Опівнічна людина

Опівнічна людина

---/---/-

---/---/--

Година північ пробиває

Та оголошує початок гри.

Того, хто вічність проживає

На поєдинок вперто кличеш ти.

Так розпочать скоріш бажаєш,

Бо ти ж бо правила знайшов криві.

Рідне імʼя мені віщаєш,

Своєї краплю з болем ллєш крові.

Зі свічки полумʼям тремтливим,

До свòго входу ти скоріше йдеш.

Аби я був з тобой "грайливим"

У душу свòю ти мене ведеш.

Хай Морок з полумʼям пограє,

Тому свічу оцю тримай міцніш.

Але мене як викликаєш,

Поринь у темінь ночі й тиш скоріш.

Відкриті двері. Згасла свічка.

Тепер я ладен увійти лютіш.

Хай заколисує ця нічка,

Я тільцем гратиму твоїм навтіш.

Та знову вогник цей ти палиш,

І цим мені ти видаєш себе.

Ти весь тремтиш! Так палко маниш!

Солодкий запах страху вслід зове.

Я вже підхожу надто близько,

Що свічки полумʼя твого тремтить.

Ти з жахом глянеш, падеш низько.

Бо голий гніт в твоїх руках блистить.

А я все ближче підкрадаюсь.

Та не врятує тебе з крейди круг.

Тобой до ранку не награюсь.

Тебе опісля заберу, мій друг.

І ось 3:33, game over,

Та не закінчено цю нашу гру.

Для тебе я відкрию нове,

Коли з собою заберу в світ сну.

І ти встаєш. Тремтять коліна.

Так мило з посмішкою в ліжко йдеш.

Тепер мій вʼязень добровільно.

Ти не втечеш від мене, лиш помреш.

Спокійно й тихо ляжеш спати,

І не помітивши зовсìм мене.

Ти сам схотів цю гру почати.

Не скоро досвід наш оцей мине.

І день за днем. І ніч за ніччю,

Я буду поруч до твого кінця.

Твоя душа - моєю річчю

Навік! Від першого твого слівця.

Так мало зовсім зосталòся,

Щоб тебе з розуму звести, хлопʼя.

А я з тобою граю досі.

Бо я - твій Бог, і твòя кара я!

І ось ще крапля. Ще хвилина.

Ти, в біса, довго мені будеш нить?!

Зʼїда тебе твоя ж провина,

Але залишилось тебе згубить.