Всеукраїнсько-особистісна депресія

Я знаю безліч слів,

Я маю декілька облич,

Я маю тисячі думок,

Деколи падаю я долілиць…

А потім стрімко підіймаюсь

і знову «берега пускаюсь».

Хоч знаю я багато слів,

Та часто нічого сказати.

Бодай, що-небудь вже скажи!

Та ж ні, НЕ МОЖУ, краще промовчати,

Щоби у вирву злості інших не пірнати.

Я маю декілька облич.

Доволі часто так буває,

Що хтось так сильно окриляє…

і посмішка зʼявляється одразу,

А потім змінюється на відразу.

І падаю я деколи щосили в землю,

Чому у землю?

Бо не відчуваю тіла…

Не памʼятаю, що й коли хотіла.

Лише лежу та й думку я гадаю,

Коли це все закінчиться… не знаю…

Ееех… знову в пристрасті із демоном пірнаю.

Нічого ти не вдієш, це життя,

Метаморфози. Трансформації. Злиття

Душі, та Серця й обовʼязково Тіла,

і… РОЗУМУ… (ледь не забула)!

Його включати зовсім не хотіла…

Так хаотично все….

Ой, СТОП!..

Достатньо думати, копатись

В розумну особистість чи дурненьку гратись!

В теперішні часи… часи «ВєлікорОсії»,

Де люди — представники гидотної емісії,

Забула я вже зовсім про кіно дискусії, євроекскурсії, міждержкомісії,

На зміну їм прийшли ракетоносії, репресії, диверсії.

Ой, знову…СТОП!

Дайте пігулки від депресії!

…О тааак, деколи падаю я долілиць,

Та змінюю знов сотні тих думок, облич,

І завжди я встаю, а тут… Не встала!

Чекатиму ще тижні два чи три.

Як сказано, «Пророком»,

який вже має сотні тих іудівських облич

Й не моргне оком.