Розмова двох

– Ти знов блукаєш іншими світами,

А тіло тут підштовхує вітрами?

– Цей світ – це магель для думок.

Подамся в той, де менше помилок!

– Та я не проти, знай собі блукай,

Тільки ось тіло (храм душі) не забувай!

– Люблю свої, майже кістляві, драми.

А ти, як часто бродиш між світами?

– Я з них прийшов, здолавши втому,

Минув всі маяки, не кажучи нікому.

– Пізнав інших світів життя..

Я рада, що не маєш вороття!

– Вважаєш? Мушу лиш застерегти –

Я там помер, чи хочеш так і ти?!

– Я мертвою була багато років.

У напрямку життя зробила кілька кроків.

– Це добре, що ти душу відшукала,

Бо народитись для життя замало.

– Ти знаєш, що я зрозуміла, власне?

Без перебільшення – життя прекрасне!