Пенсійний фонд і метавсесвіт

Був ранок. Один із небагатьох, коли Дзвінка Нептунівна Непришийхвіст гуляла по вулиці своїми двома. Сталеве око свербіло, а коліна без масла неприємно скрипіли. Руку відтягував мішок із харчами.

Зупинившись неподалік від поліклініки, щоб перерахувати гроші, стара помітила новенький голографічний банер:

«Держава дбає про тебе!» — сцикливо тремтів напис на ньому.

«Дізнайся про нові послуги у державній поліклінічній нейромережі:

-плановий пакет аналізів;

-вибір персонального лікаря;

-зручний для вас час відвідування;

- безплатне лікування.

Подбаймо про Ваш комфорт та щастя разом!

Кіберпростір «МОЗ та ти» до ваших послуг.

»

Після останніх пригод Дзвінка кілька хвилин розмірковувала над цим оголошенням. Воно здавалося їй одночасно комічним і збуджуючим — як і сама ідея, що алгоритми можуть вирішувати, що людині потрібно для комфорту та для щастя.

Зрештою, вона поглянула на свій мішок, повний їжі та шмаття, і пошкандибала.

До поліклініки, звичайно. Чітко в реєстратуру.

— Доброго дня, це я, — заглянула стара до приймального вікна, хижо усміхаючись і косячи в медсестру державним, нещодавно потужно прокачаним кібернетичним оком.

Над чужою головою висів значок із метаданими співрозмовника — рівнем зарядженості, терпимості та винахідливості. Останній був майже заповнений.

Ідеї щодо водіння Дзвінки по колу поки що не вичерпалися, а гіпотетичні послуги ще не надані.

— Я от чого прийшла… — вперше за місяць Дзвінка втягла повітря крізь зуби. Навіть задумливо провела пальцями по поверхні стола, виводячи загадкові вісімки та зигзаги.

— Мені потрібен безплатний сексолог, — хитро почала вона, насолоджуючись тим, як зависла державна медсестра.

КІНЕЦЬ.