Примари

Дивлюся у вікно і бачу у нім примари міст німих,

Великих й мовчазних, вони в собі мій мозок розчиняють,

Вдивляються в нас пильно, зіницями очниць пустих ,

При цьому ще кричать, так голосно, хоч голосу не мають,

В тім криці - сміх застиг, як на заїжженій давно касеті,

Розсипавшийся по майданчикам й садкам дитячим,

З подарункових ящиків, які так рясно сипали флешетти,

Злітаючись москітами, впиваючись і п’ючи кров гарячу,

В нім гомін шкіл, розважливість учителів і метушня малечі,

Сором’язливі погляди дівчат, ще незформовані, напівдитячі,

Запалі груди хлопчаків, іх поки нерозправленії плечі,

Вони не вибирали, вони лиш бранці продажної лихої вдачі,

В тім криці - подяки стогін й тихий шепіт молитов гарячих,

Бо в храмах перемішані кров, миро, цегла, ладан і свічки,

Хай бог простить, але здається він уже незрячий,

І його вуха так молитвами обважені, що вже немов глухі…

19.02.2024

"Поетична збірка 2024"