Забута межа

Тихий, морозний світанок, обіймає замріяні гори,

Ліс потужно туманами диха, намагаючись скинути сон,

Якось тихо. Звірина сховалась поглибше у нори,

Сухо клацнуло, хтось доводить в патронник патрон,

Різкий запах мишей, пахне смаленим трохи, і потом,

Побратим вже не спить, щось мугиче, напевно співа,

До сніданку готується, сухпайок розібрати - робота,

І у кухлі на свічці окопній закипає помалу вода,

Холодним й мокрим носом у шию, вухо тичеться щеня,

І намагається його, неначе цицьку мамчину смоктати,

Гарячим своїм пузом неголенії щоки обпікає, і ти відклав АК,

Бо ти йому, осиротілому, тепер і батько, і напевно мати.

А в кабінетах кажуть що ви не захист, а лише, на жаль, межа,

Що дуже дорого вас забезпечити достатком зброї, їжі, допомоги,

Що вже нагострений палаш, і на життя для вас, ліміту геть нема,

А в нас ще серіали, фітнес-центри є, ремонт судів, не латані дороги.

21.02.24