Пенсійний фонд і метавсесвіт

До тієї миті, як двері державної установи відчинилися, Дзвінку кілька разів намагалися притиснути та посунути місцеві перестарілі галицькі мафіозі.

Один раз у нерівній сутичці вони навіть майже поцупили в бабки державне око. Дзвінка не розгубилася, вправно приклалася патиком по чужій гордині, зловила високотехнологічний протез над роззявленою від здивування пащекою та добряче помстилася. Як саме — історія замовчує, але після того нахабників більше не бачили. Спроби пройти поза чергою більше не повторювалися.

Дзвінка теж не говорила двічі: спочатку сьорбала повітря через прогнилий зуб, а потім давала з ліктя.

Баба в гніві була страшна.

На той момент, коли міцні двері Об’єднаного пенсійного страхового відділення Психівського району нарешті відчинилися навстіж, Дзвінигора Нептунівна Непришийхвіст утвердилася як беззаперечний лідер, володілець сталевих п’ят і ока. У її гачкуватих пальцях, як справжній скарб, утримувався аркуш паперу із зафіксованими на ньому учасниками черги. І тільки згідно з ним цілеспрямована стара контролювала, щоб кожен отримав свій талон на аудієнцію в порядку педантично зафіксованого переліку.

Представники держави в самоорганізацію пенсіонерів не пхалися, але без талончиків теж не приймали. Тож черга з обраних стражденних продовжувала існувати, локаційно перемістившись від вхідних дверей до терміналів.

Віддавши вже непотрібний список своїм заступникам, Дзвінка Нептунівна вдоволено розглядала електронний талончик із номером “1” і зі спокійною душею набрала по мобільному діда Опанаса:

— Ну все, старий, ти вже майже зіграв поминки, — гордо почала вона в гучномовець і втішила. — Буде тобі кумедна забава: салют, тамада і чорний ящик…

На квиточок у її руках потрапив промінь штучного світла, і перед очима, тобто перед очними протезами старої, раптом з’явилися нулі. Дзвінка насупилася, потерла на вигляд звичайний папірець, підійшла ближче до вікна і нарешті побачила насмішку імені "Держава та ти". Номер був зафіксований як “1001”.

Старечі руки від несподіванки затряслися.

“Пройди всі інстанції у кіберкімнаті Єдине вікно і ти”, — винирнув голографічний банер з-під землі.

Ідея з’явилася раптово.

— Опанасе, тусуй сюди, — непохитно веліла Дзвінка, знову зв’язавшись зі старим. — Підем завойовувати кіберсвіти.