🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶

Електронні книги / #смуток (46)

Лютий

Смуток

Наразі найбільший здобуток

Сіро-ліловими

Не випадковими

Тінями тисне

Навмисно

Душа вкрилась пилом

А може то попіл надії

Чи віри

В майбутнє

Хоч досі присутні

В ній миті

Позаминулого літа

Із запахом щастя і квітів

Та попри доводи

Від них віє холодом

Лютий

Ніколи не зможу забути.

24.12.2022

...

Катерина Скрипка

Холодно...

Холодно ... «Я говорю з порожнечею»... Власний біль...

Ніби об шибки б'ються гілки горобини.

Янгол зняв крила — у нього вихідний...

Мрякою по весні сльози рутини...

Погляд на небо... Там сіра імла...

...«Їм не осягнути дно зоряного океану»...

Розум охолов, сни огорнула тиша...

Янгол без віри — що світ введений у оману...

«Кроки в темряві або сліди мерзлих снів?»

Світу б у свято вистукувати прірви...

Янгол пройде всі дев'ять клятих кіл...

І сили безсмертя тут безнадійні...

Холодно... «Я говорю з порожнечею» — власний двобій.

А за вікном нові світи-трясини...

Янгол зняв німб... Вдихнув грозовий спокій...

Рушив у тишу, пізнавши земні глибини...

~квітень•2023~

...

Lexa T. Kuro

Останні спогади зірок

Вночі зорі запалали,

А на ранок, повністю згасали.

Так само як і мої почуття,

Лише останки спогадів залишали.

Перед ними я брехала,

Серце ніяк тугу не зупиняло.

Я плакала, молилась, говорила в небеса,

Щоб забути ці миті днів каяття.

Як мені його забути?

Як викинути з голови?

Тисячу способів в серці я шукала,

Так і не знайшла виходу із них.

А зорі мені не вірять,

І я б не повірила собі.

Ці слова повні мольби,

Але вони їх не прийняли.

Ніхто мені не говорив,

Що кохання - це велика біль.

Я відчула як воно в'ється у серці,

І залишає глибокий слід назавжди.

Тому зорі, забути його я хочу,

І зранку після моїх слів.

Згаснуть всі сумні думки,

Про кохання створене з них.

...

Яна Янко

відречись

давай,розповідай мені про смуток,

я не скажу,що проти про це чути,

давай,я уже знаю сотні чуток,

проте кортіла біля тебе довше бути.

давай,розповідай мені про смуток,

що не зрозумію я ніколи,

як важко віднайти тобі початок,

себе згубила ти відколи.

давай,відкриєш усі травми,

волосся знову падає додолу,

а я підтримаю тебе негайно,

та ти,не запитаючи дозволу, -

зруйнуєш все.

давай,кидай в мене каміння,

трощи мене,зламай моє терпіння,

убий.

руйнуй мене,постав цей клятий хрест,

вбивай себе,висовуй свій протест.

так,проти мене.

люби і нищ все навкруги,

але хіба цього я заслужила?

порви,до крові,до кісток,

забудь усе,про що тебе молила.

відречись.

забудь.забудь про мою ніжність,

ти зрадила мене,мої пекельні бої,

не наближайся,

нині потрібна вічність,

аби відчула себе знову я живою.

...

дрю

Потік вільних думок

Я віднайшла свій спокій у вирі думок,

Не мучить більше ржавий заскок,

То таки мій тотем рятує від безсилля,

Сміливе бажання і трішки вміння.

Потік вільних думок мене веде,

Нехай той чарівник доленосний мене знайде

І помістить в казку й все розкаже,

Мій біль та смуток тоніком примаже.

Де ти і де я й куди все несе,

Чи батько нас вдома прийме,

Чи мати паляничок напече,

А дорога нас все веде і веде.

А чи так все легко й просто як здається,

Чи може розгадувати загадки доведеться,

До щастя лише один крок ступити,

Але йому не вдається мене полонити.

...

Діана Гобой

СОНЕТ НІЖНОЇ ТУГИ І ВСЕОБІЙМАЮЧОГО СМУТКУ

Слова, не вимовлені вчасно, краплями спізнілої роси

Котяться у скаліченої душі безодню глибоку,

Стигнуть у серці потятому отрутою на вічні часи,

Не сказані, звисають над тілом жалю грізним роком.

Слова, сказані невпопад, мимоволі кинуті не до ладу,

Ріжуть зсередини гострої провини лезом холодним,

Розбурхують, терзають вогнем пекельним кров руду,

Не вчасно вимовлені, в аорті в’ються чорним кодлом.

І тріпочеться у грудях метеликів смутку клубок

Всеобіймаючий. За сказані й не сказані слова.

Ллється із очей туги і ніжності стрімкий струмок.

Все розбила вщент, зламала необачності хуга снігова;

Хочеться зробити до хиткого миру крок,

Та слів, що повернути здатні все назад, нема...

...

Лія Гако

Предмет

Я предмет. Без емоцій і совісті...

Наче камінь, холодна душа.

Не проб’ється крізь призму ту мрія

Або пісня- весела й жива.

Лезо честі, болюче і гостре

З кожним разом врізається в розум.

Я не вірю в покращення більше

І надію утратила зовсім.

Я предмет. Я у стінах заточена...

Попри все далі хочу любити.

Розцвісти і ожити я хочу,

Хочу мрією чистою жити!

Зруйнувати високії стіни

І зріднитися з світом навіки.

Дарувати любов всім без міри

Й розливати барвистії ріки.

(листопад 2022 р).

...

Віршотвориця

Себе я знайду

Я живу таким життям, коли я не є собою,

У житті стається все, але я не відчуваю болю.

Життя моє стало самотнім, так як у мене немає волі,

Живу сумним життям, та не вірю в долю.

На життєвому шляху, я сама з собою,

Я живу таким життям, що можу померти за нього.

Плачу сьогодні, але завтра встану,

Чому ж себе я так ламаю?

Не знаю чи живу,

Ніяк свою долю не знайду.

Можливо відчую щастя в душі,

Та віднайду своє Я, у цьому складному житті.

...

Яна Янко

Згасаючий привіт

Кожен день, що судилось пройти в майбутті,

Знаходжу різнобарвні слова у своєму житті.

Кожен із них - це твій привіт,

Що освітлює мене несячи вдалечінь.

Чути твій голос - це мрія моя,

Мелодія, що в моєму серці луна.

Але життя коротке, шкода - це факт,

Правда гірка, ми не зможемо уникнути жаль.

Сповивай свій туманами суму,

Відкриваю сторінки історії смутку.

Мов мить у вічності, як криза піску,

Відчуваю спокій у хвилях дощу.

І коли голос твій стих,

Згасають всі звуки для мене,

Без твого - Привіт,

Не може моє битися серце.

...

Яна Янко

Слова брехні у зіницях неба

Давай, спробуй збрехати мені!

Не відводь погляд блакитних очей своїх,

Які стають темнішими за небо.

Я знаю ти брешеш мені,

У твоїх словах ніякої правди немає.

Нужбо, спробуй збрехати мені!

Дивлячись у мої зелені очі,

А ти мовчиш, ніякого слова не кажеш.

Так я знаю як складно тобі,

Брехати дивлячись в очі коханій.

Тепер, спробуй збрехати мені!

Коли я всю правду дізналась,

Хоча, можеш мовчати надалі.

Бо я вже пішла,

І мене вже ти втратив.

...

Яна Янко

У пекельному вогні палає смуток мій

Він там горить, він весь згорає,

Але ніяким болем його не здолати.

Мов полум'я моє серце стискає,

У незгасному вогні проживає.

Сильним вогнем він весь горів,

Так сильно все тоді палало.

А я сиділа у човні,

Та здалеку за цим всім спостерігала.

Сльози не текли з очей моїх,

Була сила вибуху незвичайна.

А я просто голосно сміялась,

Забуваючи про смуток останній.

Поки у воді тонула зрозуміла,

Що стала я тоді щаслива.

Коли моя душа зникала,

На моєму обличчі усмішка грала.

Із моїм диханням останнім,

Вогонь почав повністю згасати.

А я пливу уперед,

Поки серце застигає.

...

Яна Янко

Пам'ять у трояндових відтінках

Яскравий місяць у небі синім,

В хмарах схований вночі.

А я стою в парку холоднім,

Із букетом троянд, які подарував ти мені.

Їхній запах як отрута легка,

Яка знищила мої легені.

Гіркий смак кохання на моїх губах,

Яке, як я думала, буде солодким для мене.

Рани від гострих шипів на серці моїм,

Так легко отримала від тебе.

Але навіть у цьому гіркому моменті,

Біль розлуки менша за почуття до тебе.

Я знала, що кохання не схоже на казку,

Так я побачила твою брехливу маску.

І знадвору, здається, пуститься лихо,

Щоб я більше не згадувала цього психа.

...

Яна Янко

Не опускай погляду вниз, бо пітьму побачиш

Для чого відчиняти свої страхи?

Вони нічого хорошого не зроблять,

Але хто зрозуміє тебе, як не вони?

Тоді коли страх - це лише емоція людська,

Яка допомагає відчувати себе собою.

То людина близька,

Не допоможе позбутися цього.

Так, я знаю,

Страшно боятись чогось незначного.

Ти здивуєшся коли я скажу,

Що у житті не буває такого.

Можна боятись всього і повсюди,

Але пам'ятай, що його можна замкнути.

Десь у душі, в серці сховаєш,

Щоб не знайшла, щоб не зміг здогадатись.

Ключ від дверей потрібно сховати.

Від себе, від нього.

Щоб не пам'ятати,

Як від самотності хотілось ридати.

Я розумію, і ти зрозумієш,

Що цього не потрібно лякатись.

Ти не одна, ніхто не самотній,

І разом з ним відчуваєш ти спокій.

Є той - хто не дасть забути,

Але той - кого ти хочеш сховати.

Страх завжди з тобою,

Від нього не потрібно тікати.

...

Яна Янко

Це не кохання

Чому життя таке важке й суворе?

Ми намагалися розгадати секрет долі.

Але у нього не було відповіді, а у мене ключа,

Ми так і не відкрили ворота щастя для нас.

Моє кохання було схожим на сонце,

Яке піднімалось зрання.

А в нього як ніч холодна,

Коли все мертве довкола.

Я йому сказала, що хочу бути сама,

Але він мене не відпускав.

Не кохав, але злякався самотності,

Навіть якщо для мене - це важкий тягар.

Коли я зникла з життя,

Він всі жахливі моменти згадав.

Тоді зрозумів, що мене вбивав,

І сам себе в кінці зламав.

...

Яна Янко

Кроки захоплення

Подаруй мені перший танець,

Який я закарбую в пам'яті.

Де в обіймах твоїх я бранець,

Кружляю як вітер в кімнаті.

В цю секунду мрій таємниця,

Мелодія лине в наших серцях.

Як момент з нашого життя,

І хвилини короткий шлях.

Твоя усмішка як сяйво яскраве,

В твоїх руках мої крила літають.

Нехай світанок довго триває,

Поки ми танцюємо разом.

...

Яна Янко

Захід життя

Захід сонця, балкон і два стільця.

Я сиджу одна, а могли

Сидіти разом вдвох біля Дніпра.

Чашка кави і цигарка,

Одна чи дві поїздки на метро.

Навушники, як та уявна стрічка між тілами.

Усе життя пройде, щоб розплутати ці вузли.

Не поспішай,

Ти сядь, подумай поруч,

Придумаєм ми плани в голові,

На жаль, здійснитися вони навряд чи зможуть,

Але надію ти не відпусти.

Остання нота пісні в пісні пролунала,

І ти сидиш бездумно дивишся на стіл,

Лиш дощ мелодію у вікна тобі грає

та тихо слухає твої думки...

...

Stefaniuk Alexa

Вибач мамо

Вибач мамо, я відрізала коси,

Довгі, чорні, ти ними пишалась...

Більш плести я не буду їх, досить...

В Україні біда нашій сталась...

Плаття теж я носити не зможу,

Не одягну я мешти, а берці,

Вибач, мамо... Забуду, забуду...

Що ім'я моє Жінка як решту.

Я повинна, я мушу, так треба,

Сто причин і одна проти мене,

Обійми, приголуб мого сина,

Він надія моя, моє небо.

Вибач мамо, не можу інакше,

Хоч болить за маленьку кровинку,

Я повинна зробити це... Тяжко...

Щоб не жив він рабом до спочинку.

Щоб себе відчував наче сокіл,

Вільним, сильним, щасливим, великим...

І з майбутнім...

Пробач, мені мамо...

Я люблю Вас...

Не будем рабами!

Україну спасем від рашистів,

І життям заживем вільним, чистим.

11-12.04.2022р.

...

Мрія

Опівнічна проповідь

Я у серці маю те, що не вмирає,

Ця емоція живе в мені, і навіть не страждає.

Над пагорбами так далеко від мене проживає,

Тому і другий шанс з твоїх рук втікає.

Робота, відпочинок і простір між нами,

Непохитна любов з цілунками твоїми.

Обійми мене із заплющеними очима,

Ти пожирай життя - пожирач мого тіла.

Очі оточують нас як небесні світила,

Ти трагічний виконавець, але маєш знайоме обличчя.

Гріх мій, коханий мій - Божа людина,

Ти демон безвольний - дика тварина.

Твої обітниці залишають рани та шрами,

Перегини та обов'язки керують твоїми словами.

Моє тіло в русі, але слабкі та потерті коліна,

Ви минулому чи майбутньому, щасливо без тебе б жила.

...

Яна Янко

ти знаєш,я чекав тебе

ти знаєш,я чекав тебе,

понад усе чекав.

чекав коли весна прийде

й закінчення вистав.

чекав як охолоне чай,

тебе лише у снах вбачав.

ти не писала,і нехай,

я і без цього покохав.

і серце те,моє тверде,

як лід потроху розтава,

ти кинула його будь-де,

а я тобі його віддав.

чекав,допоки сонце не зійде,

чи знов за обрій упада,

та не зʼявилась ти ніде,

я кожен день тебе чекав.

чекав щоночі,вдень і щогодини,

і в кожній пісні бачив я тебе,

в тобі шукав завжди причини,

коли вже маска з тебе упаде?

чекав так довго,

що аж зрозумів сумне,

чекав не я,

а ти мене.

...

дрю

Не сезон

Мені для тебе нічого не жаль,

Хоч сонце, хоч вітер, хоч гори,

Мені, аби ти мене обійняв

У цю годину негоди.

Сказав, як завжди, що я - твоє життя:

Руками, словами, очима.

Мені, хоч би слово, й моє укриття

Залишиться десь за плечима.

Вже тліє надія, що це довгий сон,

який ніяк не скінчиться.

Що кожної ночі, знов не сезон,

Щоб нам з тобою зустріться.

...

MaL_Vi

Вицвіле фойє

Як годинникова стрілка - ти так тремтиш,

Нові образи - обріж, старі - залиш,

Лиш хвилинна згадка, секундний стан

Ціпкою згадкою тебе здолав.

Зламав, мов вітер хиткі жнива,

Тобі до скону вдавати, що ще жива,

Як фенікс багряний, але - без крил.

Надія, що ребра трощить тобі, мов штиль.

Жевріє сонце й сходить у теплий ґрунт,

Туди, де темно, страшно, і де завжди бунт.

Те місце, дуже схоже на твоє.

Пусте, безлике, вицвіле - фойє.

...

MaL_Vi
18+

Туди, де веде стежина..

Туди, де веде стежина,

де тихий осінній ліс.

Де тиха нічна година,

де ледь чутний скрип коліс.

Холодна була вже стежина,

і біжить річечка крові.

Та листя вже червоне

і щічки її мармурові.

Понівечене маленьке тіло

дихати більше не взмозі.

Багряна була її шия,

і річка тече по підлозі..

За шумними лозами лісу,

де її ніхто не знайде.

І сердце більше не б'ється,

куди ця річка тече?

Туди, де веде стежина,

де тихий осінній ліс.

Де тиха нічна година,

де ледь чутний скрип коліс..

...

Морана Біла

Щоб не плакати у скруту

Щоб не плакати у скруту,

Я не заїдаю смуток,

Не кричу і не сварюся,

Не покажу, що боюся.

Не накинусь з кулаками,

Не нап’юся до безтями

Не жалітимусь – не треба

Чи ж у жалості потреба?

Краще стану, заспіваю,

Або щось собі заграю,

Виллю душу в рими знову

І забуду про тривогу.

Голову здійму високо,

Подивлюся у всі боки,

І крізь сльози посміхнуся…

Вже й нічого не боюся.

(травень 2021 р.)

...

Марина Герелюк

Смуток

Смуток

В мені осівся, тінню, смуток.

Він закрутився в тугий жмуток,

Розхристаних сліпих думок,

З розірваних рядків ниток.

І в цім війна усім виною,

Закривши небозвід собою,

Заповнила его пітьмою,

Присмачивши дні гіркотою.

Утомою укрила груди,

Загнавши в серце лезом муки.

Розп’яла навпіл душі струни,

Неспокоєм зв’язавши руки.

Мене здолав тужливий смуток.

Він закрутився в тугий жмуток,

Розхристаних сліпих думок,

З розірваних рядків ниток.

...

Марія Чирич

Смуток

Я буду смакувати смуток,

Затягувати, як цигарковий дим.

Покірно буду волочити пута

Своїх холодних літ і теплих зим.

Я вип'ю смуток до прозорої печалі,

До дна спорожненої склянки.

І в смутково-отрутному запалі

Стрічатиму свої холодні ранки.

Підступить післясмуткове сьгодні -

Минуле знов оточить тісним колом...

Нехай поглине смуток цей безодня,

Нехай він не повернеться ніколи.

...

Лірика

Коли закінчиться війна

Коли закінчиться війна,вернуться з фронту хлопці, хтось цілий не ушкоджений ,хтось на щиті в коробці.

Хтось буде накривати в дома стіл,за перемогу неньки, а в когось будуть на могилі плакать всі рідненькі.

Ну як же пояснити тим малим,що плачуть над могилов, що татко їх герой,помер за батьківщину.

Ідуть роки,минає час і діти підростають, про те що батько їх герой вони не забувають,та взявши волю у кулак,характер свій клипають.

Хвала богам,усе давно скінчилось,та тільки смуток і печаль,у серці залишились.

...

Roman Andrusyk
12+

Човен

Пливе в човні

Частинка одиноких душ з усього світу..

Хтось з них подряпаний,

Хтось вщент, на жаль, розбитий.

І за своє короткеє життя,

Ці душі не змогли отримать щастя.

Їм не повезло...

Хтось розбив їм серце.

Можливо, це були вони самі.

І смерть стара пливе із ними разом.

І ціль її довезти їх кудись.

Бо душі ці святого лікування потребують.

Їх зцілять, коли Смерть їх довезе.

І знову вони підуть по Землі.

І матимуть ту ж саму ціль -

- Знайти себе та істиннеє щастя.

І Смерть, й Життя

Бажають їм щодня наснаги.

...

ElfFlowering
12+

Смерть

Прийшла й до мене ця стара з косою.

Не бачив я нічого, крім її очей.

Вони були, як в молодої діви,

Що бачила всесвітнє горе й смуток.

Й знала мене краще за усіх.

Вона спитала:

— Віктор. Чи прожив ти своє життя так гарно, як того хотів, коли був жив?

Чи може, хочеш щось сказати, перед і тим, як йти на упокій?

Я глянув в її очі. Смерть втомилась.

В її очах виднівся сум.

Я відповів їй чесно:

— Люба пані, я прожив довгеє життя. Дітей й дружини я не маю, тож й плакать нікому, як я піду.

Та й ти також прекрасно знаєш. Я вів лиш чеснеє життя. На жаль, лише, не вірив в себе.

Робив не те, що привело б до мрії.

Ти передай, будь ласка, якось живим душам.

Лиш одну річ.

І смерть, діставши диктофон, кивнула.

— Живіть і проживайте кожну мить. Життя інших істот дорогоцінне. Ідіть до власної мети щосили. Якусь сім'ю ви заведіть, та хоч й кота.

І дякуйте за кожну мить життя.

І я замовк, і смерть прийшла за мною.

Взяла мене за руку, й ми пішли.

Я не боявся смерті, й ви не бійтесь.

Повірте на слово, не скривдить вас вона.

За цю коротку мить розмови,

Лиш смерть перетворилась на мою сім'ю.

І була поруч увесь час.

Моя душа не зникла, ви не бійтесь.

Переродивсь лиш я у цей момент.

І маючи нове життя, побачимось з тобою ми колись, як доля зведе наші дві душі.

У світі всіх живих і теплих, як був я.

...

ElfFlowering

Осінь

Ще так обережно скрадається осінь:

Потрошку вкорочує поли дню,

Стирає із неба тендітну просинь,

Жене попелясті насуплені хмари,

Неначе вівчар розповнілі отари,

І мжичкою росить злотисту стерню.

Ще дріботить помаленьку осінь:

Обсмикує яблука стиглі в саду,

Палітру дістала і пензель, і фарбу,

З багрянцю і злота замішує звабу –

Майстерно малює картину свою:

Мазок – і калина в червоних коралях,

Мазок – і жовтіє вже перший листок,

А смуток у душу, як вуж, заповзає…

Хоч око радіє, та щемко на серці,

Бо літо, знеможене, впаде у герці,

Бо осінь підступна прискорює крок.

Світлана Мазуренко

...

Світлана

Біль від кохання

Я благатиму тебе безнадійно,

Щоб ти залишився зі мною.

Але ти підеш й навіть не обернешся

Після всього , що між нами було.

Ти забудеш мене ,

А я тихо збиратиму серце своє,

Що так жорстоко ти розбив на шматочки

І в один прекрасний момент ,

Хтось інший захоче мене кохати .

Але я більше не дамся,

Бо серце пам'ятає жорстокії рани,

Й ніколи не захоче новії.

А коли заживуть старії,

Обернеться воно наче бронею,

Яку не зможуть пробити жодні слова.

А ти будеш далі кохати ,

Бо для тебе це всього лиш гра.

А я тихо страждатиму далі

Від того , що не змогла захиститися сама

...

✨ ім'я секрет ✨

Мила плаче

А мила плаче, тай плаче.

Так, що дощі підуть солоні.

Від смутку, обличчя дівоче,

прикривають руки холодні.

Потім сидить, та німа дивиться кудись...

ковтаючи журбу як отруту.

Та ти лишень на неї подивись,

як згадує історію забуту.

Настали ж для милої часи паскудні,

невинна душа немов стала важче.

Та прикривають обличчя руки холодні

А мила плаче, а мила плаче.

...

Нінель Кохана
18+

Подих твоєї дущі

Я хочу розтанути в повітрі,

Точніш у тобі.

Підійди до мене с заду

І трішки обійми.

Потім можеш щось на вухо сказати

Голосним шепотом, щоб я це чітко почула.

Твої руки спускаються вниз,

А я підіймаюсь на верх

. Прильнувши головою до тебе,

Можно почути подих твоєї душі.

Такий торопливий і бездоганний.

От твої руки в мене на спині,

А мені хочеться падати,

Може з сорому, чи від буття.

Будильник заграв.

Це моя фантазія, а не життя.

Я прокинусь, напишу «добрий ранок»

А могла прокидатись з тобою,

Та казати «Прокидайся кохана!»

...

Stefaniuk Alexa

Відьмине коло

Кіт застиг у темряві,

не наважуючись зробити крок.

Вона прийшла під ранок.

Місяць і зірки

мимоволі стали свідком

її любові до нього.

Вересова настойка кипить у казані.

У хатині ледь чутно шепіт.

Таємничість.

Сонце заховане за хмарами,

ліс оповитий туманом і прохолодою.

Спокійне життя.

Чорне волосся сплутане.

Жіноче тіло танцює в язиках полум'я.

Свобода.

Чути вовче виття.

Це не любов,

а дике полювання.

Спертий аромат сухоцвітів

і липке, тягуче почуття всередині

стали невіддільною частиною її життя.

Пройшов місяць.

Птахи так само мовчать,

а ліс болісно дихає.

Сьогодні

її вірний супутник – кіт,

сказав, що кохання – померло.

Поділ сукні тягнеться по підлозі,

витончені пальці були стиснуті у кулаці.

Самолікування.

...

Чорновод

Твоє діло

Плач, бийся чи кричи,

роби все що хочеш, твоє діло.

Сумуй, страждай, та хоч мовчи,

Роби все, щоб ти зомліла.

Не пасує кохання до твого серця,

не пасує усмішка до твоєї вроди.

Нічого моя люба, все ж минеться.

Та скоро не стане за вікном похмурої погоди.

Подивись туди, подумай та помри.

Помри, не знаючи нічого.

Не знаючи горя, смутку та журби,

Прошу, ім'я моє забудь надовго.

На жаль, не відчуваю я тривоги.

Може цього ти навчи?

Від мене не дочекавшись допомоги,

Плач, бийся чи кричи.

...

Нінель Кохана
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶
02.07.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Мабуть небагато людей можуть залишитися байдужими до дружнього виляння хвостом та вірного погляду тих, хто завжди готовий прийти на допомогу. Якщо вже здогадуєтесь про кого мова, то пропонуємо долучитися до нового авторського конкурсу "Псисті теревені" 🐶

... Детальніше
Блоги
Переклад книжки Ірина Удоденко
24.07.2024
Вітаю, спільното! Виникла потреба перекласти свою книгу на англійську мову. Чи мав хтось такий досві ... Детальніше
Пательня. Випуск 16stas
24.07.2024
Вітаю друзі. Продовжуєм працювати над текстами. До речі, коли ми розбираєм стороннє оповідання ми не ... Детальніше
Один із самих болючих розділівМаксиміліан Степовий
24.07.2024
Всім привіт! Радий знову презентувати новий розділ до книги "Таємниці дому пані Дорсет" в якому я ві ... Детальніше
Почуйте Тіло Ніка Орача!Антон Ейне
24.07.2024
На каналі "Химерієць" озвучили моє оповідання "Тіло Ніка Орача". Приємно бути першим. Чи це Орач у н ... Детальніше
Пательня. Випуск 15stas
24.07.2024
Вітаю, друзі. Звісно, що жорстка критика не всі під силу. Багатьом з нас набагато комфортніше бути в ... Детальніше
Моя участь у Божественній масціКатерина Лилик
24.07.2024
Якось я написала, що маски даровані суспільством є найзручнішими для використання. Головне не виходи ... Детальніше
На Аркуші вже:
11902читачів
146384коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: