Блакитний понеділок

Христофор і Софія припаркували свій білий «Езотерик» біля зарослого скверу на околиці Забобонська. Повітря пахло сумішшю гнилі та вихлопних газів.

Сквер виглядав занедбаним: старі лавки, вкриті рунами для захисту від «темних аур», були поцятковані графіті з формулами, які скидалися на алхімічні, але без звичних піктограм сузір’їв. Над однією з лавок висіла табличка: «Місце для медитації. Лавка розміщена суворо на північ». Христофор хмикнув, перевіривши компас, і переконався, що табличка бреше — лавка дивилася на північний захід. Якісь хулігани свідомо переставили її.

— Юпітерович, як завжди, не в найкращому місці для зустрічі, — пробурмотів Христофор, витягуючи пачку цигарок.

Софія лише кивнула. Христофор запалив одну цигарку, випустивши хмаринку диму, що на мить закрутилася в повітрі, наче туман перед ритуалом.

— Будеш? — простягнув сигарету Софії.

— Ні, не палю, — Софія відмахнулася, скрививши губи, наче сам запах тютюну її дратував.

— Кинула? — здивувався він. — Коли це сталося?!

— Під час вагітності, — гордо мовила вона. — З того часу й не тягне. І не почну!

— А в мене, бач, ніяк не виходить, — Христофор сумно похитав головою, затягуючись. — Уже й до знахаря радили звернутися… Розводилича. Чула про такого?

— Та хоч би який там Розводилич! — Софія різко махнула рукою з роздратуванням. — Якщо сам не захочеш кинути, ніякий знахар тебе не закодує!

— Е ні, все залежить від віри та сили знахаря! — вперто заперечив Христофор, і він, здається, запримітив потрібну постать на лавці. — Поглянь, це не наш Юпітерович?

На лавці сидів чоловік у чорному пальті, що тримав у руках кришталеву кулю, яка виблискувала в променях призахідного сонця. Його обличчя було блідим, а очі — розфокусованими, наче він дивився кудись за межі реальності. Юпітерович — найкращий їхній інформатор серед усього Забобонська. Надійна рука рептилоїдів та жидомасонів. Завжди виглядав так, ніби щойно повернувся з Астралу й забув, як поводитися в матеріальному світі.

— Вітаю Вікторе, що в тебе? — запитала Софія, нахилившись до нього ближче, щоб переконатися, що він їх бачить.

Юпітерович перевів на неї погляд і в нього був такий вираз на лиці, наче він лише зараз помітив її. Потім пальці нервово почали перебирати кулю.

— Вбивці Глобусові! Зараз в барі «Ретроградний Юпітер», — таємничо прошепотів він, наче боявся, що дерева навколо можуть підслухати. — Там збираються всі, хто ставить під сумнів офіційну позицію жидомасонів.

— Чудова робота! — зраділа Софія. — Так відразу і без зайвих питань! Може ще щось важливе нам варто знати?

— На вас чатує небезпека. Вони шукають союзників. Знищать цей світ. — змовницьки шепотів Віктор безперестанку масажуючи руками кришталеву кулю. І ще… — додав він, раптово припинивши рухи руками. — Гороскоп на цей тиждень: Скорпіон у з'єднанні з Плутоном обіцяє хаос і приховані маніпуляції.

— Га? І як це допоможе у нашій справі? — запитав Христофор, але Віктор не відповів та наче знову занурився в Астрал.

Софія подякувала та детективи вирушили назад до машини.

— Дивний він, — вимовив нарешті Христофор. — Але знав, що ми прийдемо та що шукаємо.

— Кажуть, одного разу він ледь не загубився в Астралі, — додала Софія. — Реаніматологи повернули його, але від того часу він наполовину загублений.

Біля машини Христофор зробив останню затяжку й викинув недопалок у смітник, оформлений у вигляді піраміди з написом «Сміття в гармонії з космосом». Потім витягнув флакон і прийняв кілька крапель, скривившись від гіркоти.

— Що це? — зацікавилася Софія, глянувши на флакон.

— Пероксид, — коротко кинув Христофор, тримаючи флакон так, наче це був його останній порятунок.

— І ти серйозно думаєш, що ця штука врятує тебе від пухлини, поки ти й далі смалиш, як паротяг? — у її тоні змішалися сарказм і легка досада.

— Кинути палити складно, Софіє! — Христофор видихнув. — А так хоч трохи можна приглушити той клятий ризик раку легень. Хіба ні?

Софія лише криво посміхнулася, її губи склалися в іронічну гримасу.

— І хто ж тут у нас дивний, га? — кинула вона риторично, ледь стримуючи смішок.

Христофор стенув плечима, сідаючи за кермо. Двигун загудів, і «Езотерик» рвонув до бару «Ретроградний Юпітер».

— Юпітерович попереджав, що на нас чекає небезпека, — Софія заговорила першою, її голос став тихим і задумливим.

— Думаєш, дійде до перестрілки? — стривожено мовив Христофор, міцніше стиснувши кермо.

— Не виключено. Одягнемо бронежилети, про всяк випадок.

— Добре. Може викличемо підкріплення?

— Це вже занадто, — Софія скривилася згадуючи, як це складно оформити на папері, — Ця бюрократія нас швидше вб'є ніж Глобусові. Крім того, сумніваюся, що зустріч буде аж такою небезпечною. Їх усього двоє. Впораємося!

Доїхавши до бару «Ретроградний Юпітер» вони припаркувалися поруч. Одягнули бронежилети, перевірили зброю і тільки потім вийшли з машини.

Ззовні бар виглядав непримітно: вицвіла вивіска із зображенням планети Юпітер, обведеної червоним кільцем, і кілька наклейок на дверях із написами «Земля — це ілюзія» та «Вакцини — шлях до свободи». Але варто було детективам ступити всередину, як Христофор відчув, що потрапив у справжній осередок бунтівної енергії.

Стіни були обвішані плакатами з формулами, графіками та цитатами відомих “вчених”, але поруч красувалися карикатури на “тоталітаризм” та схеми “круглої Землі”. Меню, окрім звичних напоїв, пропонувало “Плоский коктейль” (іронічна назва, звісно) та “Сироватковий захист” — натяк на їхню вакцинаторську позицію. У кутку стояв автомат із пігулками «Антиастрал», які, судячи з реклами, блокували “енергетичні атаки медіумів”. Повітря пахло сумішшю кави, м’яти й чогось металічного, наче хтось щойно розплавив алюмінієву фольгу.

Відвідувачі бару були не менш колоритними. За одним зі столів сидів чоловік у шапці з фольги, який гаряче сперечався з сусідом про те, чи дійсно “енергія дорівнює масі, помноженій на квадрат швидкості світла”». Інша група, озброєна калькуляторами, малювала на серветках схеми “двигунів внутрішнього згорання”. У кутку молода дівчина в окулярах із товстими лінзами читала книгу “Хімія проти змови”, періодично роблячи нотатки й бурмочучи: “Вони приховують періодичну таблицю!”.

Христофор зробив висновок, що тут збиралися ті, хто вважав себе «науковірцями», або борцями з глобальною змовою. Вони вірили в теорії всього: від походження людства від мавпи до кулястої форми планети, і вважали офіційні псевдонауки брехнею, нав’язаною системою. Їхня радикальна позиція та готовність до боротьби з системою робили їх потенційно небезпечними для детективів. Особливо в контексті пошуків Глобусових, які, за словами Юпітеровича, ставили під сумнів офіційну позицію жидомасонів. Це могло означати, що у Глобусових можуть бути спільні інтереси з цією групою людей.

Детективи обережно рушили до барної стійки. Христофор відчував, як його шосте чуття вібрує, попереджаючи про небезпеку. Його погляд зустрівся з Софією, і та одразу ж потягнулася рукою до кишені, шукаючи зброю.

— Вітаю, секретна служба, — стиха промовив Христофор до бармена, молодого хлопця з татуюванням атома на передпліччі. — Ми шукаємо Глобусових.

Бармен скоса глянув на них, а потім кивнув в один з кутів бару. Христофор повернувся та побачив молоду пару: чоловік із коротким чорним волоссям і жінка з рудими кучерями. Вони щось емоційно обговорювали, але на стишених тонах.

— Не впевнений чи вони самі, — шепнув Христофор Софії. — Я відчуваю шостим чуттям, що тут їх однодумці. Треба провести розвідку. Софія кивнула і лишилися біля барного столика, а Христофор підійшов до столу, де чоловік у шапці з фольги гаряче сперечався зі своїм сусідом — бородатим типом у светрі з написом «Ні астралу!».

— Вибачте, що перебиваю, — почав Христофор, прикидаючись цікавим перехожим. — Я тут випадково почув, що Ви вважаєте, що навколо змова?

Чоловік у шапці з фольги повернувся до нього, його очі блиснули підозрою, але потім він розслабився, побачивши невимушену посмішку Христофора.

— Звісно, змова! — вигукнув він, стукнувши кулаком по столу. — Феншуй, астрологія, нумерологія — це все інструменти рептилоїдів, щоб тримати нас у покорі! Вони хочуть, щоб ми вірили в їхні «енергетичні потоки», а насправді це просто спосіб відвернути нас від справжньої науки!

— Справжньої науки? — перепитав Христофор. — Тобто, ви про… хімію?

— Не тільки хімію! — втрутився бородатий чий голос тремтів від роздратування. — Хімія, фізика, біологія — це ключ до свободи! Уявіть світ, де ліки лікують, а не «гармонізують чакри»! Де немає ніяких «проклять» від розбитих дзеркал! Ми, науковірці, боремося за правду, яку жидомасони нав'язали нам та приховують уже століттями!

— Зрозуміло, треба буде мені детально обдумати вашу теорію, — намагався вирватись з розмови Христофор уже зрозумівши, що тут потенційні вороги.

— Що тут думати? — гарячковито мовив чоловік в шапці, — Озирнися навколо і побачиш, що цей світ неправильний!

Христофор тактовно відійшов від двох диваків та повернувся до Софії, що вже попивала з трубочки коктейль «Сироватковий захист».

— А на смак непогане, — відірвалася Софія від напою, — то що в тебе?

— Та ці люди не просто бунтівники, а фанатики, — пошепки промовив Христофор, — Вони щиро вірять, що їхня «наука» може покращити світ. Якщо Глобусові такі ж, то у нас можуть бути проблеми. Сприймай усіх відвідувачів, як їх союзників.

— Я так і думала, — промовила Софія скривившись. — Отже, Глобусові теж науковірці?

— Думаю, що так, але зараз перевіримо, — Христофор кивнув, даючи знак Софії, що пора діяти. Разом підійшли до столика Глобусових, які вмить замовкли, побачивши наближення незнайомців.

— Вітаю, друзі, — промовив Христофор та посміхнувся, сідаючи навпроти чоловіка. — Пан Валерій Глобусовий, чи не так?

Валерій скривився, але мовчав пильно стежачи за детективом. Марта Глобусова поглянула на Христофора та промовила тремтячим голосом:

— Що вам від нас потрібно?

— Ви щось чули про Тараса Ванговича? — намагався чим спокійніше вести бесіду Христофор, однак відчув, що він ненароком відразу перейшов у лобову атаку.

Валерій миттєво потягнувся до кишені, але Софія вже тримала пістолет напоготові.

— Будемо говорити по доброму, або покинете бар в подобі духів, — пригрозила вона.

— Говорити нема про що! — впевнено кинув Валерій не злякавшись зброї. — Я і по ваших думках бачу, чому ви тут! — вигукнув він і рвучко схопився за край столу та перекинув його, вибиваючи таким чином зброю з рук Софії.

Христофор інстинктивно відсахнувся назад, намагаючись зорієнтуватися в ситуації, що миттєво змінилася. Він витягнув свого пістолета, але в ту ж мить Валерій Глобусовий зробив те саме.

Христофор ледь встиг відхилитися від першого пострілу. Куля просвистіла в кількох сантиметрах від голови, залишивши після себе легкий запах пороху. Христофор відскочив за найближчий столик, одночасно вистріливши з пістолета в Валерія, але теж промахнувся.

Софія підняла руки і навколо неї спалахнуло слабке блакитне сяйво. З енергетичних потоків, що виходили з її долонь, почав формуватися щит, який, мов дзеркало, відбивав траєкторію куль, що летіли в її бік.

— Марта, бігом! — заверещав Валерій, підхоплюючи свою напарницю за руку.

— Нікуди ви не підете! — крикнув Христофор силою телекінезу кидаючи стілець в Глобусових, але Валерій з Мартою від нього ухилилися.

Бар наповнився криками. Дехто з відвідувачів, які здавалися невинними на вигляд, тепер витягли власну зброю — від саморобних ножів до пістолетів. Очевидно, секта науковірців мала чималий вплив та вони дійсно були їх спільниками.

— Софіє, обережно! — крикнув Христофор, стріляючи з пістолета в бік Глобусових.

— Бачу! — кинула Софія та промовила заклинання. Браслет з місячного каменю засяяв і з підлоги бару піднявся туман, який почав оповивати ворогів, закриваючи їм поле зору.

Глобусові, ховаючись між столами бару продовжували відступати до заднього входу відстрілюючись.

Христофор, використовуючи телекінез, кидав стільці у ворогів, час від часу вівши вогонь зі зброї на ураження.

За кілька хвилин перестрілка затихла і туман розвіявся. На підлозі лежало кілька мертвих науковірців. Решта відвідувачів утекли, як і Глобусові.

Христофор кинувся за головними злочинцями вибігши на вулицю через чорний хід. Він опинився у вузькому довгому провулку. У кінці провулка тікали Глобусові. Детектив кинувся за ними, але раптово зі смітника вискочив чорний кіт та перебіг йому дорогу.

— Трясця! — вилаявся детектив, намагаючись знайти обхідні шляхи, але їх, на жаль, не було.

— Що сталося? — запитала Софія, наздогнавши. — Чому зупинився?

— Чорний кіт! Далі не йди! — з розпачем вигукнув Христофор стримуючи Софію. — Утекли!

— Прокляття, — з відчаєм в голосі промовила Софія. — Тепер їх буде важче знайти!

— Треба викликати підкріплення, щоб зачистили бар від тіл, — промовив Христофор, але тільки зараз помітив, що Софія тримається за лівий бік. — Ти що поранена?

— Тільки подряпина, — відповіла Софія крізь біль, але її обличчя було блідим. — А як ти?

— У мене теж влучили, але в бронежилет. Покажи!

Христофор обережно відвів руку Софії, яка притискала лівий бік. Під її долонею темна пляма крові проступала крізь розірвану тканину куртки. Рана, що виднілася, була неглибокою, але довгою — рваний розріз, ймовірно, від ножа чи уламка, тягнувся збоку вздовж ребер приблизно на кілька сантиметрів. Кров повільно сочилася, змішуючись із брудом і пилом, що осіли на шкірі після перестрілки. Навколо рани шкіра була почервонілою, злегка припухлою, а сама Софія, хоч і намагалася триматися, дихала уривчасто, стискаючи зуби від болю. Христофор помітив, що кровотеча не була рясною, але рана потребувала негайної обробки, щоб уникнути інфекції.

— Виглядає так собі, — промовила Софія оглядаючи свою рану, — Що ж, мені пощастило менше.

— Нічого, впораємося, — намагався заспокоїти її Христофор, — медики тебе швидко поставлять на ноги.

Він підтримав її за руки та вони попрямували до «Езотерика».