Рідна незнайомка

Я побачив рідну незнайомку серед мовчазного натовпу в метро, своїм колись розбитим серцем я відчував її тепло…

Станція за станцією, мої руки тремтять

А ясний розум шепоче : друже, тобі нічого втрачать

Візьми себе в руки, зроби доленосний крок

Лише один малесенький ривок- Зберись!

Можливо долею прописано, щоб в метро ви зійшлись,

А що як це шанс, що буває раз в житті?

Що як її очі також шукають мене в натовпі?

А що, як вона, як і я чекала цього дня?

Чекала на просте «привіт», щоб розтанув між нами лід?

Та ось кінцева зупинка, двері відчиняються - це мій останній шанс….

Я простягаю руку вперед - та тіло скувало

Вона виходить, її силует розчиняється

А я залишаюсь…., а я….знову задихаюсь.