Лінії попелу

Розмалювати не вдалося цю історію,

Так, наче колір лише чорний... Схаменись!

Ці кораблі вже не відходять в акваторію,

Все, що колись було там... Озирнись.

Позаду Віра і Надія, наче поспіхом,

Покинули вже ріднії гаї.

Я лінії життя проводжу попелом

По випаленій, стомленій землі.

В них — туга за хвилинами прощальними,

Тривога за хвилинами жалю.

Рядки ці вже не будуть привітальними,

Я в них жалобу серця переллю.

Наповню келих нотками надії,

Звільню не спішно від святої журби.

І зацвітуть, як хризантеми, мої мрії...

На полі битви перемир’я не роби.