Через болото дивно я ходила

Хтось пройде кладкою,

На протилежний бік дійде.

А інший не дістанеться до краю. Зникне.

Знов з'явиться хтозна-де...

На Беріг мала я ступити…

Зсунеться замість землі крупа.

У гречці проростають місцеві квіти.

Води, під кладкою, я не зайшла.

У руслі шовкові тканини там блукають

Все змінюють багрові кольори.

Зелені, мабуть, риби,

Що більше схожі на опале листя,

Із шовку стрибнули угору

Та попливли собі кудись туди.

Не можу я ніяк збагнути:

Це дійсність? Чи ілюзія моя?

Ой! Проростають з гречки сині нитки.

Нарешті бачу воду, із них вона виходить.

Там! У повітрі. Збирається у гелеві озера.

Вони ‒ живі! Зі мною розмовляють.

З'явилася людська рука

Із потойбіччя певно.

Схопила мене міцно і тримає.

Назад у звичний вимір повертає.

І знов болото, і стояча вода.

Та сама кладка. Він і я.