Зухвалість

Таким зухвалим сонце не було ніколи.

Цілує тебе в губи, гладить стан,

Дало свободу дій своїм "рукам",

Не припиняючи тактильної сваволі.

По шиї ковзає промінням до плечей

І мерехтливим світлом ніжить спину,

Уперто вниз торуючи стежину,

Ледь-ледь торкаючись (а я ж все бачу!) до грудей.

А ти всміхаєшся йому крізь сон так хтиво

Та ненавмисно ковдру тягнеш вбік,

І сонячний кидається потік

До тіла твОго млосного, мов злива.

Я аж із ліжка гепнувся... Та ні,

Це вже перЕхід за всілякі межі!

І як герой античний, без одежі,

Закрив фіранки щільно на вікні.

25.02.2025