Фандом

Леті б ніколи не повірила, що сьогодні ввечері вона піде розважатися. Останні кілька років її життя були напруженими — цілодобове навчання, зокрема й іноземним мовам, на яких наполягала мати. Без зайнятості вона почувалася невпевнено та трохи загублено. Можливо, зі сторони це виглядало лячно: рожеве волосся нижче пояса, великі карі очі та наляканий вираз обличчя.

— Дівчино! — до неї невдоволено звернулася міцна жінка, штовхаючи людей поруч, щоб швидше вийти на наступній станції.

Леті промовчала й зіскочила з місця, ніби ужалена. Метро у 2050 році працювало швидше завдяки вакуумним тунелям, які стали стандартом у всьому світі ще пів століття тому. П'ять хвилин — і вона вже на іншому боці міста.

Дівчина торкнулася накладних навушників із котячими вушками-голограмами, що змінювали колір кожні тридцять хвилин. Вдихнула повітря столиці й скривилася: запахи річки, що текла тут сто років тому, були зовсім неприємними.

Лише коли вона опинилася всередині величезного "Ока" — будівлі, де розташовувався комп'ютерний клуб, — змогла видихнути. Тут працювала триетапна система очищення повітря. Як саме — вона не знала, та й не особливо цікавилася. Головне, що тут можна було дихати спокійно.

Відкривши голографічний телефон, вона переглянула останні повідомлення, шукаючи номер поверху. Без цього блукати клубом було небезпечно. Охорона складалася на 90% з роботів, які не завжди правильно розуміли людські мотиви. У кращому випадку її чекала б ніч у тюрмі, у гіршому — суд. І не важливо, що ти нічого не порушив: провчити невинного вважали важливішим, ніж розбиратися в істинності справи. Тож Леті кинулася до ліфта, який за кілька секунд доправив її на десятий поверх.

Цікаво, що архітектура будівлі була такою, що ліфт міг рухатися лише вліво або вправо та вниз, майже виходячи за межі "Ока". Її поверх був менш заповненим, що й не дивно: назва залу — "Романтичні новели". Кожен поверх символізував окремий жанр гри, щоб люди зі схожими інтересами могли знаходити однодумців. Ця ідея настільки сподобалася місцевим, що дехто залишався тут на декілька діб, майже безвилазно граючи у віртуальній реальності. Звичайно, вони платили значно більше, ніж ті, хто бронював залу на кілька годин.

Леті обурено зітхнула, побачивши назву. Вони що, вирішили познущатися з неї? Вона й так почувалася білою вороною серед однолітків, які зараз переживали статеве дозрівання. Майже всі її однокласниці вже мали романтичних партнерів, а деякі навіть ділили з ними ліжко. Леті знала це точно: хлопці не соромилися вихвалятися своїми "перемогами". Їй було байдуже. Вона ніколи не цікавилася стосунками настільки, що дехто навіть підозрював у неї механічне серце. Її першою думкою було втекти, поки ніхто не побачив. Але, ніби на зло, до неї вже підійшла однокласниця з пишною фігурою.

— Ось ти де! Ми вже хотіли шукати тебе з робо-собаками, — усмішка дівчини була теплою, наче сонце.

— Ще б мить — і я справді б пішла. Нащо ви запросили мене СЮДИ? — вона зробила акцент на останньому слові, передаючи всю свою неприязнь до "романтики". Однокласниця взяла її під руку й повела вперед, як полоненого на каторгу.

— Леті, я впевнена, тобі сподобається! — дівчина, ім'я якої Леті не пам'ятала, подивилася їй у вічі, ніби намагаючись уловити хоч іскру зацікавленості.

Леті хотіла відповісти, що це безглуздо, коли помітила, що в залі панує цілковита тиша. Хлопці й дівчата вже сиділи в окулярах віртуальної реальності, вдягнуті в костюми для повного занурення у VR. Вони забезпечували не лише рухи, а й тактильні відчуття. На підлозі лежав такий самий костюм — її розміру. Поряд — білі окуляри.

Не в змозі протистояти цікавості, вона одягла костюм, відчуваючи незрозумілу тривогу. Щось глибоко всередині кричало: "Не роби цього!" Але, як завжди, Леті заглушила внутрішній голос, проковтнувши подвійну дозу антидепресантів. Вона ввімкнула окуляри й глянула на однокласників.

— Я готова.

Світло згасло тієї ж миті. Леті сіла на підлогу, очікуючи на завантаження гри. Декілька секунд нічого не відбувалося, аж поки перед її внутрішнім поглядом не з'явився аватар. Вона здригнулася: модель персонажа була ідентична їй. Вона спробувала змінити хоча б якусь деталь, але на екрані висвітилася заборона: "Змінювати аватар гравцю не дозволено".

— Це ще що таке?.. — пробурмотіла вона.

Здивування змішалося з настороженістю, але вона швидко змирилася й натиснула кнопку початку гри. Поки світ завантажувався, Леті помітила ледь помітний текст у нижній частині екрану:

"Увага! Новела передбачає інтерактивні вибори, кожен із яких має значення. Ваша кінцівка залежить ТІЛЬКИ від вас. Будь ласка, будьте обережні. Бажаємо гарної гри!"