«Титанік» за «Життя інших»

Спочатку... в ній було сонце пекучих рум’ян,

Був дикий незайманий погляд,

що дививсь з бельведера юності.

Я любив її пишні й такі пустоцвітні вуста,

Які ще не важили слово на шальках гучності.

Я любив, як вона підбирала волосся зі свого плеча,

Те, що не знала класичних романів, фільмів,

не вживала «це з власного досвіду»,

Не було в ній важких, перевитих жагою мовчань,

Але простоти й любові було удосталь.

Вдруге, коли ми побачились в її очах

Я бачив гаряче сонце шукань та відбутих зустрічей.

Дозрілі вуста смакували немов виноград

Слова,

Слова,

Слова

І стільки було в ній пристрасних словосполучень, що

Я знову закохувався... Знову. Нехай чистота

І колишня наївність тепер велелюбно дивилися.

На жаль, ми покинули світ, той що був

залишивши занедбаний сад,

Якому потрібне доросле переосмислення.

01.11.2024