Смак

Відтоді Котян часто йшов за цими двома, що повсякчас плелися у хвості пошукового загону. Згодом він дізнався, що повненького хлопця насправді звали Матвієм, а худе дівчисько з тонкими кісками радо відзивалося на ім'я Лорена або Лора. Йому було трохи ніяково за той випадок, коли він поцупив їхню знахідку. Він безперестанку крутився під ногами Лори, легенько підпушував лапами ями і одного разу, наче як несподівано, підкинув біполярного транзистора з простою схемою. Ото було радості у цих двох. З того часу вони зарахували Котяна третім членом своєї команди. Підсовували під рота свої недоїдки і наливали у пластикову кришечку трохи води. Він нічим не видавав своєї справжньої природи, з вдячністю приймав турботу та ласку і навіть муркотів на дівчаче «Тянка». Звісно, сподівався, що колись, може через три-чотири роки, коли вони стануть бодай повнолітніми, поговорити з ними відверто і долучити до свого таємного плану. Але не тепер. Поки вони офіційно рахувалися дітьми, він слугував їм лише за милого котика, що вештається вслід за шматок курячої шкуринки.

Звичка носити на собі чималі тягарі неабияк допомогла Матвієві витренувати сильне тіло. Тепер оте зневажливе «Пакет» геть зовсім не клеїлося до його випнутих м'язів. Лора витягнулась у зрості. Вона носила чудернацькі зачіски, плетучи коси у різноманітні візерунки. Не раз Матвій зачудовано зупиняв свій погляд на її очах. Там вирувало незнане ним море: інколи блакитне, інколи зелене, а бува й покрите срібним серпанком вранішнього туману. Лора оберталась до нього, стискала кутики губ, стримуючи ширину посмішки, і ледь червоніла. У такі миті Котян стрибав до її колін, змушуючи голосно сміятись і говорити зовсім дитячі слова, на кшталт: «Тянка-чіплянка, Тянка-цяцянка хоче валер’янку». Так, дівчинко, не дорослішай. Залишайся Плямкою. Ще не час бути закоханою і збентеженою від незнаних почутів.

Трійця все менше спілкувалась з учасниками пошукового загону, де верховодили Токар і Павук, нахабних і, відбитих на всю голову, відчайдухів. Тепер шукачі просто скидали важелезні знахідки до купи, а Матвій згодом переносив усе до загального сховку. Сьогодні пара підлітків, за компанію з котом, забарились і прийшли до зазначеної купи аж під вечір. Це й не дивно. Тому що кожна мить разом для юних Матвія і Лори тепер значила набагато більше, ніж те було якихось півроку чи навіть дві місяці тому.

— Пакет! Ось ти де, жирунчику! Ми тебе, йой, як зачекалися! — Павук сидів навпочіпки біля чималої купи брухту і розхитував своє худе тіло в такт мелодії, яку насвистував Токар.

Той враз перервав свою музичну заставку і піднявся на повний зріст. Із сутінкового туману виринули ще три постаті. Нижню половину їхніх облич прикривали темні хустки, зав’язані на потилиці. Голови обліплювали тугі плетені шапки. Здавалося, то вистрибнули химерні ніндзя зі старого фільму. Агресивні погляди не віщували легкої розмови.

Матвій відвів руки назад, намагаючись прикрити Лору. Вона відійшла назад, озираючись довкола. З-за її спини вийшли ще троє, у таких самих шапках і хустках на обличчі.

— Чого вам треба? — Матвій грізно звів брови.

— Спокійно! Спокійно, — виступив вперед Токар з глузливим усміхом. — Я хотів лиш запитати… — він витягнув своє лице в неймовірно лячну гримасу і гаркнув: — Якого хера ви крадете наше добро?!

Матвій навіть не встиг відповісти, як один з місцевих ніндзя скочив позаду й штовхнув його під коліна. Хлопець впав. Інші накинули на його плечі дротяні мотузки і стягнули міцними вузлами зап'ястя, одне до одного. До рота запхали брудну ганчірку. Він повернув голову в бік і побачив, що на Лору накинулись ще два «косплеєри». Руки дівчині примотали до стегон, а ноги розтягли в сторони і прикріпили за стопи до забитих у землю кілків. Її одяг тріснув під хлопчачими долонями. Проблема, як виявилось, була не тільки в зниклих речах.

Котян з перших секунд заховався за великий камінь і намагався осягнути ситуацію з позиції найліпшого спротиву. Він зовсім не збирався залишати своїх друзів для наруги. В його арсеналі захисних пристроїв було декілька таких, наслідки яких можна було б віднести до випадкових ситуацій або тих, що спричинялися природою. Скажімо, Котян випускав тонкий струмінь сечі, що палив кислотою, чи глипав надто яскравим променем, що засліплював очі противника і випалював роговицю. Але зараз потрібно було діяти в декількох напрямках і прицільно, щоб не зашкодити своїм.

Павук уже підступав до Лори з розстібнутим паском на штанах. Позаду, над його плечем, сопів Токар і давав слизькі поради:

— Розірви її сорочку на грудях і потрись прутнем об соски. Відразу набере. От побачиш!

Зграєю пронеслись хтиві смішки. Павук вишкірився з гортанним булькотінням, наче там, всередині його нутра, набрався квасний окріп для засолки огірків. Він спустив штанці до колін, вимахуючи оголеним відростком. Повільно нахилився над тремтливим дівочим тілом. Токар і шестеро ніндзя стали півколом, аби споглядати все на власні очі та коментувати забаву.

— Павук! Це ж тобі, як посвята! З почином тебе, бро! — Токар, схоже, мав подібний досвід і всіма своїми словами та жестами зображав із себе бувалого ґвалтівника. Хлопаки енергійно кивнули і загиґотіли у передчутті, незнаного їм досі, видовища.

Ніхто і не помітив, як Котян пробрався до рук Матвія і пропалив лазерними променями вузлики. Силою думки наказав хлопцеві рухатися якомога тихіше.

Ніхто також не очікував, що невідь-звідки на них виприсне густа пара газу. Лише очі одного ніндзя, який стояв позаду усіх, помітили, що з поміж ніг дівчини вискочив кіт зі здоровенною пащекою. Але хлопець у хустці на носі не довго зміг тішитись такою феєрією. За мить він був так само як і його друзі, затиснутий у вузьку шпаринку сприйняття реальності, яка вигравала зовсім невтішні мелодії в скронях, поки не замовкла.

— Це ненадовго! — повідомив Котян Матвієві. Для хлопця слова сприймалися напрямо, відразу в свідомості. — Допоможи підняти кілки з землі.

Матвій відвернувся від оголеного тіла Лори і зайнявся звільненням її стоп. Котян розрізав гострими зубами клейку плівку на руках дівчини і вийняв брудний кляп з рота. Лора запахнула на собі одяг. За мить вона вже була на ногах. Кіт швидко підбіг до знерухомленого тіла Павука і видзюрив запас заготовленої сечі на оголений пах. Матвій лише смикнув бровою, коли шкіра Павука взялась пухирцями.

— Візьми її на руки і бігом за мною! — смугастий хвіст замайорів між кущиками трави.

Матвій нічого не питав. Він чимдуж погнав за малим рятівником. Лора припала до його плеча, нездатна навіть на плач. Кіт прискорився не на жарт. «Реактивний, чи що він там має у своїй дупці?»

— Хутчіш, хлопче, я тобі ще не таке покажу, — пролунала відповідь неоновим сяйвом у ділянці лівої скроні. Матвій довірливо кліпнув і додав у крокові.