Кишеньковий друг із тисячею лез

Сліпучо-білий, ніби вкритий срібною лускою Левіафан, монстр серед астероїдів, дорогоцінна здобич - «Білий Кит», наближався у своєму перигелії до планет Земної групи. Напереріз монстру долала чорний міжзоряний океан жива іскра, безіменна гарпунна космічна шлюпка. У ній - двоє міцних чоловіків зависли у центрі пілотської кабіни, схожі на римських гладіаторів, що вітаються, міцно стиснувши один одного за передпліччя. Вони мовчали, скривавлені: обличчя до обличчя, очі в очі. Замість слів - удари. Правиця одного врізалась під ребро іншому. Той навіть не думав ухилятись, чи прикрити себе вільною рукою. Стусонув у відповідь. Без поспіху, по черзі: ударив, отримав, проковтнув кров, вдихнув, замахнувся, знову вдарив. Навколо плавали у невагомості бризки крові, зливаючись та перетікаючи, ніби бульбашки у «лавовій лампі». Чоловіки не зважали, із тяжким хеканням вони рубали повітря кулаками.

Заскрипіла тривога, головний монітор замість смарагдових променів радарів висвітив картинку з передньої відеокамери, перекреслену білим хрестом прицілу рельсотрона. Автопілот попередив про маневр. З’явилась незначна гравітація до лівого борту. Іван першим розтиснув пальці, подивився поверх Максового плеча на сріблястий напівдиск «Білого Кита», що вже затулив дві третини екрана.

- Досить, - сказав Грабов, - «Кит» вже на носі у шлюпки.

- Досить буде, коли я скажу, - процідив Макс, проте кулака опустив, - Тепер тобі усе зрозуміло? Стосовно спільних дитячих спогадів, і взагалі?

- Загалом, так, - відповів Іван, - Перш ніж вирівнювати курс, поприбираймо. Рідина в невагомості може наробити біди, - він вказав на «криваве шоу», що перетікаючи зливалось у кулю під стелею кабіни, просто під блоком запобіжників.

- Ти й збирай, - кинув Макс через плече, і сів за пульт, - Зараз моя зміна - я маневр завершу.

Шлюпка прилаштувалась у тінь «Білого Кита» і дрейфувала поруч паралельним курсом. Макс вирішив: пора. Добре, що випало «розім’ятися» у стрільбі по сміттю. Пробних залпів можна не робити, вже достатньо пристрілявся. Він перемкнув гармату у режим вогню гарпунами. Перехрестя прицілу змінило колір на зелений. Це означало, що снаряд з заповненою рубідієм колбою вже ліг у казенну частину гармати.

Постріл, спалах на поверхні астероїда - хімічна реакція намертво влютувала гарпун у дорогоцінну металеву тушу. Мономолекулярна линва між шлюпкою й астероїдом натягнулась.

- Все! Тепер він - наш! - Радісно вигукнув Грабов, котрий замість прибирати, спостерігав за полюванням.

- Взавтра висадимось на тіньовий бік, закріпимо на ньому двигуни - і додому, - Макс потягнувся у кріслі, - а сьогодні - відпочиваємо. Дрейфуємо. На линві за «Китом» - ми в …

«…Безпеці, » - хотів він сказати, коли бортовий інтелект шлюпки вимкнувся. Індикатори та панелі погасли, з під кришки блока запобіжників заструменіла цівка диму. Погасли екрани. Безмежні космічні простори зникли, натомість лишилось дивитись на тьмяно-червоні від аварійної підсвітки порожні стіни тісної рубки.

- Якого біса!

- Замкнуло. Схоже, електроніці - капут. Тепер маємо мороку. Між іншим, через твою дурість, Луговий.

- Грабов, ти чому не прибрав свої шмарклі? Я ж тобі наказав! - гидливо скривившись, Макс вказав на криваву бульбашку під стелею.

- А там твоїх шмарклів більше. Не треба було бійку починати! Я ж тебе попереджав: «Давай спочатку краплі переловимо», - а ти… - Іван перервався, глянувши вгору, - Дідько! Ми що, падаємо на астероїд?

- Монітори вимкнуті, чого наперед скиглиш? Чи кіборги бачать крізь обшивку?

- Гравітація змістилась на ніс, поглянь на кров! - Іван вказав під стелю.

Тьмяна аварійна підсвітка окреслила контур найбільшої кривавої бульки, що видовжилась до носа шлюпки.

- Зараза… Прискорення 0,03 g, не більше, - Макс примружив око на краплю, - Нехай, приймаємо. Зараз, спочатку відстрілюємо линву, а потім - я вручну пригальмую.

- Максе, ні! Ти з глузду з’їхав! Двигуни - і наосліп?

- А що вдієш, Ванько, що вдієш… - вишкірився Макс.

Луговий оглянувся на злощасну кров, відщебнувся від крісла, щоб, краще за нею слідкувати, крутнув штурвал ручного керування і витиснув тягу.

- …Однаково - хана-а-а-а!

Іван пристебнувся у кріслі другого пілота і теж не відводив очей від імпровізованого гіроскопа: крапля спочатку витягнулась у передню частину кабіни, а потім, прокресливши вертикальний слід, опинилась під стелею, розмазала свої рештки по кришці панелі запобіжників.

- Линва! Дідько! Максе, клята линва! - Іван встиг однією рукою закрити забрало свого шолома, а іншою - штовхнути важіль ручного запалення.

"Якого біса не розблокувались магнітні замки на гарпуні? Економісти бісові... Політика компанії, туди її через ковіньку... Винайму адвоката і здеру з них максимальну страховку..." - встиг подумати Макс, поки надміцна, сплетена із мономолекулярних вуглецевих ниток линва крутнула на собі судно й жбурнула його, наче з пращі.

- Ми таки розіб’ємось об цей клятий астероїд, - промовив Луговий за мить до зіткнення.

«Білий Кит» впав на ніс шлюпки.

ПОВНІСТЮ БУДЕ У ПАПЕРОВІЙ ЗБІРЦІ НФ ВІД "ЛІТАВИЦІ" - "ЛЮДИНА КВАНТОВОЇ ДОБИ"