Мандрівник

Понад степом, понад лугом

Пролетіла чорна смута.

Все кружляла й забавляла,

А потім вразила ударом.

Вона попала в невелику хату,

Звичайненьку та біленьку.

Де вже третій день підряд звучить гіркий жіночий плач.

Поряд була жіночка бліда,

У руках вона тримала свічку,

І вже мертвого мандрівника вона до себе підізвала.

Немов навіжений, він за нею пішов,

Не глянув на матір, а повз неї пройшов.

Тяжко зітхнув і разом зі Смертю покинув рідну землю.