Острів

1999 рік.

— У нас усе готово, можемо розсилати запрошення?

— Так, — тихо сказав Майстер. Він стояв біля вікна, дивлячись

крізь шибку на важкі краплі, що губилися в сотнях різнокольорових плям — парасольки неспинно снували туди-сюди. У Токіо

був сезон дощів.

— Майстре, ви впевнені, що вони погодяться? — запитав

Харукі.

— Звісно, без сумнівів.

Майстер був одним із найповажніших філантропів у Токіо й

головою одного з найдавніших кланів — Судзуко. Харукі, в очікуванні подальших вказівок, дивився на Майстра. Чорне, як смола, волосся до плечей, невисокий зріст, тонкий шрам на шиї та довге татуювання змії, що починалося біля п’яти правої ноги та закінчувалося на мочці лівого вуха. На сімдесятилітній ювілей Майстер вирішив зробити собі особливий подарунок, який готував кілька років.