Смак

У сховку панував безлад. Посеред печери стояв розтрощений стілець. Під ним темніли калюжі крові. Лора застигла німою статуєю перед місцем катувань. Мимоволі стисла кулаки і зціпила зуби. Оглянула пильним поглядом приміщення, вивчаючи кожний закапелок, кожний куточок їхнього заповітного місця, що раніше було втіленням дитячих мрій, а згодом стало захистом від чужих очей, коли стосунки заполонила романтика. Правда, останнім часом між ними настала пауза, але не з вини Матвія. Ні, ніяким чином не з його провини! Лорі потрібно було розібратись у собі, зібрати себе докупи. А ще стільки нового вона дізналась від Котяна. Якщо вірити йому, вони мають шанс змінити тут усе. На цій думці з очей бризнули сльози. Котян став її найліпшим другом. Вона беззастережно могла довірити йому свої найпотаємніші думки і переживання. Дівчина навіть не уявляла тепер своє життя без спілкування з кібер-котом. Тихий рух у кутку привернув увагу. Там, здалося, пробіг пацюк чи кажан затріпотів крилами. У ту мить Котян вигукнув і вона не встигла пильніше придивитися до того місця:

— Лоро, поглянь! — він стрибнув з полички, на якій Матвій зазвичай щось майстрував. — Лише глянь!

Лора нахилилася і простягнула руку під його мордочку. Він розімкнув зуби і опустив на її долоню предмет: тоненьке колечко з камінчиком, закріпленим у потайний спосіб. Таке виконання вона колись бачила в старій книжці, що слугувала (як і все паперове) для розпалу вогнищ.

— Гарно, правда? Приміряй, будь ласка. Гадаю, це тобі призначалося, — Котян стрибав навколо її ніг і не вгавав у захваті від знахідки.

— Справді?

— То ти згодна?

— З чим?

— Бути його нареченою? Він хотів тобі це принести. Я впевнений, що сидів тут і майстрував, аби запропонувати тобі.

Лора шморгнула носом, встромила тоненький пальчик крізь колечко. Так, вона пам’ятатиме його. Вона зробить все, щоб зберегти свої почуття до нього. Вона його витягне з біди, щоб не довелося вчинити і через що не довелося б переступити.

Котян кивнув і попрямував до виходу зі сховку, промовляючи у своїх думках так голосно, що Лора теж почула: «Хай вона кохає Матвія. Вона прекрасна у своїх почуттях, навіть у стражданні та розпачі.»

Він вважав себе охоронцем її душі. Не маючи власної душі, він міг відчувати себе живим, а не просто свідомістю у механічному тілі. Міг відчувати смак.

— Гей! Котяне! — дівчина скрикнула, немов пирснула зо сміху.

Він обернувся і ошелешено вирячився на темний флайборд, на якому стояла Лора, припасовуючи до ніг еластичні кріплення.

— Що? Звідки це тут взялося? — Котян обходив навколо літального пристрою і принюхувався до незнайомих запахів. Він добре розумівся на таких механізмах. Ще в роки його юності, флайборди, започатковані винахідником Френкі Запата, набули шаленої популярності. При належній фізичній формі і не досить тривалому тренуванні, керування таким пристроєм приносило насолоду не меншу за гасання реактивним байком. Завдяки рідкому паливу, двигун флайборду міг віднести пілота на висоту на три кілометри і розвинути швидкість до 250 км/год. Підлітками, у 30-х роках XXI століття, він і його друзі, такі ж самі шибайголови як і рудоволосий Костянтин Натанович (тоді ще просто Костя), не раз влаштовували змагання на швидкість перельотів між сусідніми містами. — Лоро, що ти збираєшся робити?

— Як це: що? — вона скрипнула зубами. — Невже ти думав, що я отак залишу Матвія в біді, коли є можливість його врятувати? Ми летимо витягувати його з лап клятих мутантів!

— Ти… ти… — він почав заїкатись від напливу непередбаченних рішень. — Ти звідки знаєш, що його супроводжують зомбі? Ти хоч вмієш керувати? Лорено!

— Стрибай хутчіш! Немає часу пояснювати! Просто стрибай мені на плечі!

Котян зігнув передні лапи, відвів вуха назад і відштовхнувся в стрибку. Лора нахилилася, підставляючи плече. Потім вона різко повернулася, крутнула стегнами ліворуч-праворуч і піднялась у повітря на півметра. Лише тепер Котян помітив рух у кутку печери. Він засвітив очима. Довготелесий мутант хапав ротом слину, що змішалась із кров’ю та стікала підборіддям з перекривленого писка. Однією рукою він притискав різану рану на грудях, а іншою загрібав кам’янисту підлогу, ламаючи загрубілі нігті.

— Добий його на всяк випадок, для вірності, — недбало кинула Лора.

— Ти… ти його поранила?

— Може і вбила, але добий, щоб це відбулося швидше. Хтозна тих зомбі, може у них больовий поріг надто високий, щоб здохнути від шоку.

Котян направив сліпучий промінь. Монстр смикнув головою, вражений лазером, і повалився на спину. Очі скляним поглядом втупилися в темряву печерного склепіння. Лора схлипнула, Котян напружив спину.

— Не зважай. То за його душею. Вона вже давно втрачена. Він не міг навіть боротися, — вона спритними рухами стіп розвернула флайборд і спрямувала його до виходу.

На галявині пристрій набрав потрібну висоту. Відчуття провини і шоку все ще не відпускало дівчину. Вона щойно обірвала чиєсь життя.

— Свої ж, гади, залишили пораненого, — Лора два рази рухнула щелепами, ніби пережовуючи свій вчинок. Звісно, вона вчинила правильно. Захищала своє життя. — Уявляєш, що вони роблять з людьми? Не можна дозволити їм витворити таке з Матвієм! Якщо його не повернути зараз, то ніколи вже не повернемо. Ніколи!

Котян з кожною миттю не міг надивуватися тим змінам, що відбулися з Лорою. З тихої і обережної мишки вона перетворилась на вогняну фурію. Він і гадки не мав, що та підготувалась до подорожі незгірш за вправного солдата. Той ніж опинився в її руці в потрібну мить і вона не схибила в ударі ні на міліметр. Такі тренування мали б бути у неї регулярними і, певно, тривали дуже давно. Невже він не помітив цієї спритності за нею? Не дівчина, а загадка! Вся теорія про романтику і проведення часу наодинці з тендітною особою, що потребує захисту та опіки, розбилась на дзеркальні скалки, утворюючи гротескні відображення нездійсненних мрій. Господи! Але він все одно її кохав! Він був готовий загинути разом з нею пліч-о-пліч у нерівному бою, хай якими божевільними не здавалися рішення з огляду на всі теоретичні ризики.