Я бачила...

Я бачила, коли помилкою довіра,

Моторошні сни, що не на часі...

Коли на твердих льодах надто хитко...

Коли один «розіп'ятий», але всі на пласі...

Коли по битих шибках плакали дощами

Нічні примари, зрозумівши «дружбу»,

Й глухли від звісток уми, що прагнули роками

У «світі іграшок» продати чисту душу.

Я бачила уколи в серце, непристойний розум,

Ігристе — в поглядах, хмільне — у венах...

Що одержимий владою у пекла під гіпнозом,

І скільки янголів та демонів на сценах.

Я бачила, що люди не живуть... існують,

Благаючи про радість, мріючи про «дим»...

Коли безоднею надії біль шліфують...

Виходять першим, щоб повернутися старим.

Я бачила з залізною хваткою шакалів,

В глибинах неба кольори жорстокої війни,

Очі та губи, що шукають ідеалів,

І як в прокат здають тіла й прапори.

Я бачила в серцях ширини та глибини...

Коли життя та долі дриґом догори,

Коли добро не ціниться, а «дружба» має ціну...

Коли лестощі — пластиром, а на солодке — батоги.

Я бачила обличчя, прочерки та дати,

Сльози та усмішки, благання, катастрофи самоти...

Як люди можуть будувати й руйнувати...

Як може тепле слово врятувати й допомогти.

~Вірш був написаний: 19.06.2020~

~Відредаговано: лютий 2025~