Блакитний понеділок

Христофор Колумбійський знав, що подорож минулими життями в Астралі — це небезпечний шлях, де межа між реальністю та ілюзією розмивається. Але це був єдиний спосіб розкрити таємницю зони 51.

Він зручно вмостився на оксамитовій канапі у кабінеті найкращого гіпнотерапевта та астрального гіда країни — Григорія Псевдосвітюка. У кутку кімнати, заповненому ароматом ладану і ледь чутним дзюрчанням фонтана, Христофор обмірковував, чи це правильне рішення.

— Отже, Христофоре, ви дійсно хочете поринути так далеко, щоб зрозуміти звідки тече течія так званих “наук”? — запитав Псевдосвітюк, поправляючи свій медальйон у вигляді піраміди. — Це доволі ризиковано, і я не впевнений чи зможу вас витягнути назад. Я лише показую шлях, а чи йти ним, чи ні, вже ваша справа.

— Роби, — кинув детектив. — Мета виправдовує засоби. Якщо загублюся в Астралі повідом Софію Венеріанську.

— Вона не зможе повернути вашу свідомість до тіла, якщо ви загубитесь.

— Я знаю, але вона зможе викликати мого духа і я розповім все що дізнався. Інформація дуже важлива для нашої організації та справи.

Псевдосвітюк важко видихнув і прийнявся до ритуалу. Він шепотів заклинання стародавньою мовою, проводячи над Христофором кришталевим маятником. За кілька хвилин Колумбійський відчув, як його тіло наповнюється дивним теплом, а свідомість починає відокремлюватися від реальності.

Христофор опинився у дивному місці — місті з білими вежами, що височіли над прозорими водами.

— Це Атлантида? — прошепотів Христофор дивуючись як далеко його занесло. Перед ним з'явився чоловік у золотому одязі.

— Ти прийшов шукати істину, детективе — сказав чоловік, тримаючи у руках пірамідальний артефакт. — Я Іларій, єдиний, хто може спілкуватися з майбутніми життями. Знай, “справжня наука”, яку ми розвивали в Атлантиді, базувалася на розумінні енергій природи та космосу. Але з часом знання спотворилися, перетворившись на інструмент контролю та руйнування. Тому ми створили піраміди. Вони як енергетичні генератори та захисні бар'єри стримували негативний вплив науки. Проте, з часом сила пірамід слабшає, дозволяючи науковим флюїдам знову поширюватися світом. Але вода! Вода Нілу зберігає інформацію стосовно прихильників “науки”. Там ти знайдеш відповідь.

Христофор збирався запитати ще щось, але відчув, як його знову затягує у вир часу.

Він опинився серед пустелі, де величні піраміди сягали небес. Єгипетські жерці у білих туніках стояли біля річки Ніл, занурюючи руки у воду. Один з них звернувся до Христофора:

— Твоє серце чисте, і вода відкриє тобі істину. Однак за це ти мусиш поплатитися своїм матеріальним тілом. Твоя свідомість злиється з всесвітнім знанням води. Чи готовий ти до цього?

Детектив кивнув. Жестом одним із жерців запросив Христофора у воду.

Він обережно ступив у прохолодну течію Нілу. Вода огорнула його ноги, відчуваючись несподівано живою, ніби сама ріка вітала його. З кожним кроком глибше, відчуття ставало сильнішим, пронизуючи тіло легким поколюванням. Коли вода досягла грудей, Христофор затримав подих, відчуваючи, як її прохолода охоплює його повністю.

Раптом, немов з глибини річки, почали з’являтися образи. Спочатку розмиті, як відблиски на поверхні води, вони поступово ставали чіткішими. Першим з’явився набір координат, викарбуваних немов на камені, що повільно обертався перед його очима. Потім виникли складні схеми, переплетені лінії та символи, що мерехтіли та змінювалися, немов живі. Христофор намагався їх запам’ятати, але вони постійно трансформувалися, утворюючи нові комбінації.

Поступово почали проявлятися обличчя – спочатку нечіткі силуети, потім все більш виразні риси. Він впізнавав деяких науковірців, яких бачив на у барі. Потім Глобусові.

Образи почали зливатися, утворюючи єдину картину. Перед його внутрішнім зором постала велична споруда, прихована серед пустельного ландшафту. Він одразу зрозумів – це штаб-квартира сектантів, захована в Зоні 51. Потім з’явився образ торсійної машини – складна конструкція з металу та скла, що випромінювала дивну енергію. Христофор відчув холодний подих страху, усвідомлюючи потенційну небезпеку, яку вона несла.

Чим глибше він занурювався в цей потік інформації, тим сильнішим ставало відчуття, що він тоне. Образи та символи оточували його з усіх боків, немов вир. Христофор відчував, як його свідомість починає розчинятися в цьому інформаційному потоці, але водночас не міг відірватися, прагнучи отримати якомога більше знань.

“Це кінець!” — подумав він, але раптом почув голос Софії.

— Зосередься, Христофоре! Йди на мій голос та покинь інформаційну пастку. Тільки так, ти зможеш повернутися в своє тіло.

Христофор намагався вхопитися за голос тієї, кого кохав. Софія Венеріанська. Жінка, що полонила його душу з першого погляду, але зірки й долонні лінії раз за разом розводили їх по різні боки долі. Він пригадав її ауру — мерехтливе сяйво місячного каменю, що пульсувало в ритмі її серця, тонкий відгомін її голосу, схожий на дзвін тибетської чаші, і ту невловиму гармонію її енергії, що врівноважувала хаос його власної. Вона була втіленням світла в його темряві.

І Христофор прокинувся широко розплющивши очі і вдихнувши на повні груди, наче весь час не міг дихати.

Софія сиділа перед ним з тривожним обличчям. Христофор був обкладений різноманітними рунами, а його тіло розфарбоване різними символами.

— Молодець Христофоре, — на її обличчі з'явилася посмішка. — Ми з Псевдосвітюком намагалися тобі допомогти знайти шлях назад. І ти зміг.

— Дякую, я думав, що я помру, — прошепотів він віддихуючись, — я знаю де Зона 51. Там науковірці і торсійна машина. Її розробив Валерій Глобусовий. Ми в небезпеці.

Софія кивнула, вдивляючись у його втомлене та виснажене обличчя і тільки зараз Христофор зрозумів, що Софія мала бути в лікарні.

— А як ти? Вже вилікувалася? — нарешті вимовив Христофор.

— Так, — лагідно промовила Софія. — Мені очистили ауру від енергетичних блоків. На моє прохання мене виписали достроково, однак з кристалом здоров'я, — і вона показала на червоний камінчик, що висів на шиї. — Я отримала тривожне повідомлення від Псевдосвітюка, що ти плануєш зануритися в минулі життя через Астрал. Він зрозумів, що не зможе тебе переконати від цього небезпечного кроку.

Христофор злісно глянув на Псевдосвітюка, а той тільки опустив голову та втупився в підлогу.

— Тому я терміново вирушила тобі на допомогу. Я знала, що мій голос стане своєрідним "якорем" та допоможе повернутися тобі до реальності.

— Ви не знали, на що йдете, — ображено мовив Псевдосвітюк до Христофора витираючи піт із чола, — Я Вас попереджав!

— Дякую вам обом. Ще б трохи і я б розчинився у Астральному світі та ніколи не повернувся б до свого тіла. Але тепер, я знаю координати штабу. Треба повідомити всім нашим та покласти крапку в існуванні науковірців!

— Христофоре, на жаль, сьогодні п'ятниця тринадцятого, — сумно попередила Софія, — Ми не зможемо організувати велику операцію аж до настання сприятливіших енергетичних потоків.

— Прокляття! — вилаявся Христофор. — Але ми не можемо чекати! Властивості торсійної енергії безмежні. Якщо науковірцям вдасться запустити машину, то невідомо, що може статися з нашим світом.

Софія та Псевдосвітюк мовчали.

— Вирішено! — впевнено мовив Христофор, — Кинемо дрібку солі через ліве плече, і вирушаймо самі на виконання завдання.

Псевдосвітюк аж встав від здивування, а Софія вражено глянула на Христофора.

— Мені подобаються чоловіки, які йдуть на ризик, — захоплено вимовила вона.

— Я знаю, Софіє… Я знаю, — серйозно сказав Христофор встаючи з ліжка, — Псевдосвітюк неси сіль. Наш час настав.