Острів

— Уяви собі, цей баран знову в мене канючив спирт. Я його послала! — Грейс наливала чай у низенькі чашки, де вже поблискували соком кружала лимону.

— А що в нього за діагноз? — запитала друга медсестра.

— Апендицит. Уже два дні тут, я кажу: «Вали звідси», а він не хоче, у коханні зізнається. Ну не ідіот?

— Аха-хах! Черговий недоумок. Котра вже година? Пішли на обхід?

— Двадцять по першій, пішли, ти на перший, я на другий поверх.

— Добре, потім ще розповім випадок на минулій зміні, ти впадеш просто зі сміху.

Медсестри допили чай, кинули чашки із шоколадкою на столику реєстрації та пішли на обхід. Грейс попрямувала на другий поверх, заглянула в кожну палату — усе було тихо. Вона повернулася, за кілька хвилин прийшла і друга медсестра, вони зробили ще чаю й продовжили базікати. На ранок Грейс здала зміну, сіла в старенький сірий Volkswagen, який їй залишив колишній чоловік та вирушила додому.

Дорогою зупинилася біля крамниці, щоб узяти кілька батончиків сину, який чекав на неї вдома, та корм псу Локі. Вона втомлено відімкнула двері, кинула на підлогу сумку, зняла туфлі, відчуваючи неабияке полегшення, переодягнулася та заглянула до кімнати, де спав малий. Хоч йому було вже десять років, обличчя все ще зберігало ніжні дитячі риси. Грейс присіла на край дивану та погладила по голові Албе, так звали хлопця, щоб розбудити. Він незадоволено скривився і перевернувся на інший бік, стягуючи на себе укривало. Мати прийняла це за виклик та почала його лоскотати. Малюк намагався чинити опір, сміявся й просив зупинитись.

— Все, ма, уже підіймаюсь, — він підвівся, протираючи кулачками очі.

— Сніданок через десять хвилин, тому чимчикуй у душ і чекаю тебе за столом. До речі, ти зібрав усе до школи?

— Так, ще вчора.

Грейс поцілувала сина в лоб та пішла на кухню. Швидко приготувала яєчню, виклала хлібці на тарілку.

— Синку, сніданок уже на столі!

Албе швидко поїв, запив соком, поцілував маму та пішов до школи. Помивши посуд, Грейс звернула увагу на листи на підвіконні — це були рахунки за комуналку. Вона взяла купу, присіла на стілець і почала рахувати з калькулятором.

— Вже понад сто сорок тисяч шилінгів. Це якесь пекельне коло, — промовила зрештою Грейс у відчаї. Вона підняла погляд на холодильник, де з фото із випускного вечора їй усміхалися батьки. Тоді, після школи, вона планувала піти працювати в поліцію після закінчення курсів. Але через пів року навчання завагітніла від майбутнього чоловіка та через нестачу грошей погодилась із ліпшою подругою, по дурості, здійснити крадіжку в магазині. Але в той день встановили камери, дівчата цього не помітили. Обох оштрафували, та досьє на них залишилось і, після цієї історії й народження сина, її документи вже не прийняли в академію. Чоловік у цей час навчався на отоларинголога. Коли він дізнався про те, що Грейс чекає дитину, швидко одружився із нею. Але через пів року після народження сина, зрозумів, що не готовий бути батьком і чоловіком. Грейс залишилася сама, щоправда батьки колишнього підтримують зв’язок з онуком, навіть подарували на честь його народження автівку, яка після розлучення залишилась у неї. Згодом Грейс влаштувалася неофіційно медсестрою. З колишнім чоловіком майже не підтримувала спілкування та він і сам не прагнув бути в їхньому із сином житті.

— Тридцять п’ять років, а грошей немає, аж смішно, а-ха-ха.

Грейс почала прибирання, увімкнула музику й танцювала в ритм із ганчіркою в руках, як раптом постукали у двері — це була її мама, яка жила в сусідньому під’їзді.

— О, мам, привіт, заходь.

— Донечко, ти зайнята? А я не знала, треба було подзвонити.

— Та все гаразд. Чай будеш? До речі, а чому ти так рано? Тільки десята зараз.

— Не спалося щось. Ой, донечко, сон поганий снився… про тебе…

— Ма, ти ж у цю маячню не віриш, ти прийшла, щоб розповісти мені про свій сон? — з усмішкою запитала Грейс, заварюючи чай.

— І це теж, люба. Там було щось… м-м-м… не пам’ятаю детально. Кров пам’ятаю. Ой, аж серце болить… — вона повільно присіла на стілець, тримаючись рукою за край столу.

Грейс підійшла до мами й обійняла її:

— Все добре, це сон. Краще скажи, як там тато? Як йому в Каїрі?

— Будують новий готель, каже, і він там головний технік. Йому подобається. Приїде за тиждень на вихідні. А так усе нормально.

— Ну, це головне… Лише скажи йому, щоби був обережний, а то в нього ж нога… І слухай, мамо, щойно написали з роботи, мені знову на другу зміну сьогодні, відведеш малого до стоматолога? А то щось у нього болить там.

— Запитуєш ще! Звісно, донечко, ти весь час працюєш, дуже багато…

— Так. Поки що так. Треба рахунки сплачувати.

— Розумію. Гаразд, може тобі зараз допомогти?

— Так, візьми помий чашки і протри пил на кухні, будь ласка.

Вони ще трохи прибрали у квартирі, поговорили про побутові проблеми та Грейс почала збиратися на роботу.

На короткій нараді головна медсестра повідомила, що в них поповнення, прийшла нова медсестра. Грейс одразу, коли зайшла в кабінет, помітила нову дівчину в халаті.

— Дуже приємно, мене звати Сода, — з усмішкою простягнула руку новенька. Зовні вона була схожа на модель, років двадцяти трьох.

— Грейс, покажи їй тут усе, добре? — попросила старша на зміні.

— Авжеж, ходімо.

Вони ходили по поверхах, Грейс розповідала, що й де знаходиться, але помітила, що Сода не дуже уважно слухає, а більше запитує про особисте. За кілька годин привезли нового пацієнта після аварії, він був у крові й зі зламаними ногами. Медсестри пішли в операційну виконувати свої обов’язки.

Три години по тому прооперованого пацієнта повезли в палату. Втомлена Грейс записувала інформацію щодо пацієнтів та вносила в комп’ютер, а Сода ходила по кабінету й ретельно все роздивлялася.

— Слухай, а можна питання? Навіщо ти тут? Ти дуже вродлива, видно, що з багатої сім’ї, нащо тобі ця робота? У нас не топовий медзаклад.

— Направду я… хочу допомогати людям. Ще з дитинства приваблює медицина. А сюди мене направили на практику, — Сода, привітно усміхаючись, опустилася на стілець навпроти.

— Дівчинко, яка ж ти юна ще й романтична. Мені більше, ніж тобі, але начебто між нами не кілька років, а ціла прірва. Гаразд, нам за годину на обхід, підеш зі мною.

У цей момент прийшла інша медсестра та сказала, що дзвонить колишній Грейс — Айвар, і це щось термінове.

— Що йому треба ще? — спохмурніла Грейс. Вона попросила Соду зачекати та пішла до телефону.

Хвилин за десять вони вже йшли із новенькою на обхід. Декілька пацієнтів були дуже примхливі, щось постійно запитували. Уже на шляху до сестринської вони почули стогін в одній із палат. Відчинивши двері, ввімкнули ліхтарик — у палаті було три людини. Стогнав літній чоловік. Грейс узяла картку та прочитала, що пацієнтові робили операцію сьогодні вранці.

— Хм… Він має бути стабільний, — вона листала карту. — Містере Вонс, що у вас болить?

— Нога… м-м… ниє…

— Вона у вас у гіпсі та, на жаль, його не можна зняти. Я вам дам зараз знеболювальне, зачекайте кілька хвилин, — Грейс вийшла за ліками. Їх не було чомусь на звичному місці. Лаючи подумки попередню зміну, вона нахилилася до нижньої полиці, можливо, туди переставили.

— Чого так довго? — пролунав позаду голос Соди.

— Та нехай йому! Налякала, — Грейс відсахнулася. — Шукаю знеболювальне.

— Ось воно, тримай, — Сода простягнула їй із верхньої полиці ліки. Грейс поспішила до пацієнта і ввела йому в крапельницю рідину.

Вранці вона здала зміну іншій медсестрі.

— Ну, як тобі новенька? — запитала її подруга.

— Дивна якась. Роботою мало цікавиться. Гаразд, сестричко, за два дні побачимося.

Грейс надзвичайно втомилася. Вдома син ще спав, була субота, вона зайшла до нього в кімнату, лягла тихенько поруч і заснула теж. Розбудив дзвінок, спершу навіть здалося, що він взагалі наснився. Намагаючись не розбудити сина, пройшла на кухню і взяла слухавку. Телефонували з роботи.

— Алло. Сподіваюся, це щось важливе, — позіхнула Грейс та сперлася на стіну.

— Приїжджай терміново в лікарню, — старша медсестра навіть не привіталася.

— Щось трапилось?

— Приїжджай, усе дізнаєшся, тільки швидко.

Син тим часом прокинувся і пішов у ванну. Грейс крикнула йому, що скоро приїде та щоб сніданок зробив собі сам. За двадцять хвилин була вже в лікарні й побачила біля стійки реєстрації поліцейського, який щось записував.

— Грейс, тут це… — сказала інша медсестра, дивлячись на підлогу.

— Що таке?

І тут вийшла старша з іншим поліцейським.

— У мій кабінет, — вона роздратовано вказала на двері.

Усі зайшли в кабінет і зачинили двері. Старша розповіла, що один пацієнт помер цієї ночі. Розтин показав, надлишок певної речовини, унаслідок цього зупинилося серце. Грейс дали картку пацієнта й тут вона згадала, що ввела йому знеболювальне.

— Ти ввела цей препарат?

— Так, я робила ін’єкцію. Йому було погано, але то звичайне знеболювальне.

— Ні, це було не воно. Пацієнт помер, його родичі вже їдуть сюди.

— Не може бути! Я тут до чого?

— Смерть настала близько одинадцятої вечора, до цього там були тільки ви. Так кажуть свідки, — сказав один із поліцейських, записуючи швидко щось у блокнот.

— Це новенька, як її?.. Сода! Вона мені дала ампулу!

— З нею вже поговорили. Каже, що нічого тобі не давала, тим паче вона більше тут не працює.

— Це жарт? — Грейс перехопило віддих із переляку.

— Ні, усе дуже серйозно, тобою займуться поліцейські й тебе звільнено.

— Це підстава! — вигукнула Грейс і кинулася до старшої, але поліцейський вхопив її під руку. Вона вилаялася, а за мить обидва поліцейські її вивели з лікарні та посадили в машину.

Місцевий відділ поліції. У камері допиту.

— Можна мені закурити? — хрипким голосом запитала Грейс, нервово постукуючи кінчиками пальців по столу.

— Так, звісно… А ось і слідчий, — сказав поліцейський, дивлячись, як заходить колега та видихнувши, що йому не треба бути тут.

— Добрий день, мене звати інспектор Джонсон, — кивнув високий чоловік, приблизно сорока років із папкою в руках. — Залиште нас.

— Отже, Грейс, у вас великі проблеми, — інспектор проглядав результати роботи його підлеглих та попивав каву.

— Мене підставили.

— Якби щоразу мені давали один шилінг, коли я чув цю фразу, я б накопичив собі на пікап. Вас звинувачують у вбивстві, у вас є неповнолітній син, як я бачу, його віддадуть у дитбудинок або вашій матері, але я не впевнений, вона досить похилого віку… До речі, мене сповістили, що родичі померлого подають позов на сто тисяч, — Джонсон пильно вивчав її обличчя.

Грейс майже не слухала, думками була десь далеко. Хотіла, щоб зараз її розбудили та щоби прокинутися біля сина, який спить під боком.

— Я не вбивала його, я шукала ампулу знеболювального, але не могла знайти. Мені допомогла новенька медсестра. Я взяла те, що вона мені дала і швидко побігла до пацієнта, не перевіривши препарат, бо вони дуже схожі зовні та назвою.

— Це ваша версія, а в нас є інша.

— Що ви хочете? — без надії на адекватну відповідь запитала Грейс, струшуючи попіл із цигарки.

— Хороше запитання, — посміхнувся Джонсон, він закрив папку та схрестив руки на грудях. — Є два варіанти. Перший — ви вирушаєте в жіночу в’язницю в Ембу, років на десять. У вас немає грошей на адвоката, щоб скоротити термін, тож працюєте років двадцять на цей борг, з огляду на наші зарплати та вашу історію приводів. Вас повезуть не в найкращі умови, із сином бачитиметеся раз на пів року.

Грейс зціпила зуби. Колись вона мріяла сидіти по той бік столу, фізично готувалася до того, загартовувала характер… А стала не тією, хто надягає наручники на інших, а тією, на кому їх застебнули.

— Другий варіант тут, — Джонсон дістав жовтий конверт із внутрішньої кишені піджака та простягнув Грейс. Він підморгнув і вийшов із кабінету, повідомивши, що в неї п’ять хвилин на роздуми. Грейс якусь мить не рухалася, тоді повільно потягнулася до конверту скованими руками.

— Думаєте, вона погодиться? — запитав слідчий у японця в темних окулярах, дивлячись на Грейс через скло.

— Впевнений.

За п’ять хвилин інспектор повернувся, сів навпроти Грейс та зробив ковток кави, яку приніс із собою.

— Що обираєте?

— Другий варіант.