Країна на щиті.

Що ж рідна, кажуть ти іще жива? Як вчора, так і нині,

Міцна, гаряча, і гірка, як справжня нерозчинна кава,

До серця хтось горнятко притиска, шепоче «Слава Україні»

І чує відповідь, немов відлуння, «Героям Слава !!!»

Що, кажуть що з під хустки визирає сивина?

Коли ночами так несамовито молишся за сина,

Волосся колір просто збіг зі слізьми, і пелька вже німа,

Та не змовкай! Молись! Бо ж він твоя дитина...

Що, ти здригаєшся як чуєш ніби плаче сирота?

Що пише Миколаю лист, з бажанням щоби повернувся батько,

А хтось же тішиться тим що іде не перший рік війна,

Й Український вояк в окопі мерзне, мов безхатько.

Вдовиця в месенджерах мріями продовжує життя,

- Блін да отвіть! - Да вже скажи щось, я чекаю, твою мать!!!

А в телефоні проклятущий чат мовчить, мовчить як і мовчав...

- Коханий, ну, будь ласка... Але вже нікому відповідать...

Несамовита, люта, забута, кинута, нікому непотрібна і мовчазна,

Чужа, незрозуміла, але така своя, болюча, ніжніша за кота,

Спаплюжена, розбита, зґвалтована, ошукана, залишена сама,

Закатана в асфальт, бруківку, і на останок - прибита до щита…

15.02.2024

Поетична збірка 2024