю наївні всі секрети

І яблуком розкритим серцевинним

Тебе приворожую, зачарую.

Спочатку одягну, а потім я зніму вериги,

Навчу тебе забутим пісням злаків,

Що з глибини століть нам кличуть воду…

І станемо з тобою дуже схожі,

Неначе під одним зродились знаком,

Неначе дихали весь час одним повітрям,

Неначе жили ми під шкірою одною…

Ну... і тоді нарешті поговоримо.

***

Вранці місто – великий пустир:

Безвітря. Кроки – ефір.

Не шипить шланг. Тиша з квартир.

Не шарудить папір.

Крок, найкоротший навіть,

Чути під скрип колючий

Іржавого заліза тих кочетів

Човна, що розгойдується…

Човен – каретка-гойдалка.

Тихо, ладейко су́мненька!

Бо у мене ранкове повернення.

Підборами...

...

Олена Шапран
16+

Забуті вітри у тиші

Час за часом,

День за днем.

Течія йде,немов трава у полі,

Немов ті радісні всі миші.

Немов забуті вітри у тиші,

Немов те порвате крило.

І ніби зірватий стоп-кран колись,

Але ти друже не журись.

Споглянь на світ та посміхнись,

Але де той привід,для усмішки?

Пішов неначе,забутеє дитинство,

Немов ті яблука,які колись були кислі.

Немов забуті вітром,дні у тиші

Немов загублені мої стежки у лісі,

Думки.Стежки.Великі аркуші.

...

Foilgene
16+

Ніхто не народжується знову..

Ніхто не народжується знову аби творити,

Ніщо не буває, ніколи, за просто.

Навіть вітер в кишені, і голова на мішені,

Не тяжіння вже йде до тління.

Нове то вже забуте старе,

Невідомість теж має почуття.

Нарцисизм росте в тобі, а не на клумбі, Неспання без думок, як каша без рису.

Ніхто не народжується знову, аби творити..

...

Foilgene

Цілунок Пані

Я хочу бути з тобою.

Хай червона кров омиє наше ліжко,

Хай любов застелить наші обійми,

Хай наше серце рум'яне ляже разом в гріб.

Подорожник, мов купина, згорить на рані

Від твоїх ножів на пальцях.

Зелене світло червоним спинить мене від кохання,

І червоне крило перегорне сторінку книжки про історію.

Біла, серйозна Смерть — Пані, що стулить мої цнотливі губи,

Коли мені стукне сорок два.

І наш поцілунок стане червоною пожежою.

...

Рудавський Денис

Фантасмагорія (тривірш)

ФАНТАСМАГОРІЯ

Він прокидається весь спітнілий і регоче,

Згадуючи й вимовляючи слова, що казав.

Уві сні чи в минулому, це все неважливо.

Важливо, що він усе це згадав.

Підіймається з ліжка. Третя ночі.

На його спілих вустах витинається страх,

А потім сміх, ніби лоскочуть за очі.

Ніби смерть знов зустріла життя.

"Я бачу когось" – каже вона протираючи

Свої темні очниці в рукав.

А він зі своїх білих плям видираючи,

Їй свої очі віддав.

Ось я стою у кімнаті сліпий

Я бачу тебе, я бачу тебе.

Я все ще сміявся, я не сумний.

Розчаровуй мене, розчаровуй мене.

Аж раптом світло тане у пітьмі.

Пітьмі, пітьмі, пітьмі

За був то й кр ай, де я мали й

Гу кав. Гу кав.

Не. Чую. Я. Себе.

Я. Стих.

ФАНТАСМАГОРЕЦЬ

Стрімко здіймаюся з гори, як сніг.

Падаю спокоєм і теплом, мов привид.

Він зупиняє мене знов і не востаннє.

Напевно, буде шторм.

Я бачу, як на тій горі пливе човен.

Сідає на дно, а потім знову спливає.

А на вершині стоїть він.

Тужливий горець.

Він – це я у іншому часі, що зупинився.

Що не хотів іти далі попри все.

Але він на вершині, а я тут унизу.

Дихаю повінню.

Саморуйнуюсь і дивлюсь, як гора пливе хвилею.

Підхоплює мене і знову жбурляє у зелену повінь надій.

І я розбиваюсь. Спостерігаю, як моє бездиханне тіло лежить.

Німіє від доторків весни.

І знову мене підхоплює гора.

Руйнується і зникає.

Лише залишився скелет,

Що вічно деформується.

ФАНТАСМАГЕРОЙ

Він стих.

Океан у морській людині.

Що ніколи не мав би стихати,

Але зробив це.

Ожив під сонцем.

Розплющив зорі і заплакав.

Гірким молоком із тужливих очей

І розбитого лоба.

Лоб в лоб.

І знов зустрілись кораблі.

Через вічність після загибелі

І заскрипіли.

Скрипіли довго,

Вшановуючи спокій своїм гармидерем.

А потім заснули, як океан,

Що витік з розбитого неба.

Заридала зима.

На тім кораблі затонув герой.

Все стихло.

Я плачу.

...

Вітольд Хмара

Я вже не та, що колись була

Прокидаючись зранку,

Мене не тягне до сонця,

І немає сил на посмішку,

Ніби я щаслива людина.

Більше немає любові та довіри до людей,

Немає чудес,

Не з'явиться красуня-фея,

Що взмахне паличкою й розвіє кошмар,

В якому знищують мій дім - Україну.

Я вже не та, що колись була,

Бо ця війна змінила все і всіх.

Та з розбитості та слабкості,

Істинний українець воскресає у непереможного воїна.

...

Айлін Руж

Минають дні як у водограї

Минають дні як у водограї, а я ще є,

У себе вдома в Україні.

Коли інші, рятуючись, покинули свої домівки,

Я все ніяк не можу залишити свою рідненьку країну.

Під виключення світлу, через неводостачання, але…

Я і моя Україна – ми разом залишимося в крижаних обіймах самотності,

Під звуки пострілів та сирен, ми не здамося,

Ми пройдемо цей шлях до самого кінця.

...

Айлін Руж

ТАМ, ДЕ МЕНЕ НЕМА

І наче чорний стяг,

шумить над серцем кожна ніч.

Богдан-Ігор Антонич

у ліжку своєму самотньому,

у ранковій імлі, у порожньому домі

відпускаю вчорашні тривоги,

усміхаючись думці, що все це –

лише рок-н-рол.

там, де мене нема

вітер виє в розбитих серцях,

авта вічних вигнанців рушають шляхом,

за яким не буває ні сумнівів, ні страху.

вранці в порожньому домі,

під вікном, за яким сяє осінь

відпускаю думки на волю,

усміхаючись спогадам

про всі пережиті шторми.

там, де мене нема,

в мегаполісі мрій,

вона плаче беззвучно, без сліз,

знає – я не прийду.

восени у порожньому домі,

у ліжку своєму самотньому

бачу як Місяць пливе на Захід –

туди, де мене нема.

тіні по дзеркалах,

темне буття,

темна течія літ

і душа на замку,

немов бранка.

© Максим Солодовник, 2013

(p) Eisenturm, видавець і PR-підтримка, 2014

...

Максим Солодовник

HOMO SOLUS

Я бреду довгим безлюдним пляжем —

тихий шурхіт піску, зорі над морем,

запахи осені.

Залишивши друзів і ворогів геть далеко,

я згадую декого з них поіменно —

жовтуваті слайди минулого

змішуються з присмаком віскі,

який обпікає губи.

Сплячі тутешні нічого не знають

про довгий шлях з півночі

аж до пустельних оаз...

і назад.

Стрімкий вітер,

вирвавшись із темниці ночі,

шепоче мені про свободу.

© Максим Солодовник, 2014

(p) Eisenturm, видавець і PR-підтримка, 2014

...

Максим Солодовник
12+

Шепіт

сьогоднішня ніч присвячена потопельнику, чиїм рятівником був такий самий потопельник.  здушені чи то водою, чи торканнями знемоги.

хто був убитий у зворотньому порядку і далі розкидав недопалки на сходовому майданчику.

демони відлітали з дахів, щось волаючи про безвихідь, в той час як таємні герої цих віршів проймалися ескапізмом і бігли вгору.

поки не захлиналися.

безіменні або з тисячею імен, що стали морфіном, бензендрином, метамфетаміном і озоном; у порожніх жилах піромідон та кофеїн.

але навіть останні не можуть угамувати розмови стін стель люстр і тротуарів, що мовляв не може любити той, хто віддати не готовий, втратити не готовий і сам не готовий загубитися.

зваблені, звабливі, між рядками прозорі.

котрі вночі спали на узбіччях - тікають у підземки;

хто по дорозі заскочив у пекло – повертався додому залізничними коліями;

руки тяглися до обрізаного туманом неба, з якого в рот китайською тортурою крапала кров.

і (пошепки)

хто ви?  хто ви?  хто ви?

привиди, що забули своїх батьків.

справедливо. адже їхні ініціали також не висічуть на граніті.

не дорахувавшись своїх ідей продовжували подумки цитувати Маркіза де Сада та інших перевертнів.

вишукана справа - колихати інших, чиї душі біля твоїх ніг розпластані і готові на самопожертву.

справа згубна - погоджуватися на такі угоди.

і нанизані на довіру очі погоджувалися і блищали у світлі вуличних ліхтарів.

***

вперше їх помітили в незаритій могилі двоповерхового кладовища.

лежачи обійнявшись, читали в голос "отче наш" поки мови їх не спліталися воєдино.

на підвіконні восьмого поверху - тримаючись за труби, зістрибуючи, намагалися дотягнутися до перевернутого сонця.

однотонні зіниці кольору крейди мерехтіли у вкраденому світлі Місяця, коли вони бігли босоніж бруківкою мосту, до поки на камені не відбивалися їхні сліди.

і зникали в гущавині мохів, осудному погляді заляпаних стежок, на шафах, за картинами, церковними фресками, кинувши "амінь" наостанок, ринули з дахів, і знову на початок.

німі, без зупину 92 години розповідали пастирям історії - загинаючи по черзі пальці, передбачали майбутнє.

сповіді вважали за марення. виганяли на виворіт Раю для розгляду, спалювання й подальших переказів.

відданість відносна.

єретик визначається методом тику.

тицяють найчастіше в очі, палаючі у вогнищах ступні або хвору (через привселюдне вісімнадцяте зізнання у звеличенні зелених змій) печінку.

мораль хистка.

тож нехай священники й далі засуджують їхні дружні поцілунки в губи.

***

стіни говорили вони прекрасні

первородні.

Бог лише мовчазний спостерігач - адже палить сигари, зроблені не ним.

стелі підхоплювали, що вони невловимі,

і коли черепахи потонуть у своїх басейнах - продовжать цитувати (тихо і прямо на вухо) завчені крики, приймаючи один одного в себе і все на свій рахунок.

Люцифер рано-вранці, заварюючи на чужій-вже-рідній кухні зелений чай, лише цокне язиком, не зумівши визнати нікчемності свого існування і хворе серце, далі вслухаючись у стогін за стіною.

про себе рахуючи години-секунди проведені за обіднім столом в очікуванні голого сніданку і тих, хто обманув довірених.

***

кому придумані зірки

якщо яскравіше сяяли їхні очі

у світлі автомобільних фар забутого міста

безмовних поглядів у застиглі зіниці

наприкінці - як виклик реальності і сп'янілому розуму - агонія примарної порожнечі...

"ти... ти... ти."

на колінах - благання - в ім'я...

забутого?

неіснуючого.

того, хто був лише імлою на онімілих пальцях

сліди від поцілунків на шиї - зализані дощем синці від мотузки.

порізані п'яти і далі ступають по келихах та залізничних коліях у спробах чи то відчути минуле ранами до кісток, чи то повернутися

сам(і) цього не розуміючи, він(вони)

внесений(і) до списку на друге коло пекла, де зможуть з гордістю сказати - ніщо не має більшого значення, ніж шепіт

шепіт шепіт шепіт шепіт шепіт шепіт

шепіт пеленою розуму!

шепіт брехун суспільства!

шепіт незмінний самозванець, якого так ніхто й не викрив!

шепіт самотності дахів!

шепіт розмовами на цвинтарях!

шепіт краплинами воску на ребрах!

шепіт переплетеними пальцями!

шепіт вишневим димом на губах!

шепіт - жорстокий та зарозумілий! знаходить жертву в дзеркалах.

шепіт зрадник короткочасної вічності! хоч сам її створив.

шепіт - кричи, тебе не почують.

тікай, тебе не відпустять.

падай у його руки не опираючись!

шепіт - вивчи його вірші! випали на шкірі. не смій вмирати!

іронічний сміх шепоту!

шепіт завжди з тобою!

навіть коли вже тонеш під бруківкою мосту.

він - холодний - тремтінням за комір заводить у чужі коридори.

штовхає у спину:

"вперед

не обертайся" -

і дивиться вслід, поки не побачить маківку, що пірнає в безодню

***

й лише пастирі спостерігали як божевільний (не)самотньо шепотів у кімнаті з голими стінами.

...

Рей
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶
02.07.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Мабуть небагато людей можуть залишитися байдужими до дружнього виляння хвостом та вірного погляду тих, хто завжди готовий прийти на допомогу. Якщо вже здогадуєтесь про кого мова, то пропонуємо долучитися до нового авторського конкурсу "Псисті теревені" 🐶

... Детальніше
Блоги
Пательня. Випуск 15stas
24.07.2024
Вітаю, друзі. Звісно, що жорстка критика не всі під силу. Багатьом з нас набагато комфортніше бути в ... Детальніше
про естетики: міметичну, нормативну, романтичну, рецептивну та трансгресивнуАндрій Химерний
23.07.2024
Черговий душний блог з претензіями на літературознавство, просто гортайте далі. По суті, я хочу пог ... Детальніше
Творчі душіМері Поппінс
24.07.2024
Хоч я на аркуші не так давно, але встигла помітити, що тут неймовірна атмосфера! Таке тепле, дружнє ... Детальніше
Пательня. Випуск 14 stas
22.07.2024
Пательня. Випуск 14 Ну, що ж. Випуск 13 Пательні був самим коротким в історії пателен на Аркуші. Тож ... Детальніше
Як щодо екранізації? Ірина Удоденко
23.07.2024
Багато хто, коли пише, бачить перед очима чи не повноцінний серіал з яскравими спецефектами й крутою ... Детальніше
Ідеї зі старих фанфіківNekonosan
23.07.2024
Багато хто зі старшого покоління до 2013 року писали фанфіки на якісь російські фандоми, і не важлив ... Детальніше
На Аркуші вже:
11893читачів
146120коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: