Антоничева "Ракета"

О, скинути землі огидну рвань:

бескетів купини, болота чавкотливі,

всю плоть важку, смердючу та хітливу

кривавим сонцем бризнути із ран!

Червоний ніж ракети неба хлань

прорвав і сяє сильно й сиротливо,

і фейєрверків остаточна злива

прощально помирає в болотах.

А ти, бунтуюча сріблиста лань,

летюча за любов, а не за страх,

навіки розчиняєшся в зірках.

Прощай, планети яблуко гниле.

Летить ракета, зернятко мале,

сяйливе слово в сонця на устах...