Блакитний понеділок

«Прокляття! Ще одне вбивство», — подумки вилаявся детектив Христофор Колумбійський, звинувачуючи себе за те, що так незграбно впустив чайну ложку.

Маленька, срібляста ложечка лежала на потертій паркетній підлозі детективного бюро зловісно поблискуючи від світла, що ледь пробивалося крізь штори з вишитими очима Горуса. На перший погляд, безневинна, але саме її падіння, ледь чутне клацання об паркет, стало фатальним поштовхом запустивши ланцюг подій, який призведе до холоднокровного вбивства.

“Як я міг так необачно її впустити? Навіщо мені було сипати той клятий цукор у каву, якщо зазвичай п’ю її гіркою?”

Христофор різко підняв ложку та з невдоволенням жбурнув її в умивальник спричинивши дзенькіт, який порушив тишу в кімнаті.

“Тільки-но закінчив одну справу про вбивство, а ця клята ложка вже тягне мене в нову. Ех… Кров наступної жертви частково і на моїх руках”.

Детектив взяв чашку звідки підіймався дим, наче над дулом пістолета з якого тільки що зробили постріл та надпив напій. Гіркий смак і тепло кави розлилися тілом детектива, заспокоюючи його похмурі роздуми.

Знову тихо. Лише трохи шуміла вентиляція.

“Цікаво, хто буде моїм новим напарником? Справу астролога ми розкрили з телепатом Читанишином. А цього разу це буде провидець чи, може, хтось інший? Шкода, що не володію даром яснобачення.”

Христофор перевів погляд з чашки на велике дзеркало на стіні. Після тридцяти вже пробивалися зморшки, що виднілися навіть через його охайно підстрижену коротку бороду та вуса. Волосся зібране у хвіст, легке пальто, костюм, туфлі. Усе чорне. Класика детектива, який ховає свої таємниці за вишуканим стилем.

Детектив витягнув кишеньковий феншуйний компас, щоб перевірити чи правильне місце він зайняв у кімнаті. Компас показував на схід і він знаходився у секторі Чжень.

“Чудове місце для початку справи. Можливо, не все так й погано”

— Христофоре, ти знову вивчаєш свої феншуйні штучки? — прозвучав знайомий голос поруч з ним.

Христофор підняв голову і помітив Софію Венеріанську. Її строге й водночас чарівне обличчя дисгармоніювало з пишним світлим волоссям і веселими блакитними очима. Від неї віяло впевненістю та гармонією.

— О-о-о, — протягнув він задоволено наче кіт, що розглядає здобич. — Софія Венеріанська. Чи ти вже Вар'ятська?

— Венеріанська. Я не змінювала прізвища. — жінка злегка посміхнулася та сіла поруч. — А ти вже за мною скучив?

— Ще й як, — визнав Христофор, відкинувшись на спинку стільця. — Давно не бачив тебе в бюро. Де пропадала?

— Секрет, Христофоре, — кокетливо мовила Софія, сперши голову на руку оголивши браслет на зап'ясті із місячного каменю, що чудово пасував до її очей. — І що каже твій феншуй?

— Сектор Чжень обіцяє успіх, — відповів він задоволено, ховаючи компас у кишеню. — І не дивно, з тобою як напарницею ця справа вже наполовину розкрита.

— Лестиш, — пирхнула Софія, однак очі блиснули. — Я медіум, а не провидець. Однак якщо Зеленський обрав нас, телекінетика й медіума працювати в парі, значить, справа серйозна.

— Їхній світ побудований на бездоганному розрахунку. Впевнений, вони знають, що роблять, — погодився Колумбійський, наче розмірковуючи вголос.

За мить двері до зали відчинилися, і на порозі з’явився полковник Зеленський. Кремезний, із сивиною, він виглядав надто жвавим для своїх літ. Ілюзія людської подоби приховувала зелену луску, вертикальні зіниці й справжню сутність рептилоїда.

— Христофоре, Софіє, — прохрипів він. — На вас обох чекає нова справа. Вчора ввечері вбили Тараса Ванговича.

Христофор скоса глянув на Софію і помітив, що вона зробила те саме.

— Тарас Вангович? — перепитала Софія, нервово смикнувши браслет. — Той самий, що передбачив падіння фондової піраміди?

— Саме він. Знайшли мертвим сьогодні вранці у власному будинку. Слідів насильницької смерті не виявлено, але наші штатні екстрасенси кажуть, що це вбивство. Смерть такого класу провидця суттєво порушить наші плани, адже він чудово передбачав загрози, що порушують глобальну змову. Хтось намагається розсипати сіль в нашій організації. — продовжував Зеленський помітно нервуючи. — Потрібно знайти їх та знешкодити.

— А день обіцяє бути цікавим, — пробурмотів Христофор про себе.

Зеленський простягнув йому справу — товсту теку з документами, завалену різноманітними видруками астрологічних карт, графологічними аналізами та навіть знімками аури жертви. Христофор лише скоса переглянув дані та передав теку Софії.

— Я вирішив, що це завдання чудово пасуватиме для вашого дуету. Колись ви показували приголомшливі результати, — додав Зеленський, і його погляд зосередився на Софії. — Особливо ти, Венеріанська! А твої властивості медіума дозволять швидко вийти на слід убивць.

Софія Венеріанська лише кивнула переглядаючи теку, повільно гортаючи листки.

— До роботи, — промовив Зеленський та вийшов з кімнати.

Христофор одним ковтком допив каву. Гіркота напою все ще трималася на язиці, як раптом він відчув легке поколювання в потилиці — невидимий шрам від справи, де він мусив знешкодити дуже сильного енергетичного вампіра. Він глянув на свій кишеньковий астрологічний календар: "Уникайте темних аур і не довіряйте незнайомцям". Христофор хмикнув — “якби ж то все було так легко”.

— Ходімо, — вимовив він, підводячись, але Софія не відреагувала на слова все ще уважно переглядаючи документи.

Христофор підійшов до дверей та повернувся, щоб перевірити чи вона йде за ним, однак Софія все ще прикипіла до теки з паперами. Христофор посміхнувся. Вона зовсім не змінилася. У неї все ще присутня та любов до заглиблення в деталі, аж доки не складе повну картину про жертву. Сам же він віддавав перевагу іншому підходу – спочатку місце злочину, потім – папери.

— Ти навіть не глянеш? — здивувалася Софія нарешті відірвавши погляд від стосу документів.

— Я знаю, що ти уважніша за мене, — пояснив він та підморгнув. — Крім того, люблю повертатися до справи після огляду місця злочину. Ходімо, переглянеш решту дорогою.

Софія неохоче закрила теку та попрямувала за Христофором. Вони вийшли з будівлі і їх зустрів галас міста Забобонськ.

Зовні їхня штаб-квартира ховалася під вивіскою “Статистика та кореляційний аналіз” — сірий офіс із запиленими вікнами, що здавався покинутим. Перехожі кидали на неї косі погляди, шепочучи про "прокляте місце", але ніхто не наважувався підійти ближче. Христофор ніколи не переймався, що означають ці мудровані слова, і вважав, що їх вигадали, щоб відлякувати цікавих — ну хто ж у здоровому глузді полізе туди, де пахне нудними цифрами?

Біля будівлі стояв їхній службовий автомобіль – білий «Езотерик». Христофор пишався такою машиною, адже вона була нафарширована знаками та амулетами для удачі та успіху, такими як заяча лапка, підкова коня чи навіть чотирьохлистник з гори Фудзі. Окрім того, всі машини секретного бюро були оснащені вічним двигуном — крахом золотого правила механіки.

Христофор сів за кермо та ввів адресу жертви в навігатор. Софія сіла поруч та знову витягла теку зі справою та почала її вивчати. Певний час вони їхали в тиші, однак застрягши в черговому заторі, Христофор не втримався:

— Ну що там? Є щось цікаве?

— Більшість інформації про самого Ванговича та його здібності,— відповіла Софія, закривши справу. — Про обставини смерті майже нічого. Видно, ми будемо першими.

— Так і думав, — кивнув Христофор, дивлячись на застиглі в пробці машини, — отже, найцікавіше чекає вже там. А як ти? — вирішив перевести розмову на тему, яка вже давно цікавила. — Як твій чоловік Вар’ятський?

— Ми розлучилися з Олегом, — сухо мовила Софія.

— Он як! — глибоко в душі Христофор зрадів новині, але намагався цього не показувати. — То твоє серце зараз вільне? — обережно запитав він поглядаючи на неї краєм ока.

— Поки що так, — Софія видихнула, наче очікувала цього питання.

— То чому ми досі тримаємося осторонь, Софіє? — голос Христофора звучав спокійно, але в очах заблищала надія.

— Поглянь на свою долоню і сам мені скажи, — з притиском промовила Софія. — Ти ж проходив базові навички хіромантії?

— А-а-а, ти про це, — сумно промовив Христофор. — Відсутність лінії шлюбу, пряма та рівна лінія серця… Однак у мене добре виражений горбик Венери! — з ентузіазмом в голосі кинув він останню фразу.

— Може коханець ти й хороший, але чоловік з тебе точно нікудишній, — відрізала Софія. — Знаєш, що про тебе кажуть у відділі?

— Що? — зацікавлено мовив Христофор.

— Кажуть, що ти настільки сильно розчарувався в коханні, що спеціально сідаєш на кут.

— Ахаха, — засміявся він і в очах загорілися вогники. — Е, ні! Зазвичай це виходить випадково. Часто бувало, що доводилося сідати на кут, адже проти долі не попреш. Сама знаєш.

Нарешті вони виїхали з затору та змогли розсікати на пристойній швидкості по шосе.

— А що сталося між тобою і Вар’ятським? — повернувся до теми Христофор.

— Все складно… — вона відвела погляд у вікно. — Але останньою краплею стало смерть мого сина Михайлика.

Христофор на мить втратив дар мови. Він ніколи не знав, що у них була дитина.

— Софіє… Я… мені шкода. Я навіть не знав. Як це сталося?

— Це була моя вина… — Софія глибоко вдихнула, намагаючись стримати емоції. — Після пологів… знаєш, як це буває. Все крутиться навколо дитини, я постійно втомлена. Олег зайнятий роботою, не допомагав. Однак, я була щаслива. Дитинка народилася, тому хотіла поділитися цією радістю з усім світом. Викладала його фото в соцмережі…

— І що? Багато хто так робить, — обережно зауважив Христофор.

— Я знаю, — Софія криво посміхнулася, — але я була неуважна та забула про всі застереження. Не одягала червону нитку на руку, забувала закривати обличчя смайликом і це все разом… це призвело до трагедії.

Христофор сповільнив машину, та глянув Софію яка трохи тремтіла.

— Софіє… це жахливо. Але ти не винна в усьому. Це був нещасний випадок.

Софія заперечливо похитала головою, сльози заблищали в її очах.

— Я була така легковажна! Повинна була бути обережнішою. Я детектив, врешті-решт! Повинна була знати…

— Софіє, — Христофор поклав руку їй на плече. — Не звинувачуй себе так. Ти була мамою, яка хотіла поділитися своєю радістю і забула, що інколи люди мають злі очі. Та й взагалі! Це все Вар’ятський винен! — намагався перевести вину на нього Христофор. — Хіба він не знав, що у жінки після пологів може бути депресія? Він мусив тобі нагадати про соціальну безпеку дитини! Я взагалі не можу зрозуміти як ви з ним зійшлися?!

— Згідно з астрологічного календаря ми були дуже сумісні. Та й нумерологія віщувала нам щасливе майбутнє. Саме це і стало основною причиною, чому ми вирішили одружитися.

— Вагомий аргумент, — зітхнув Христофор. — Однак і людина повинна докладати зусиль у стосунках, щоб все було добре.

— Ой, ці твої психологічні штучки не варті й гроша, — Софія скривилася, махнувши рукою так, ніби відганяла набридливу муху.

— Можливо, я й справді трохи упереджений, — він потер скроню, а в голосі пробилася нотка гіркоти, — але, знаєш, я ніколи не переварював того Вар’ятського. Ще з першої місії, коли він, уявляєш, передав мені зброю через поріг!

— Щ-о-о-о?! — Софія відірвалася від своїх деструктивних думок і її очі округлилися від шоку. — Олег посмів таке з тобою зробити? Та ти жартуєш?!

— Анітрохи! — різко мовив Христофор. — Думаю, він ще тоді відчував, що ти мені до душі припала і хотів позбутися конкурента. І знаєш, я б не здивувався, якби в дитинстві він ще й ножі облизував.

— Оце так! І що ж ти зробив? Побіг скаржитися Зеленському на цю його витівку? — Софія схилила голову, палаючи цікавістю.

— Та ні, — Христофор скривився, ніби проковтнув щось кисле. — Вдав, що мені байдуже, але одразу ж тричі постукав по дереву тією клятою зброєю! А потім ще й на полігоні вистрілив через ліве плече — щоб уже напевне зняти його дурнуватий прокльон!

— Ха, браво, Христофоре, браво! — Софія ляснула в долоні, ледь стримуючись. — Але хто б міг подумати, що Олег аж такий підступний гад?!

— Отож-бо й воно, — Христофор похмуро кивнув, а в очах блиснула тінь спогадів. — Хтозна, чим би закінчилася та моя перша місія, якби я не зробив контрміри. Любов до жінки, Софіє, вона з чоловіками таке витворяє… Конкуренція — страшна штука!

— Ну, може, тебе трохи розвеселить, але карма його таки дістала, — Софія хитро примружилася, в її голосі зазвучала нотка тріумфу. — Після розлучення він ненароком розтрощив дзеркало!

— Та ти що?! — вигукнув Христофор не віривши в почуте. — Вар’ятський?

— Так, — спокійно мовила Софія. — Керівництво мусило його звільнити. Сім років безробіття. Невідомо чи знайде ще якийсь підробіток, якщо дізнаються про такий вчинок.

— Так, карма в дії. А от і наша ціль, — раптово перервав розмову Христофор показуючи на розкішний будинок збоку.

Білий седан марки ”Езотерик” повільно заїхав через відчинені залізні ворота. Поруч з будинком було кілька полісменів, що стежили, щоб ніхто не проник на місце злочину.

Детективи вийшли з авто та, лише кивнувши місцевим сторожам порядку, попрямували до будинку. Місцева поліція чудово знала, хто їздить на таких машинах.

Підійшовши до дверей Христофор зайшов першим. Згідно з розпорядженням під час справи в приміщення мав завжди першим заходити чоловік, адже це значно збільшувало кількість успішно розкритих злочинів.

Будинок Тараса Ванговича виглядав як музей. Відразу стало зрозуміло, що господар багатий. Віник стояв щетиною догори, багато тибетських жабок свердлили тебе поглядом при вході у будівлю. Стіни завішені картами з'єднаних нитками шпильок, портретами відомих рептилоїдів і фотографіями масонських лож.

Христофор попрямував в центральну залу де лежало тіло провидця. та почав оглядати місце злочину. Софія ж почала приготування ритуалу для виклику духа померлого.

— Ран немає, — пробурмотів Христофор, насупивши брови. Він різко ворухнув рукою, і тіло померлого зависло в повітрі, повільно перевертаючись під дією телекінезу. — Що, в біса, могло забрати життя такого славетного провидця? Це ж не жарти!

— А може, він учора виніс сміття після заходу сонця? — Софія знизала плечима. — Знаєш, інколи найдосвідченіші роблять дурні помилки!

— Та ну, нізащо! — Христофор аж скривився, та скептично глянув на неї. — Ти серйозно? Щоб провидець такого калібру, як Тарас Вангович? Та він не з тих, хто так безглуздо себе загубить!

Христофор намагався відкинути думку про ложку, яку випадково впустив в детективному бюро. Він знав, що це могла бути причина, але все одно продовжував оглядати кімнату. Біля тіла жертви на столі стояли три чашки з чаєм.

— “Отже, перед смертю у нього було двоє відвідувачів” — подумав детектив та оглянув чашки.

“Смерть через пиття напою з тріснутої чашки відпадає” — констатував подумки Христофор не виявивши жодної тріщини на чашках.

Дві чашки чаю були майже повні, а одна наполовину випита. Детектив нахилився та вдихнув запах чаю з надпитої чашки, а опісля відразу закашлявся.

— Що сталося? — запитала Софія перервавши приготування.

— Гідроксиметилфурфурол, — процідив Христофор крізь зуби та стиснув кулаки. — Професійне вбивство, до біса майстерне! Мабуть, дочекалися, поки провидець зависне в Астралі, а тоді нишком підмішали мед у кип’яток. Отруєння! Тепер тільки потрібно дізнатися мотив. Як там твої приготування?

— Та я вже майже закінчила, — зітхнула Софія, повертаючись до своїх справ.

На підлозі вже була приготовлена пентаграма з чорної солі. Софія додала кілька крапель есенції з мертвої води й почала шепотіти заклинання.

— Тарасе Ванговичу, явися!

У кімнаті повітря наче згустилося, і за мить перед ними постала туманна постать.

— Ви… спізнилися, — прохрипів дух Ванговича, наче кожен звук давався йому з неймовірною мукою. — Вони вже були тут… обманом… убили мене!

— Хто «вони»? — Христофор нахилився вперед від нетерплячки.

Дух повільно похитав головою, наче намагався вирвати з пам’яті хоч крихту ясності.

— Я знав… знав, що мене хочуть убити… — простогнав він, і в голосі почулася безнадія.

— Як? Як ви дізналися про можливе вбивство?

— Мені підкинули пакунок під двері будинку, — дух тягнув слова і, здавалося, наче хтось включив ефект відлуння для його голосу. — Я розгорнув його, а там… — він замовк, і детективи завмерли, затамувавши подих. — Розбите дзеркало! Я випадково глянув у нього… і побачив.

— Що побачив?! Що побачив?! — терпець в Христофора вже вривався і він перейшов на крик. Детектива страшенно нервувала повільна мова духів.

— Побачив своє відображення.

— Трясця його матері! — вилаявся Христофор. — Ці духи страшенно тягнуть час!

— Терпіння, Христофоре — суворо наказала Софія.

— Це був знак… — продовжував дух. — Чорний, проклятий знак!

— То чому ж ви не постукали по дереву тричі?! — промовив Христофор голосом, що аж дзвенів від подиву й роздратування. — Чи хоча б не повідомили поліцію?!

— Я стукав! — протягнув луною дух Ванговича. — Стукав, стукав…

— Ближче до справи! — знову втрачав самоконтроль Христофор.

— Іноді стукання не рятує! — нарешті промовив дух. — Люди ненавидять мене! Сердяться, бо я бачу їхню погану долю! Думають це я накликав на них прокляття! Тож я вирішив не бігти до правоохоронців, а розібратися сам…

— Ага, розібрався! — нервово кинув Христофор. — Ось що буває, коли нехтуєш елементарними правилами безпеки! — повчально мовив Христофор до духа та скривився. — Як виглядали ваші останні відвідувачі? Говоріть, але по суті!

— Нічого особливого, — дух Ванговича, як завжди, протягнув слова. — Записалися на сеанс заздалегідь. Захищені, добре захищені! Я не міг пробитися крізь їхній бар’єр, не бачив, про що буде передбачення.

— Хто це були? — кричав Христофор, наче дух знаходився не в одній кімнаті з ним, а в іншому світі. — Скільки їх? Стать?

— Пара — чоловік і жінка. Алюмінієва вкладка під шапками й одягом, товста, як броня, червоні нитки на руках і ногах… Професіонали, справжні майстри своєї справи!

— І чому, в чорта, ви почали сеанс, коли побачили такий захист?! — розгнівався Христофор.

— Детективе! — роздратовано підвищив голос дух. — До мене ходили різні люди! Якби я відшивав кожного, хто має захист, то не зібрав би мільйони підписників у соцмережах і не заробив би свій капітал!

— Ясно, — важко видихнув Христофор. — І що далі?

— Під час сеансу я встиг прочитати, що вони одружені, — дух зробив паузу, наче щось пригадуючи. — Родина Глобусові. Валерій і Марта. Хотіли дізнатись, коли зачнуть дитину і ким вона буде. Але я… я не побачив жодної дитини в їхньому майбутньому. І сказав їм це. Жінка сприйняла це боляче — сльози, істерика! А чоловік… спокійно та попросив заварити заспокійливого чаю для дружини.

— Ви не здогадувалися, що вони задумали вбивство? — напружено вимовив Христофор. — Що вони принесли мед із собою?!

— Ні! — дух аж застогнав від розпачу. — Їхній захист був занадто сильним, я не дізнався! Коли я повернувся з чаєм, чоловік почав засипати мене питаннями — що їм робити? Як зачати дитину? Я пірнув в Астрал, шукав хоч щось… Але ні! В цьому світі у них не було шансів. Жодних!

— Мабуть, саме тоді вони отруїли чай, додавши мед у кип’яток, — підсумувала Софія.

— Он воно як… — протягнув дух Ванговича.

— Як думаєте? Чому вони це зробили? — стривожено запитав Христофор.

— Можливо… через те, що я випадково зачепив думки Валерія Глобусового, — глухо протягнув дух. — Там було щось темне, деструктивне… Почувши новину про дитину він запланував щось жахливе.

— Що саме?! — нетерпляче вигукнув Христофор. — Це важливо!

— Не знаю деталей! — роздратовано мовив дух. — Він телепат, блокував мене! Але я відчув — їхній план загрожує всьому нашому світу! Я надпив той чай, щоб заспокоїтися… А потім — темрява. Це все…

— Дякую, Ванговичу, — співчутливо мовила Софія. — Ви дуже нам допомогли. Спочивайте з миром.

Софія закінчила сеанс та дух розтанув в повітрі. Детективи стояли посеред кімнати обдумуючи інформацію, яку дізналися.

— Отже, Глобусові, — нарешті порушив тишу Христофор. — Я передам інформацію в центр, щоб довідались хто це та де їх можна знайти.

— Це занадто довго. Краще я використаю карти Таро та руни, які дадуть нам підказку.

Софія миттю дістала карти Таро, розстеливши їх на столику та провела рукою над колодою, загадково зосереджуючись, і витягнула карту. Перед нею з'явився "Повішений", що символізував необхідність бачити світ під іншим кутом. Наступною випала "Зірка", обіцяючи прозріння. А останньою — "Колесо Фортуни", натякаючи на не випадковий збіг подій.

— Все зрозуміло, — промовила Софія, зібравши карти. — Ми повинні зустрітися з провидцем та нашим інформатором Віктором Юпітеровичем. Він допоможе знайти Глобусових.

— Ого, а твої можливості значно покращилися. — від захоплення детектив Христофор аж присвиснув. — Неймовірно!

— Ей, не свисти в хаті! — гнівно вимовила Софія. — Чи у тебе забагато грошей?

— Я і так на дні, — сухо мовив Христофор відвівши погляд. — Мені вже нічого втрачати.

— Не варто опускати носа, — підбадьорливо мовила Венеріанська. — Тебе ще можуть нагородити своїм “добром” пташки.

— Якби ж то, — зітхнув Христофор. — Вже останні кілька років мене ніхто окрім нашого боса “добром” не нагороджував.

— Ти надто легковажний, та любиш пожартувати у ситуаціях де гумор не доречний, — обурилася Софія.

— Такий вже я є, — кинув детектив, та повернувся до виходу. — Тут вже нічого шукати. Вирушаймо до твого інформатора.

— Так, але ти забув присісти перед дорогою, — нагадала Софія.

— О, дякую, — промовив детектив знітившись та швидко сів на найближчий стілець. — Весь час забуваю, що така дрібниця може завалити цілу справу.

Софія теж сіла та кілька хвилин вони мовчки сиділи перед тим як покинути будинок.

Вийшовши на вулицю вони подали знак поліції, що їх робота вже тут скінчилася. Сіли у свій «Езотерик», прикрашений пірамідками для зниження негативної енергії та наклейками із зображенням «всевидючого ока».

Христофор запустив двигун та увімкнув музику, наставивши частоту звуку на 432 Гц, яка найкраще підходила для зосередження над справою.

— Глобусові, — замислено сказав Христофор, дивлячись у вікно. — хто вони такі, та що вони замислили?

— Усі відповіді отримаємо в Юпітеровича, — відповіла Софія, та витягнула одну із карт Таро. — Хоча, поглянь! Картка «Місяця». Схоже, вони божевільні.

— Божевільні? Тут я не погоджуюсь, — задумано вимовив Христофор. — Вбивство було скоєно професійно. Навіть такий провидець, як Тарас Вангович не помітив. Ще й Валерій Глобусовий телепат. Невідомо, які ще сили ця парочка може використати проти нас.

— Згодна. Краще не розслаблятися, — промовила Софія і решту шляху вони слухали музику для зосередження роздумуючи над справою.