Містик прикордонних військ

Минуло вісім днів з нашої останньої, з Димитрієм, зустрічі. За весь цей час я його жодного разу не бачив. На заставі потихеньку знайомився зі своїми обов'язками, з особовим складом, з документами. Писати належало стільки, що можна було збожеволіти. Я навіть не думав, що у військах буде така канцелярщина.

Весь свій вільний час, а іноді навіть під час роботи, я присвячував концентрації уваги. Вдома, запалював свічку, вмикав спокійну музику, сідав і намагався невідривно дивитися на вогонь.

Перші рази, я постійно відвертався на різні шуми, але поступово, я став прислухатися до музики, намагався стати більш спокійним, розслабитися і це допомогло мені зрозуміти, як не відвертатися на сторонні подразники.

До кінця тижня, я вже міг розчинитися в полум'ї та музиці більш ніж на годину, ні на що не відволікаючись.

До речі, писанина теж допомагала концентруватися, і музика. Без музики все ставало по-іншому, вона створювала якийсь фон, який допомагав знайти спокій, рівновагу.

На дев'ятий день, з ранку, мене покликали до телефону, дзвонили з селища. Дзвонив Димитрій, він сказав, що б я чекав його біля центральних воріт через годину.

Я потихеньку змився з застави, сказавши черговому, що піду перевірю наряд, поспостерігаю за ним з тилу.

Біля воріт, чекати довелося не довго. Димитрій з'явився раптово, немов вийшов з повітря.

- Привіт, - захриплим голосом привітав він мене.

- І тобі здоров’я. Куди направимо лижі?

-119 прикордонний знак, знаєш такий?

- Чув, але не бачив і навіть не знаю де його шукати.

- Візьми мене за руку, - попрохав Димитрій.

Я взяв його за руку, струмінь тепле повітря дихнуло мені в обличчя, я на мить прикрив очі, а коли відкрив їх, то ми вже стояли по той бік воріт.

- Що це було, ти це як зробив? - поцікавився я.

- Все потім. Пішли, у нас мало часу. Ти до речі вчився концентруватися?

- Ображаєш начальник, - на розспів сказав я, - на свічку можу дивитися майже годину і двадцять хвилин, ось тільки коли музика грає. А без музики, хвилин тридцять.

- Музика кажеш, музика це здорово, тільки вона в тобі повинна звучати, а не на магнітофоні. У ліс із собою магнітофон не потягнеш. Гаразд, після сьогоднішнього ритуалу тобі легше буде.

Ми пройшли через галявину вкриту не то кущами, не то маленькими деревцями. Та й трава тут була по коліно. На кінці поляни починався ліс. Увійшовши в нього, буквально через 5 хвилин, попереду себе я побачив прикордонний знак.

- Це 120, повертай правіше, - Димитрій прискорив крок.

Чим ближче ми підходили до 119, тим сильніше я відчував якусь напругу в повітрі, хоча самого знака ще не було видно, але я точно знав, що він вже дуже близько.

Повітря стало щільним і пахло не так, як повинно пахнути в лісі, травою і грибами, а зовсім не лісовим запахом, пахло потрійним одеколоном.

-119, - вказав мені Димитрій, витягнувши руку в напрямку руху.

- Ага, бачу, - чомусь пошепки відповів я.

Ми підійшли до знаку, постоявши кілька секунд біля нього, Димитрій розвернувся і пішов у ліс.

- Ти куди?

- Портал не тут, це тільки орієнтир, портал там - і Димитрій вказав мені на два дерева, які явно були не з цієї опери, лісової рівноваги.

Це були не буки, які росли в лісі, не ялинки, це були взагалі дерева без назви. Принаймні я не знав, як їх назвати.

Вони виділялися із загального фону. І сплутати це місце з іншим було неможливо.

По-перше, вони були товщі навколишніх буків, вони були не високими, метрів п'ять не більше, з розкішною кроною і дуже кривими гілками.

По-друге - крона була яскраво-зеленого кольору, такою світлою плямою, на тлі сіро-зеленого ландшафту.

В третіх, крона з наближенням до неї, змінювала свій колір від яскраво-зеленого, до темно-зеленого, з синюватим відтінком, як би переливаючись.

Трави навколо дерев не було, тільки глиняний ґрунт, без натяку на рослинність і десь метрів з десяти, починала пробиватися трава. Ще дрібні камінці, схожі на конуси, розсипані навколо порталу.

Ми підійшли ближче, до дерев залишалося метрів п'ять. Димитрій зупинився.

-А тепер запам'ятовуй, у порталу є два входи. Перший, вхід у зовнішні світи, він же вихід. Другий, зі зворотного боку, - і він вказав мені пальцем напрям. - Він потрібен для переміщення по Землі, телепорт. Але ще він може виявляти силу і вивільняти її, але для цього треба знати особливі слова.

-А він хоч працює, а якщо хтось випадково наткнеться? - почав турбуватися я.

- Нічого не буде, портал потрібно відкрити для переміщення, а не знаючи потрібних слів або дій, ніхто не може увійти в нього, але пройшовши між деревами, головний біль на цілий день, з короткочасною втратою пам'яті можна забезпечити.

- Навіть так, цікаво, дуже цікаво.

- Портал зараз обмежений по переміщенню, раніше, в нього могло пройти мільйон, і два, і три. А зараз ми наклали заборону: 5 осіб не більше за один раз. Потім добу чекати, що б знову його відкрити. Але якщо заволодіти джерелом, яке знаходиться під порталом, то можна зламати блокування і переміщати будь-яку кількість, як воїнів, так і вантажів.

Димитрій став повільно обходити дерева з лівого боку, я слідував за ним. Зупинившись навпроти дерев, так, він сказав: "Зараз ти увійдеш до нього, щоб розкрити свою силу, згадати те, що міститься у твоїй пам'яті.

-Я, в портал?

- Так, ставай на моє місце, коли скажу, просто підеш між деревами.

Я став на його місце. А він, відійшовши вбік, нахилився і зачерпнув жменю камінчиків, потім став пересипати їх з долоні в долоню і повторюючи незрозумілу фразу.

Між деревами з'явилася мерехтлива плівка повітря, вона переливалася всіма кольорами веселки, а Димитрій продовжував пересипати каміння, але вже мовчки.

Як тільки мерехтіння стало блакитного кольору, він дав мені команду і я повільно пішов вперед.

Я відчував, як мене спочатку дмухнуло теплом, потім холодом, до плівки залишався лише крок, але стіна, щільна стіна з повітря, не давала мені пройти, я витягнув руки вперед і вони повільно увійшли в повітря. Я став потихеньку рухатися вперед.

Ось уже блакитна плівка перед обличчям, руки повністю увійшли в портал, ще одне маленьке зусилля і я повністю поринув в енергетичний потік.

Мені здавило голову, перед очима попливли кола. Я закрив очі, стало трохи легше і раптом, потім відчув, як якась енергія вливається в мене через груди та пронизавши, виходить зі спини.

Перед очима попливли барвисті кола, потоки енергії пронизали мене наскрізь, здавалося, що час зупинився. Почали боліти м'язи рук і ніг, зате дихання стало легким, в голові заграла музика, добре знайома мелодія і потоки енергії стали ще швидше пронизати мене.

Подивившись на свої руки, я побачив зеленувате світіння, але світилися не тільки руки, світився весь я, а музика все грала й грала.

Все закінчилося в мить, світіння пропало, мелодія обірвалася на половині, потоки енергії пропали, залишився лише біль у м'язах.

Тепер боліло все тіло. Я стояв по той бік порталу.

- Ну як тобі підзарядка? - єхидно запитав Димитрій. - Що відчуваєш?

- Болить все і їсти хочеться, а ще пива, - тремтячим голосом пробелькотів я. - Що це було? - запитав я і втратив свідомість.

- Прокинувся? Чудово, ти налаштувався на портал, а він відкрив ще кілька прихованих у тобі можливостей. Ти тепер можеш створювати «якорі», викликавши у своїй пам'яті музику, яку ти чув у порталі, посилювати енергію. Решту побачиш сам. Я навіть не знаю, скільки в тобі секретів було розкрито.

- Цікаво, але все одно я хочу жерти й пива, - пробуркотів я лежачи на землі.

- Гаразд, пішли, перекусимо, але це тільки перша ініціація, а у тебе їх ще дві попереду, років так через п'ять повторимо, якщо доживемо.

Поки ми йшли в селище, Димитрій розповів мені, як створювати якір і для чого вони потрібні. Виявилося не складно і річ просто не замінна.

Якорем, виявилася матеріалізація якої завгодно речі, навіть надфантастичної, яка могла мені знадобитися в справі, щоб даремно не втрачати час, такі речі створювалися заздалегідь і прив'язувалися до певних слів.

Наприклад: я говорив слово «вода» і представляв предмет, після чого в моїх руках з'являвся пожежний стовбур з півметровим шматком рукава, який міг видавати струмінь води протягом 2 годин з нічого. Одним словом містика.

Тепер до моїх щоденних концентрацій додалося створення якорів.

А ще Димитрій відкрив основну таємницю порталу. У місці, де знаходився портал, проходив дуже близько до поверхні, потік первородної енергії, захованого джерела.

Десь там, глибоко в землі, в самому її центрі знаходився шматочок могутнього джерела енергії, який ми повинні охороняти.